Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

Відійшов у вічність Микола…

Громадськість нашог…

Про зниклі хутори Яроші…

Яроші, Іващенки &md…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

«
»

«Крим на другому плані, головне ‒ виживання»: голова «Левада-центру» ‒ про те, яким був 2020 рік для росіян

Частка росіян, які пишаються анексією Криму, знизилася з 45% у 2018-му до 30% у 2020 році, проте анексія українського півострова досі серед трьох головних подій, які викликають у росіян почуття гордості. Водночас Україна перебуває на другому місці після США у списку країн, які росіяни вважають ворожими. При цьому головним джерелом інформації для більшості з них залишається телебачення.

Це лише декілька висновків з досліджень російського «Левада-центру» у 2020 році. Про те, який портрет колективної Росії вимальовується із соціологічних опитувань, чому росіяни стали менше пишатися Кримом і чи є у них уявлення про майбутнє своєї країни, в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Рустемом Халіловим розмірковував директор російського «Левада-центру» Лев Гудков.



‒ Леве Дмитровичу, які головні події визначали життя росіян у 2020 році, виходячи з ваших опитувань?​

Лише невелика кількість респондентів змогла назвати якісь події за рік, окрім пандемії. Вона все стерла

‒ Приблизно 39% респондентів назвали головною подією пандемію коронавірусу, на другому місці з 11% ‒ правки до Конституції та обнуління президентських термінів Володимира Путіна, на третьому ‒ криза та погіршення економічної ситуації. Потім росіяни називають вибори, отруєння Олексія Навального, протести в Білорусі, у Хабаровську, парад до 75-річчя Перемоги тощо. Дуже цікаво, що лише невелика кількість респондентів змогла назвати якісь події за рік, окрім пандемії. Вона все стерла. Те, що я назвав, це в середньому у країні, а в різних вікових групах диференціація дуже сильна.

‒ Як виглядає така диференціація на конкретних прикладах?

Ті, хто критично оцінюють нинішній курс влади, черпають інформацію з Інтернету та соціальних мереж

‒ Правки до Конституції та обнуління президентських термінів, як правило, виділяє пропутінська більшість. Тобто це групи, залежні від держави ‒ бюджетники, бюрократія, пенсіонери. При цьому невелика частина респондентів, які дали таку відповідь, налаштовані до путінського режиму вкрай негативно. А ось отруєння Навального називали зовсім інші групи ‒ молодь, активніші й освічені люди, жителі столиці, тобто більш інформована публіка. Видно, що подієвий простір дуже сильно залежить від каналів інформації. Ті, хто сидить насамперед на телебаченні ‒ це пропутінська більшість. Ті, хто критично оцінюють нинішній курс влади, черпають інформацію з Інтернету та соціальних мереж. До речі, з 2020 року їх сумарна аудиторія перевищила телевізійну, так що думки молодших та освічених будуть поступово набирати впливу.

‒ Ви також проводили опитування щодо того, що росіяни хотіли б запитати у Володимира Путіна на нещодавній пресконференції. Трійка відповідей така: на першому місці, з великим відривом ‒ питання про низькі зарплати, пенсії, невиплати допомоги, бідність, низький прожитковий мінімум і поганий рівень життя. Друга група питань стосується того, коли президент наведе лад і громадяни стануть жити добре? На третьому ‒ про ставлення влади до людей, з серії: чому ті забули про людей, коли влада згадає про пенсіонерів? Як прокоментуєте ці результати?

Люди дуже незадоволені, і пандемія стала каталізатором їхнього роздратування

‒ Річ у тім, що ті люди, які хотіли б запитати щось у Путіна, це зовсім специфічна публіка. Менш залежні від влади й держави не хотіли б нічого питати. Ми говоримо про патерналістськи залежних громадян ‒ вони чекають на допомогу, підтримку і турботу від держави. У них збереглися соціалістичні уявлення про владу. Але загалом, звичайно, люди дуже незадоволені, і пандемія стала каталізатором їхнього роздратування. Дуже зросло невдоволення роботою медичних установ, адже всі останні роки тривала так звана політика оптимізації, в межах якої скорочували фельдшерські пункти, кількість місць у поліклініках тощо. Плюс різко зросла вартість ліків. У підсумку проблема невдоволення роботою медустанов вийшла в нашому списку на третє місце ‒ такого ніколи не було.

‒ А що з того, що не подобається росіянам, зайняло перші два місця?

‒ На першому ‒ зростання цін, інфляція, зубожіння, на другому ‒ корупція, як не дивно. За оцінками людей, 2020 рік був надзвичайно важким: 88% опитаних сказали, що він був набагато важчим за попередній. Такі показники ми отримували вкрай рідко. Схожі цифри ми бачили у 1991-1992 роках та у 1998-му, під час важкої економічної кризи. Словом, за 20 років вперше спостерігаємо щось подібне.


Лев Гудков

‒ Можна ось що помітити за результатами опитувань: 47% ваших респондентів поставилися цілком позитивно до відставки прем’єр-міністра Дмитра Медведєва, а 11% ‒ вкрай негативно. І водночас 32% вкрай негативно поставилися до правок до Конституції. Тобто можна припустити, що є частина людей, які радіють відставці Медведєва, але не зраділи б відставці Путіна?​

Рейтинг Путіна дуже сильно знизився: з 57% восени 2017 року до нинішніх 30-33%

‒ Це дуже характерний для Росії механізм перенесення відповідальності з першої особи на нижні рівні влади. Путін у громадській думці має символічну роль: він забезпечує статус Росії як «великої держави», веде дуже рішучу антизахідну політику тощо. Це викликає дуже сильне схвалення. Аж до останнього часу на Путіна не переносилася відповідальність за проблеми у країні ‒ за них відповідав уряд та інші. Словом, механізм «цар хороший ‒ бояри погані» дуже довго оберігав президента. Але після того, як у 2018 році Путін підписав закон про підвищення пенсійного віку, це викликало сильне обурення, а старий механізм почав давати збої. Рейтинг Путіна дуже сильно знизився: з 57% восени 2017 року до нинішніх 30-33%, а ядро його прихильників стало розмиватися. Але все одно, безумовно, велика частина громадян вважає, що він має залишатися при владі, оскільки це якась гарантія стабільності. Швидше, звичайно, це надії та ілюзії, викликані страхом перед змінами. Грубо кажучи, мовляв, нехай краще буде такий президент, а від нового невідомо чого чекати.

‒ А як у росіян змінюється сприймання подій весни 2014 року в Криму?

Крим перестав давати владі карт-бланш на провали в інших сферах

‒ Ставлення до приєднання, або до анексії Криму, не змінюється ‒ тільки інтенсивність його вираження. Зниження частки росіян, які пишаються цим, з 45% до 30% зовсім не свідчить про зростання несхвалення такої політики чи її критичне переосмислення. Просто сама подія стала рутинною. Більш того, Крим перестав давати владі карт-бланш на провали в інших сферах. Ресурс імперської ейфорії, яка виявилася у 2014-2015 роках, закінчився десь до 2018 року. Словом, люди, як і раніше, схвалюють політику щодо Криму, але проблеми повсякденного життя витіснили його зі свідомості. Крим відійшов на задній план. Думаю, що в підсумку ця риторика взагалі зникне, і проблеми виживання стануть найважливішими для росіян. Реальні прибутки за 12 років знизилися на початок 2020 року на 11-12%, а пандемія забрала ще 5-6%. Це дуже серйозні показники, і ніяких перспектив відновлення хоча б до рівня 2013 року немає. Людей це турбує, і всі великодержавні, імперські підстави для самоповаги трохи зблякли.

‒ Як в останні роки змінювалося ставлення росіян до України? За відсотками респондентів, які вважають її ворогом, видно, що воно трохи покращилося.​

Зі зникненням ейфорії з приводу Криму зникла й агресія щодо інших країн

‒ Саме так. Разом зі зникненням ейфорії з приводу Криму зникла й агресія щодо інших країн. Взагалі, образ ворога надзвичайно важливий для політичних систем на кшталт путінського режиму. Коли ми почали свої дослідження у 1989 році, тільки 13% говорили, що у нашої країни є вороги, а 47-50% дивувалися: «Навіщо шукати ворогів, якщо всі проблеми пов’язані з нами самими?» Однак у міру перебігу реформ і різкого падіння рівня життя більшість людей почали шукати цьому якісь пояснення. Вони бачили винних в особі реформаторів, Заходу, ще когось. Коли Путін прийшов до влади, це стало моментом усвідомленої, цілеспрямованої політики: Захід ‒ це вороги, зруйнували СРСР, а разом з ними і демократи, які почали проводити реформи, тобто опозиція. Під час протестів 2011-2012 років неприйняття опозиції офіційно оформилося законодавчо: п’ята колона, іноземні агенти тощо. До речі, і наша організація внесена до реєстру іноземних агентів. Тепер цей статус поширюють уже і на фізичних осіб.

‒ Приводи для гордості росіян на кшталт перемоги над нацистською Німеччиною, провідна роль країни в освоєнні космосу ‒ це все з минулого. А як щодо майбутнього?

‒ Посилення будь-якого авторитарного режиму завжди супроводжується зникненням образа майбутнього ‒ ідеї розвитку, оновлення, модернізації. Режим апелює до ідеалізованого, фантастичного минулого. Тому Росія проходить цілком закономірний процес, який проходили багато країн з деспотичними, авторитарними урядами.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Крым, читай нас в Google News

Подписаться

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *