Хутір Калити на Харківщині:…

На хуторі Калити ме…

Як на селі ліпили…

Як на селі ліпили з…

Село Чуднівці, сім кілометрів…

Колись жвава та щіл…

Бойове мистецтво хортинг в…

На території Солони…

Відійшов у вічність Микола…

Громадськість нашог…

Про зниклі хутори Яроші…

Яроші, Іващенки &md…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

У день вшанування жертв…

У день вшанування ж…

«
»

Св. Василій Великий: віра на служінні церковній спільноті

Василій Великий народився близько 330 року на території сучасної Туреччини. Багатодітна сім’я (10 дітей), у якій зростав майбутній Архиєпископ, турбувалася за майбутнє кожної дитини. Ця турбота виявлялася не тільки у матеріальному достатку, але також у плеканні освіченості та побожності дітей. Батько Василія був викладачем риторики, а бабця Макрина, яку свого часу переслідували за Христову віру, тримала велику бібліотеку. Тому й не дивно, що коли св. Василій здобув освіту в Кесарії та Константинополі, то вирушив у тодішній освітній та культурний центр еллінського світу – Афіни. Він вивчав філософію й інші тогочасні науки. Крім того, не забував і про християнську віру. «Нам відомі були дві дороги: одна – до наших священних храмів та до тамтешніх вчителів; інша – до наставників наук зовнішніх», – пише про той час св. Василій, згадуючи св. Григорія Богослова (з Назіанзи).

Після нетривалого періоду викладання Василій змінює свій звичний спосіб життя. Прийнявши, згідно тодішньої традиції, Тайну Хрищення, майбутній Отець Церкви розпочинає новий етап свого життя, позначений дбанням за оновлене духовне життя та турботу про спасіння інших. Він відвідує багато монахів Єгипту, Сирії, Палестини та Месопотамії, щоб краще зрозуміти стиль їхнього життя. Далі – заснування власної монашої спільноти, священичі та єпископські свячення. Ієрарх також плідно працював над захистом християнської віри від єретиків, які порушували єдність Церкви.

Дивлячись сучасними мірками, за своє недовге життя (близько 50 років) цей святець зумів досить багато зробити для розвитку спільнотного монашества і Церкви. Пропоную поглянути лише на кілька його суджень, пов’язаних з християнською наукою.

Культура як елемент навчання

Здобувши хорошу освіту, св. Василій розумів важливість тогочасного елліністичного світогляду, який неможливо було заперечити. Тому він використовував ці надбання та інтерпретував їх у катехитичному та догматичному ключах.

Перш за все св. Василій пояснював важливість літературних творів поганських авторів для християн. У гомілії «Поради молоді про те, як з користю читати світську літературу» він пише: «коли ми зриваємо троянди з куща, то намагаємося не торкатися колючок, – так само збираймо корисне з тих творів й уникаймо шкідливого». За словами Василія йдеться про те, щоб не віддавати кермо свого розуму іншим, неначе стерно корабля, і бездумно за ними прямувати. Тому треба черпати з світських творів те, що сприяє хорошому вихованню. Як пише апостол Павло: «Усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи що будь похвальне, – про те думайте» (Флп. 4,8).

Св. Василій наводить хороші приклади з життя письменників – Гомера, Гесіода, Еврипіда, філософів – Платона та інших. Ці історії з класичної літератури захоплювали моральними навчаннями та прикладом чеснотливого життя. Однак такі корисні речі не є самоціллю, а сприяють лише додатковому пізнанню, а радше вступом до поглибленого вивчення християнської віри. У бесіді наводиться приклад життя Мойсея, який відгукнувся на Божий заклик після вивчення єгипетської науки. У свою чергу пророк Даниїл також був знайомий з халдейською мудрістю. Таким чином, нехристиянська культура може слугувати для виховання молоді.

Що стосується богослов’я, то тут св. Василій, а також інші отці-Кападокійці (св. Григорій з Назіанзи і св. Григорій з Нісси) використали важливі філософські терміни поганських філософів для обґрунтування догмату про Пресвяту Трійцю. Саме вживаний в той час «філософський словник» став невід’ємним елементом у богословських дебатах в рамках християнського вчення.

Духовний досвід

Св. Василій бачив непостійність людини у вірі, яка щоденно зустрічається із спокусами. Людські пристрасті часто полонять людину та спонукають до гріха. Тому через непостійність людської волі є необхідна Божа благодать. Крім того, законодавець монашого життя на Сході акцентує й на потребі духовних вправ. У цьому контексті він пише про непостійність нашого духовного стану.

Отець Церкви наводить приклад апостолів, які були щиро переконані у своїй вірності Христу, а коли Його заарештували, то покинули Його, а Петро зрадив Христа. Тому так важлива молитва, яка сприяє постійній пам’яті про Бога. Це означає пам’ятати про присутність Бога тут і зараз та протягом усього життя. Це те, що не дозволяє християнину/християнці розсіятись на інші другорядні речі та не впасти у великі пристрасті. Таким чином, людина може звернутися до Бога, який усюди присутній, зокрема, у Пресвятій Тайні Євхаристії. Внаслідок цього, ми творимо власну історію стосунків з Богом та зміцнюємось у розташуванні духа.

Єдність віри, розуму і традиції

Для св. Василія у пізнанні Бога віра була пріоритетом та принципом теології. Однак така віра не відмовляється від розуму, не кажучи вже про грецьку філософію, добре йому відому. Віра, яка не відмовляється від філософії, не є раціоналізацією, але є загальносвітовим знанням, оскільки включає цілісність людини, всі її здібності. Це не пов’язано із суб’єктивним знанням, але перш за все з досвідом віри.

Християнську віру можемо почерпнути із Об’явлення (Святого Письма) як авторитетного знаряддя. Василій дуже ретельно підходив до кожного слова Писання. Він навчав, що для того, аби бути вільним від будь яких спокус суб’єктивізму, необхідно читати та інтерпретувати Писання із середини церковного досвіду. А все розпочинається з наслідування Євангелії у Церкві та проявляється в прикладі життя святих.

Святий Василій зустрівся також із розколом у Церкві внаслідок аріанської єресі. Що робити у такому випадку, коли частина церковного життя, традицій чи практик може стати небезпечною? У такому випадку св. Василій пропонує інтерпретувати поняття Традиція завдяки двом критеріям. Перший стосується живої Традиції у вигляді рішення церковних Соборів. Другий критерій торкається чернечого життя як автентичної євангельської форми церковної практики. Згідно такого бачення, поняття віри охоплює церковний досвід, який поєднується з навчанням Церкви.

За вісім років свого єпископського служіння (371-379 рр.) св. Василій здобув визнання як архипастир для вірних, борець проти єретиків, що не боявся виступити проти імператора Валента, як укладач гімнів та Літургії, а також як філософ і богослов.

Великий спадок св. Василія потребує кращої інтерпретації для осмислення багатьох важливих правд християнської віри. І для нас, які вдивляємося у приклад життя св. Василія, він може послужити прикладом для осмислення важливих орієнтирів як у житті Церкви, так і у житті християнина.

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *