Талдики та Худяки: давня…

12 стародавніх посе…

Вода та очерет замість…

Ми побували безпосе…

Талдики та Худяким: давня…

12 стародавніх посе…

Розповідь про життя села…

Перестройка для меш…

Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

«
»

Кримське село на роздоріжжі: між надіями та брехнею

Спеціально для Крим.Реалії​

Колись у Радянському Союзі населення запевняли, що вони живуть у найщасливішій, заможній, успішній і миролюбній країні. Що бідність і невлаштованість ‒ це приватні та тимчасові явища, потрібно бути оптимістом і працювати для того, щоб збудувати комунізм, суспільство щастя для всіх. Що злочинність ‒ це «час від часу й де-не-де». Що насправді ніде на землі немає такого добробуту, як у СРСР у кожному місті та селі. При цьому людей не випускали за кордон, а тих, кому вдавалося виїхати, перед поїздкою довго переконували в загниванні капіталізму та перевагах соціалізму.​

Таку ж тактику обрали зараз російські керівники Криму. Заасфальтують так-сяк у селі одну дорогу, відремонтують місцевий клуб, поставлять дитячий майданчик і розтрублять про це на весь світ, мовляв, це вже Росія створила село нового типу. А насправді жоден новий сільський тип не з’явився ‒ як було село безрадісним і незручним для життя, так і залишилося. Наше село ‒ важка спадщина Радянського Союзу: свого часу трудодні та колгоспи зробили свою справу, а індустріалізація країни за проєктом Лева Троцького була проведена за рахунок селянства. У світі немає більше поселень такого типу, як наше село: бездоріжжя, важка ручна праця, відсталі школи, недоступність досягнень і установ культури, відсутність побутової інфраструктури, невпорядковане житло…

Нещодавно на засіданні уряду Криму спікер російського парламенту Володимир Константинов розповідав про поїздки у села чотирьох сільськогосподарських районів ‒ Білогірського, Красногвардійського, Сімферопольського та Сакського. Стиль розповіді ‒ пропагандистський. Про недоліки, як водиться, одним реченням ‒ «звичайно, ще багато чого потрібно зробити, незакритих проблем досить».

Але основна частина його розповіді ‒ про нібито досягнення ‒ створена з використанням епітетів у найвищому ступені: будівля клубу «шикарна», фасад дитячого садка «фантастичний», спортивні споруди «небаченого масштабу», школи «облаштовані», бібліотеки «сучасні». На закінчення він додав, що про таке у Криму не могли мріяти навіть при Союзі, не кажучи вже про українські часи. І все це при тому, що російською владою в Криму всього лише збудовані окремі об’єкти, а більшість усіх об’єктів на півострові зведені у 1954-2014 роках, коли Крим облаштовувався Україною.






Photo Gallery:
На цветущих берегах Богайлы: как живет крымское село Фрунзе (фотогалерея)

Як позитивний приклад в оповіданні жодне конкретне село не назване, натомість узагальнення Константиновим робляться вселенського масштабу. «Села стають сучасними та упорядкованими, реконструюються громадські простори, площі, фонтани, спортивні майданчики, парки, сквери, дороги. Все це ‒ не тільки новий вигляд самих поселень, а й сприятливе середовище для проживання людей. А вслід за інфраструктурою тягнеться новий бізнес, який створює робочі місця і забезпечує республіку якісними продуктами сільськогосподарського виробництва», ‒ пише газета про висновки спікера кримського парламенту.

Кримські фотографи постять у Facebook фотографії занедбаних у степу кримських сіл, в яких немає ні доріг, ні клубів, ні фонтанів, ні фермерства, ні дитячих майданчиків

Матеріал називається «Скоро зміни торкнуться кожного кримського села». А кримські фотографи постять у Facebook фотографії занедбаних у степу кримських сіл, в яких немає ні доріг, ні клубів, ні фонтанів, ні фермерства, ні дитячих майданчиків. Та й самих дітей немає: одні старі доживають свій вік і зовсім не думають про те, що скоро зміни торкнуться і їх села. Кореспонденти Крим.Реалії також неодноразово публікували фотографії безрадісних кримських сіл, які ніяк не перетворюються від одних тільки похвальних слів кримського російського начальства, а продовжують занепадати.

Мені пригадується анекдот брежнєвського періоду. Запитання: хто зможе підняти радянське село? Відповідь: ніхто, тому що грижа буде.






Photo Gallery:
Село Рідне: «стандартний сільський набір» і «приватизований» водоспад (фотогалерея)

Насправді радянське селянство тільки й почало більш-менш жити після реформ Микити Хрущова. Він дав селянам більше свободи, створив раднаргоспи, планував змінити соціальну сферу та збудувати агроміста, розділив партію на промислову та сільську, що дало можливість якийсь час керувати аграрним сектором не дилетантам, а фахівцям. Але брежнєвський клан управлінців зірвав ці плани. Агроміста, в яких ще у 60-х роках планувалося все те, що зараз планує Володимир Константинов, не були збудовані. І тепер вже не будуть збудовані ніколи.

Кримське село сьогодні як і раніше залишається середовищем відсталості, занедбаності, меншовартості

Чиновники кримської влади вдають, що не розуміють, а може бути й справді не можуть зрозуміти, що будівництво навіть пристойного Будинку культури, дитячого майданчика, школи та спортивного комплексу в сучасних умовах насправді не змінює суті справи ‒ кримське село сьогодні як і раніше залишається середовищем відсталості, занедбаності, меншовартості. Щоб кардинально щось змінити, потрібно зовсім інше ‒ надати селу нові можливості, відкрити людям перспективу, а для цього потрібно сільське життя зробити самодостатнім і привабливим. Тоді й у сільських жителів з’явиться свій інтерес, утворюється соціум, який зможе вирішувати складні завдання.

У Криму ж нові житлові комплекси з усією інфраструктурою будуються тільки у великих містах. В аграрному ж секторі узятий курс на посилення роздробленості й розпорошеності мікроскопічних сіл у степу. Селян влада як і раніше боїться і планує роз’єднувати, а не з’єднувати. Для цього кожному селу кидають подачки у вигляді відремонтованого клубу та спортивного майданчика.






Photo Gallery:
Село Розсошанка: тихе життя поруч з Чорноріченським водосховищем (фотогалерея)

Парламентська газета описує «щасливе» життя села у глибинці з символічною назвою Красноармійське, яке розташоване біля самого Сиваша, куди дістатися з кримської столиці займає дві години часу. Сенс статті зводиться до того, що голова сільської ради і вона ж голова адміністрації Олена Косилова ‒ однодумець та активна помічниця російської влади, «за значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток Криму, за активну громадянську позицію та високий патріотизм нагороджена медаллю «За захист Республіки Крим». Тому їй більше уваги й більше грошей з бюджету.

Вона не приховує, що, на її думку, «шанс на відродження з’явився після возз’єднання півострова з Великою батьківщиною» і розповідає, що за п’ять років у селі провели капітальний ремонт доріг, відреставрували два меморіальні комплекси, облаштували дитячі майданчики, провели зовнішнє освітлення, відремонтували будинок культури, працюють гуртки, проводяться концерти, конкурси, свята, тематичні виставки, майстер-класи, перезакладений парк у селі, планують будувати стадіон, вивезли тридцять КАМАЗів сміття.

Олена Косилова робить висновок: «Зараз хлопці, які навчаються у вищих навчальних закладах, дивлячись на добрі зміни, замислюються про повернення». Ой, чи так? Хочуть повернутися через Будинок культури чи через майбутній стадіон? Адже в селах, які вона очолює, досі не вирішені головні проблеми. Ось її розповідь кореспонденту газети:

«Кореспондент: Які проблеми ще належить вирішити?

Косилова: Перша ‒ газифікація населених пунктів. Друга ‒ водопостачання. Вода в Красноармійському є ‒ дві самовиливні свердловини. Частина населення отримує воду з них. Решта ‒ зі свердловин у дворах. У Смушкині питна вода привізна…

Кореспондент: …А як справи з зайнятістю? Адже більшість їде з рідного села саме в пошуках гідного заробітку та цікавої роботи.

На жаль, особливої роботи для молоді немає. Вибір невеликий
Олена Косилова

Косилова: На жаль, особливої роботи для молоді немає. Вибір невеликий ‒ культура, освіта, медицина. Хтось працює у Красноперекопську на содовому заводі. Решта займаються фермерством. У нас близько 5 тисяч га ріллі й до 2 тисяч га пасовищ. Інвестори цікавляться земельними ділянками. Нещодавно з материка приїжджали представники однієї компанії, хочуть організувати стійлове утримання великої рогатої худоби. А це ‒ нові робочі місця. І сільський туризм можна розвивати ‒ на території поселення два озера. Так що живемо надією, дуже хочеться, щоб село думало про перспективи. А без молоді це не вийде…»​






Photo Gallery:
Село під Кримськими горами: Зеленогірське в умовах «водної кризи» (фотогалерея)

Тобто село без газу, без водогону, без робочих місць, але з двома озерами, а голова сподівається, що воно відродиться? Які генії туризму привезуть туристів до двох сільських озер на перекопських солончаках? Молоді люди без грошей і досвіду не зможуть зайнятися фермерством, а значить та ж Олена Косилова віддасть землю не своїм землякам, а російським «інвесторам з материка», які наймуть на кабальну роботу її односельців і будуть відвозити врожай і продукцію до Росії, не піклуючись про жителів та інфраструктуру села. Це називається перспектива для кримчан? Здається, вміло обманювати кримчан ‒ це модне хобі російської кримської влади…

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Крым, читай нас в Google News

Подписаться

  • Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *