«Близькість до Церкви важлива для людей, як можливість бути разом, в українській спільноті і Церкві…» – о. Аркадій Трохановський, новий єпископ УГКЦ у Польщі

23 січня – хіротонія нового єпископа УГКЦ, єпископа Ольштинсько-Гданьської єпархії УГКЦ у Польщі Аркадія Трохановського. Це нова єпархія, проголошена 30 листопада минулого року, з осідком у Ольштині. Про 20-річне душпастирство, про українців у Польщі і нові виклики служіння о. Аркадій говорив із Тарасом Бабенчуком у «Добрій розмові» за тиждень до цієї події.

Про нову єпархію УГКЦ у Польщі

«Ольштинсько-Гданьська єпархія УГКЦ справді виглядає як новостворена, але вона побудована на вже існуючих структурах, її виокремлено з територій Перемисько-Варшавської та Вроцлавсько-Гданьської єпархій, – пояснює отець. – Потрібно буде об’єднати ці території у єдину цілісність, створити єпископську курію… Очевидно, що все це – великий виклик, але створення цієї єпархії важливе для українців – греко-католиків, які проживають на території Північної Польщі. Досі осідки – Перемишль і Вроцлав, були далеко від Гданьська… У новій єпархії єпископський осідок в Ольштині, і це дасть можливість бути ближчим до вірних, священиків і монахів та монахинь, краще провадити служіння і творити молитовну спільноту…»

Служіння українцям у Польщі

Отець Аркадій 20 років душпастирював у Валчі, місті в північно-західній Польщі. Це землі, куди примусово переселяли українців з Лемківщини, Холмщини, Наддсяння і Підляшшя, починаючи з 1946 року.  Наймасштабнішою масовою депортацією була операція «Вісла» 1947-го. Метою цих етнічних чисток, узгоджених урядами УРСР і Польської республіки, було, зокрема, обмеження підтримки українського підпілля у Західній Україні. У Польщі для депортованих це, окрім таборів, означало репресії українського середовища у місцях переселення – в першу чергу, української Церкви, навколо якої гуртувалися люди.

Отець Аркадій – саме з такої родини переселенців із Західної Лемківщини, із Закерзоння. Народився у Шпротаві, у Західній Польщі. Розповідає, як батьки старалися перебувати в лоні УГКЦ і так виховали і його, як їздили на літургії через пів-країни, аж до Любліна чи Вроцлава… Згадує пароха о. Дмитра і сестру-василіянку Ольгу, які вплинули на його релігійну і національну формацію, а пізніше – на вибір  священичого покликання.

«Навіть тоді, на початку 90-х, час був непростим, і я відчував цю потребу – служити вихідцям з України, – розповідає отець. – Перебування у Церкві будувало релігійну і національну свідомість людей, означало зберігання своєї ідентичності у польському морі, своєї мови, спільноти, віри… Українців не поселяли компактно, в одному-двох містах, вони були розкидані, розпорошені… І тому бути у Церкві, бути спільнотою – це був виклик і жертва і для наших вірних, і для священиків. Так, часи змінилися, і міграція тепер іншого характеру, але присутність священика, близькість до Церкви для цих людей залишається дуже важливою, як можливість побути разом, в українській спільноті і Церкві…»

УГКЦ у Польщі

Історія УГКЦ у Польщі у ХХ столітті – драматична, як частина історії Церкви цього періоду загалом. Про УГКЦ у Польщі у 1940-1970-х роках можна почитати тут: https://www.nasze-slowo.pl/bagatoznachna-istoriya-ugkts-u-polshhi/ . 90-ті роки для УГКЦ у Польщі стали етапом відродження Церкви і змагань за самостійність. У 1989 році для греко-католиків Польщі було висвячено першого після Другої світової війни єпископа –  владику Івана Мартиняка, а в 1991-му відновлено Перемиську єпархію, яка на той час охоплювала всю територію Польщі. У 1996 році у Польщі було вже дві єпархії – Перемисько-Варшавська та Вроцлавсько-Гданьська, і утворено Перемисько-Варшавську митрополію УГКЦ.

«У 50-60-х роках у Польщі дуже бракувало священиків, –  розповідає отець Аркадій. – Були місця, де проживали наші віряни, але священика не було, і вони поступово асимілювалися. У 90-х з’явилося багато душпастирських осередків, перш за все тому, що з’явилося більше священиків – молодих, енергійних, мобільних, і навіть у невеликих містах можна було служити літургії … За ці 30 років ситуація змінилася, оскільки є велика група трудових мігрантів. Є багато душпастирських осередків, які служать саме заробітчанам – це також потреба часу і відповідь Церкви на те, що діється у світі, як і потреба Церкви бути там, де є її вірні…».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *