Талдики та Худяки: давня…

12 стародавніх посе…

Вода та очерет замість…

Ми побували безпосе…

Талдики та Худяким: давня…

12 стародавніх посе…

Розповідь про життя села…

Перестройка для меш…

Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

«
»

Ступити на дорогу братерства (12)

Ступити на дорогу братерства (12)
На початку жовтня минулого року Папа Франциск подарував нам нову енцикліку, присвячену роздумам про загальнолюдське братерство та соціальну дружбу, а перед різдвяними святами єзуїтська спільнота в Україні поширила неофіційний переклад цього документа українською мовою. Повертаючись після кількатижневої перерви до ознайомлення з енциклікою, користаємося запропонованим текстом.

У третій частині енцикліки «Fratelli tutti», названій «Мислити й творити відкритий світ», Папа Франциск зупиняється, зокрема, на роздумах про солідарність. Покликаючись на своє послання з нагоди Всесвітнього дня миру 2016 року, він наголошує, що солідарність, «як моральна чеснота і соціальна постава, плід особистого навернення», вимагає співпраці всіх відповідальних за виховання, починаючи від сім’ї, яка є «першим середовищем, в якому живуть цінностями любові й братерства, спільного життя і взаємообміну, турботи й опіки над іншою людиною та передають їх». Крім того, родина – це також «упривілейоване середовище передавання віри, почавши від перших простих жестів побожності, яких матері вчать своїх дітей». «Важливу місію» виконують вчителі й вихователі, які «повинні усвідомлювати свою відповідальність за моральний, духовний і соціальний аспект життя учнів». Врешті, за засвоєння і передавання вже з дитинства цінностей свободи, взаємоповаги і солідарності несуть «працівники культури і засобів масової інформації» (114).

«У такі моменти, коли здається, що все розпливається і втрачає консистенцію, нам потрібно апелювати до твердого переконання, яке походить із усвідомлення, що ми відповідальні за крихкість інших людей, і шукати спільне прийдешнє. Солідарність виражається конкретно в служінні, яке може приймати різні форми відповідальності за інших людей», – пише далі Святіший Отець, зазначаючи, що служіння значною мірою є «піклуванням про слабкого». А оскільки служіння завжди дивиться братові в очі, торкається його тіла, відчуває його близькість, і часом навіть «терпить», допомагаючи, воно «не є ідеологічним», бо служить не ідеям, а особам (115).

За словами Папи, слово «солідарність» не завжди подобається… Водночас, воно означає «набагато більше, ніж кілька спонтанних актів доброчинності». Йдеться про те, щоби «мислити й діяти категоріями спільноти, пріоритетністю життя всіх людей над присвоєнням матеріального добра якоюсь групою», а також про боротьбу «зі структурними причинами вбозтва, нерівності, безробіття, втрати землі й домів, з нехтуванням соціальних і трудових прав» (116).

«Коли говоримо про піклування спільним домом, планетою, то апелюємо до мінімуму універсального сумління і до турботи про взаємодопомогу – того, що ще може бути в людських серцях», – веде далі Святіший Отець, зауваживши, що якщо хтось має воду в надмірі, але береже її з думкою про все людство, то ця особа осягнула моральний рівень, завдяки якому може вийти з себе самої та з групи, до якої належить. Саме цього потрібно, «щоб визнати права кожної людини, навіть народженої за межами моїх границь» (117).

У цьому контексті Глава Католицької Церкви зупиняється на необхідності відновити соціальну функцію власності. «Світ існує для всіх, бо всі ми, люди, народилися на цій землі й маємо однакову гідність», – нагадує він, вказуючи на недопустимість виправдання привілеїв одних позбавленням прав інших, зокрема, на основі расової чи релігійної приналежності, здібностей, місця народження чи проживання. У перших століттях християнської віри різні мислителі розвинули думку про «загальне призначення матеріального добра». Вона вела до переконання, що «якщо хтось не має того, що необхідне для гідного життя, то це тому, що хтось інший привласнив це собі». Святий Іван Золотоустий підсумував це так: «Не ділитися з убогими своїм добром – це грабувати їх і позбавляти життя. А те, що ми маємо, – це не наше, а їхнє». (118-119).

Святий Іван Павло ІІ в енцикліці «Centesimus annus» писав: «Бог дав землю всьому родові людському, щоб годувала всіх його членів, не виключаючи нікого і нікого не ставлячи у привілейоване становище». За словами Папи Франциска, важливість цих слів досі не розуміють, а тому він нагадує, що «християнська традиція ніколи не визнавала абсолютного чи непорушного права на приватну власність, наголошуючи на соціальному призначенні всіх форм власності», про що вже йшлося в енцикліці «Laudato si’». Принцип спільного використання матеріального добра всіма є «першим принципом всього суспільно-етичного устрою», як навчав Папа Войтила, природним, первинним і пріоритетним правом, а всі інші права на добро, потрібне для інтегрального розвитку людини, включаючи приватну власність і все інше, як сказав святий Павло VI, «не повинні перешкоджати, а навпаки – полегшувати їх реалізацію (Populorum progressio 22). «Право на приватну власність може бути визнане тільки як вторинне природне право, яке виводиться з принципу універсального призначення матеріального добра і тягне за собою дуже конкретні наслідки, які слід відобразити у функціонуванні суспільства. Але часто трапляється, що вторинні права ставлять над пріоритетними і первинними правами, які тоді неможливо застосувати на практиці» (120).

Отож, підкреслює Папа Франциск, «нікого не можна виключати з огляду на місце народження, а тим більше – з огляду на привілеї, які мають інші люди, народжені в місцях із більшими можливостями». Розвиток, за його словами,  «не може прямувати в напрямку накопичення багатства малою групою людей», а повинен «забезпечувати права людини: індивідуальні, соціальні, економічні й політичні – включно з правами націй і народів» (121-122).

Це правда, що підприємницька діяльність є «благородним покликанням», спрямованим на виробництво багатства та вдосконалення нашого світу. Бог прагне, щоб ми розвивали таланти, які Він нам дав. У Його задумі кожна людина покликана «розвивати себе саму, включно з розвитком економічних і технічних здібностей, аби використовувати їх для збільшення матеріального добра і покращення добробуту». Але, підприємницькі таланти, дані Богом, «слід спрямувати на розвиток інших людей, на подолання бідності, особливо через створення різноманітних можливостей працевлаштування». Бо «паралельно з правом на приватну власність», існує важливіший і первинний принцип «підпорядкування всієї приватної власності універсальному призначенню земних дібр» (123).

Твій внесок у велику місію: підтримай нас в несенні слова Папи до кожної домівки

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *