Талдики та Худяки: давня…

12 стародавніх посе…

Вода та очерет замість…

Ми побували безпосе…

Талдики та Худяким: давня…

12 стародавніх посе…

Розповідь про життя села…

Перестройка для меш…

Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

«
»

Кримське ханство. Економіка

(Продовження, попередня частина тут)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.

Тепер перейдемо до теми кримської економіки в ханський період. У старих підручниках нерідко зустрічається постулат про те, що Крим був паразитичною державою, що жила винятково завдяки работоргівлі. Наскільки обґрунтована ця точка зору? І в цілому: за рахунок чого здобував Крим кошти для існування?

Спочатку, мабуть, розберемося з постулатом. Те, що Крим жив винятково завдяки работоргівлі, ‒ це, звісно, тенденційне перебільшення, воно з легкістю спростовується документами того часу.

Те, що Крим жив винятково завдяки работоргівлі, ‒ це, звісно, тенденційне перебільшення, воно з легкістю спростовується документами того часу

Османські податкові реєстри ринку Кефе 16 століття показують, що частка податку з торгівлі невільниками на цьому ринку становила максимум 15% загального податкового збору, значно поступаючись таким статтям, як торгівля азовською рибою, сивашською сіллю, тканинами тощо. У решті османської частини Криму, окрім Кефе, цей збір становив ще менше ‒ 5%. Щодо ринків Кримського ханства статистики немає, але там вона поза сумнівом мала бути куди нижчою за кефінську ‒ вже просто тому, що Кефе був головним перевалочним центром всієї північнопричорноморські работоргівлі, живий товар туди стікався не тільки з Криму, але й з Північного Кавказу.

Цілком очевидно, що стаття, що дає від 5 до 15% валового податкового збору, основою економіки бути не може. І, отже, висновки про паразитичний характер економіки Кримського ханства критики не витримують. Однак, при цьому, ті самі 15% або навіть 5% ринкового збору за рік ‒ це ж, в абсолютному обчисленні, десятки тисяч людей.

Ось, наприклад, 1578 року податок із работоргівлі в Кефе в абсолютних цифрах склав 4,5 мільйона акче. Розділивши цю суму на відому ставку податку за одного невільника, отримаємо більше 17 тисяч викрадених у рабство людей. І це лише за один рік. Але ж таких «багатих на здобич», в лапках, років за весь період історії Кримського ханства були десятки. Тому кількість безповоротно зниклих у Криму людей із сусідніх країн, і в першу чергу українців, на землі яких походи були найбільш частими й масштабними, обчислюється не однією сотнею тисяч чоловік.

Тому в тій же мірі, в якій наведений вами зразок кабінетної пропаганди, вигаданий, звісно, з метою обґрунтувати сталінську депортацію, є грубою неправдою, в тій же мірі було чистою правдою уявлення про Крим сучасників тих подій, в очах яких Крим ‒ навіть незважаючи на нечасті епізоди позитивного співробітництва з ним ‒ у більшості випадків виглядав ненаситною прірвою, що пожирає людей.

Однак такий загальний образ усього Криму був справедливий лише при погляді ззовні, здалеку. А якщо дивитися зсередини Криму, то в питанні з’являються незліченні півтони та градації, оскільки проблема работоргової індустрії мала не тільки зовнішньополітичний, але й внутрішньополітичний аспект, куди менш очевидний для стороннього спостерігача.

Адже Крим, по суті, спочатку аж ніяк не планував перетворюватися на постачальника невільничої сили для турецьких ринків. Засновник Кримського ханства, Хаджи Герай, бачив для своєї країни зовсім інше майбутнє: він хотів перетворити Крим на великий центр міжнародної торгівлі, він почав будувати власний торговий флот. Про жодні набіги для здобування рабів при ньому не йшлося, тому цього хана, згадайте, поляки й прозвали «стражем українських земель».

Невільники, зокрема черкеські, звісно, продавалися на цих нових ринках Хаджи Герая ‒ це було нормою для тих часів, і така торгівля велася в Криму вже багато століть, але про те, щоб спеціально споряджати військові експедиції за рабами при Хаджи Гераї, повторюся, не йшлося.

Ці експедиції, що потім увійшли в звичайну практику в Криму, були цілком і повністю зумовлені незгасимим попитом на невільничу робочу силу в Османській імперії. Яка ‒ на відміну від Кримського ханства з його патріархальним укладом господарства ‒ гостро потребувала такої сили й намагалася здобути її з усіх доступних кінців світу.

Перший кримський набіг на Україну за рабами був здійснений лише 1474 року, причому таємно від хана Менглі Герая й на замовлення саме турків, які негайно скупили весь пригнаний тоді в Крим товар, а хану довелося розшукувати цих бранців, щоб повернути їх на батьківщину, але було вже пізно: майже всі були розпродані.

Основою економіки Криму работоргівля не була й бути не могла, як показує статистика

А потім цей невгамовний попит османського ринку породив серед кримської знаті вже цілі прошарки, що жили тим, що на професійній основі цей попит задовольняли. Ось ці прошарки вже цілком можна назвати паразитичними ‒ причому щодо їхньої власної держави, Криму. Адже ця «партія війни» часто готувала свої набіги, незважаючи на політичні інтереси та мирні договори своєї країни, незважаючи на сумні наслідки ударів у відповідь, всупереч прямим ханським заборонам, а іноді навіть з озброєними бунтами проти ханів. Не раз, не два й не десять кримським ханам доводилося відсилати руйнівні кампанії в сусідні держави, не керуючись жодними іншими причинами, окрім страху перед цією впливовою та могутньою «партією війни», що вимагала організувати для неї черговий набіг заради здобичі, а в разі відмови погрожувала підняти заколот і скинути хана.

Про цей гострий і похмурий момент кримської реальності можна ще багато говорити, й, навіть більше, про нього треба говорити ‒ якраз щоб у тиші не розвивалися пропагандистські спекуляції з прицілом на сучасність, на зразок тієї, яку вже процитували. Отже, основою економіки Криму работоргівля не була й бути, як показує статистика, не могла.

Що ж тоді було основою цієї економіки? Як я тільки що зазначав, господарство Криму було патріархальним ‒ тобто, орієнтованим, насамперед, на внутрішнє споживання. Різноманітність природних умов Криму й типів господарювання в ньому дозволяло вирощувати та виробляти все необхідне на місці, та навіть мати надлишки для обміну між регіонами Криму та торгівлі з Туреччиною. Скотарі кримських степів виробляли на продаж шкіру, вовну, а жителі передгір’їв ‒ фрукти та мед.

У горах рубали для турецького флоту та безлічі інших потреб будівельний ліс і випалювали деревне вугілля, на Сиваші видобували незліченну кількість солі, з Азова тоннами везли в’ялену рибу, в передгір’ях викопували блакитну глину, кефекілліт, яку в Криму та в усій Туреччині використовували як мило в лазнях і для промислової обробки вовни.

Ханство ніколи не було особливо багатою країною, однак, при своїх скромних потребах, було цілком самодостатнім

У причорноморських материкових володіннях ханства, окрім скотарства, займалися ще вирощуванням проса та ячменю, причому до 18 століття масштаби виробництва сталі такі, що Крим цим зерном зміг забезпечувати Стамбул. При ханському дворі навіть стали замислюватися про спорудження портів на Нижньому Дніпрі для більш зручного відвантаження цієї маси вантажів, а на Дністрі будували спеціальні зерносховища. Примітно, що в середині 18 століття французькі торговці зазначали, що вельми прибутковим видом торгівлі в Криму могло б стати постачання туди сільськогосподарських знарядь ‒ стало бути, потреба в такому виді обладнання вже наближалася до промислового рівня.

Причому, це виробництво зерна в заперекопських степах було не таким, що ми можемо уявити собі, думаючи про українські пшеничні лани. Це була інша система, поєднана з відгінним скотарством. Це коли напівкочовий улус навесні засіває ділянку та, поки хліб зріє, йде зі своєю худобою на далекі пасовища, а восени повертається та збирає дозріле зерно. Урожай з гектара при такій системі господарювання виходив мізерний, але це покривалося великою кількістю посівних площ на хорошій родючій землі.

До 18 століття в Криму стали з’являтися ремісничі мануфактури, які, окрім найрізноманітніших товарів для внутрішнього споживання, почали випускати дещо й для експорту ‒ як, наприклад, багато прикрашені крем’яні рушниці та ножі.

Ось такою, в найзагальніших рисах, була економіка Криму. Ханство ніколи не було особливо багатою країною, однак, при своїх скромних потребах, було цілком самодостатнім.

Далі буде.

Текст уперше був опублікований Крим.Реалії у серпні 2018 року.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • Сергій Громенко

    Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *