Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

Відійшов у вічність Микола…

Громадськість нашог…

Про зниклі хутори Яроші…

Яроші, Іващенки &md…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

«
»

Владика Степан Сус до річниці хіротонії: «Впродовж першого року я вчився бути єпископом»

Моїм джерелом сили є молитва, спортзал, а також можливість погуляти в лісі на чистому повітрі й подумати над добрими справами. Про це в інтерв’ю для Департаменту інформації УГКЦ з нагоди першої річниці хіротонії розповідає куріальний єпископ Києво-Галицького Верховного Архиєпископа Преосвященніший Степан Сус. З архиєреєм розмовляємо і про його життєві зміни, переїзд до Києва, успіхи та труднощі, а також призначення, які він звершує з благословення Блаженнішого Святослава, Глави і Отця УГКЦ.

– Владико, завтра минає  перша річниця від дня вашої архиєрейської хіротонії.  Поділіться, будь ласка, що за цей рік змінилося у вашому житті?

– За цей рік відбулося кілька змін. Насамперед Бог покликав мене до нового служіння – єпископського. Бути єпископом для мене є чимось зовсім новим. Цього не вчать у семінарії. Тут потрібно було вчитися в інших, які вже стали єпископами. Треба було усвідомити завдання і виклики, які стоять перед тобою як перед душпастирем, який відповідає за інших священників. Єпископ має трошки більшу відповідальність. Якщо сказати по-військовому, то інший стратегічний рівень.

Друге – це треба було переїхати зі Львова до Києва, що не є просто для львів'янина, бо Львів цілком відрізняється від Києва. Проте я свідомий того, що з Києва значно краще видно всю Україну. Тут перспектива нашої Церкви виглядає зовсім по-іншому.

Третє – це те, що я впродовж довгого часу був військовим капеланом, зокрема 15 років свого життя я присвятив армії та військовослужбовцям. Зараз цього немає, але я, звичайно, продовжую товаришувати з військовими, хоч не є більше активним військовим капеланом.

Такі три зміни відбулися в моєму житті. Їх потрібно було прийняти та пробувати старатися далі жити й рухатися.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Sus Stepan (@sus.stepan)

 

– Ви згадали про переїзд до Києва. Чи має Київ якісь свої особливі традиції так, як Львів, наприклад ходити на каву. Чи почуваєте ви себе вже киянином?

– Звичайно, в Києві також є багато добрих, щирих і відкритих людей, з якими можна пити каву і спілкуватися. Мені приємно, що наша Церква в Києві є молодою, бо багато молоді й студентів відвідують богослужіння в Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Ми стараємося час від часу ходити з ними на каву. Тут поруч є багато різних кав'ярень. Формат кави не є таким, як у Львові, але намагаємося якось втілювати хороші традиції і тут, у Києві.

– За цей рік єпископського служіння що було для вас найлегшим, а що вдалося найважче?

– Найлегшим був сам переїзд, бо склав речі та переїхав до Києва.

Найважчим було навчитися бути єпископом. Починаючи від специфіки самих богослужінь, бо важливо навчитися правильно служити Літургію як єпископ. До таких дрібних речей, як одяг, який є відмінним від одягу священника.

Навіть за цей рік часу я зрозумів, що сам би дуже багато речей зреформував, щоб полегшити навіть формат одягу, який носить єпископ. До цього важко звикнути людині, яка дивиться на певні обставини поглядом XXI століття. А багато традицій своїм корінням сягають ще IV століття.

Мав нагоду вивчити специфіку своєї праці, зокрема завдання, які стоять перед Пасторально-Міграційним відділом Патріаршої курії. Ми опікуємося орієнтовно 18-ма країнами світу, в яких проживають українці греко-католики, не маючи свого єпископа. Тому я як голова ПМВ, з благословення Блаженнішого Святослава, представляю його як Главу Церкви у цих країнах.

Зокрема, моє завдання є бути менеджером і налагодити все для того, щоб наші парафії у цих країнах повноцінно функціонували. В мої обов'язки входить спілкування з місцевою церковною ієрархією Римо-Католицької Церкви, представниками Східних Католицьких Церков чи місцевою владою. Ми намагаємося зробити все можливе для того, щоб українці, незалежно від того, де вони є, поруч мали свого душпастиря, а це непросто.

– Чи вдалося вам за цей час відвідати наші громади? Якщо так, то які саме? І візит до яких плануєте на найближчий час?

– Попри всі карантинні обмеження, які діяли минулого року, звичайно вдалося відвідати кілька спільнот. Зокрема, я побував у Словаччині, де невдовзі буде призначений новий священник для української громади. Також вдалося побувати у Литві, Хорватії та Австрії.

– Як наші вірні там переживають пандемію? З якими викликами найперше зустрічаються?

– Пандемію всі переживають практично однаково. У різні етапи карантинів закривалися храми. Обмежувалися кількість присутніх людей. Були моменти, коли храми взагалі були закритими. По-різному це відбувалося, але водночас вірні були разом з Церквою. Роблять все для того, щоб наші спільноти функціонували. Відчувають відповідальність за майбутнє нашої Церкви й сьогодення в тих країнах, де вони переживають. Очевидно, що кожна спільнота під час пандемії пережила якісь фізичні та духовні втрати. Хтось перестав ходити до церкви, бо боїться, але разом з тим душпастирі продовжують молитися Святі Літургії та через онлайн-трансляції бути з усіма на зв'язку.

– Владико, ви отримали призначення генерального капелана СУМу. Чи вдалося вам налагодити співпрацю з цією організацією під час пандемії?

– Спілка Української Молоді – це світова організація, яка об'єднує молодь з різних куточків світу. За цей рік мені вдалося взяти участь у крайовому з'їзді СУМу в Канаді. Також брав участь в онлайн-з’їздах і таборах СУМу у Великій Британії. Брав участь у засіданні Світової Управи. Вдалося також взяти участь у зустрічі СУМу в місті Стемфорд, штат Коннектикут, США. Це було нещодавно у грудні.

Моє завдання – бути їхнім духівником і давати певні загальні орієнтири та духовні настанови й нагадувати про те, що кожен СУМівець повинен пам'ятати про Бога, берегти Його у своєму серці та бути тим, хто своїм життям, вчинками й поведінкою свідчить про те, що він є християнином.

– Що є вашим джерелом сили? Звідки черпаєте натхнення до служіння?

– Моїм джерелом сили є молитва, спортзал, а також можливість погуляти в лісі на чистому повітрі й подумати над добрими справами.

– Владико, на завершення нашої розмови поділіться, будь ласка, планами, які маєте на найближчий час.

– Хочу відвідати ще більше наших країн і спільнот. Вони всі з нетерпінням чекають на мій візит. Цікаво буде відвідати Іспанію, Португалію, де є багато наших українських громад, де хочеться, щоб всі напрацювання зроблені моїми попередниками, зокрема владикою Йосифом Міляном, розвивати і продовжувати їхню добру і дуже якісну працю. Сподіваюся, що за цей рік кількість наших громад збільшиться, бо є ще багато країн, де українці хочуть створити свої спільноти. Будемо намагатися робити все для того, що в цих країнах з’явилися церковні спільноти.

Розмовляла Христина Кутнів,
Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *