«Карантин – лакмусовий папірець: він виявив проблеми, визнання яких ми старанно уникали», – психолог Лідія Кондратик

Пандемія коронавірусу і зміна звичного штибу життя навесні минулого року стала великим викликом для всіх сфер і рівнів суспільства, – викликом, який торкнувся людини як такої та її стосунків з іншими і світом. Про те, як прийняти цей виклик на рівні найближчого кола – сім’ї, у «Психологічній порадні» говорила християнський психолог Лідія Кондратик.

Блаженніший Святослав у новому інтерв’ю польській Католицькій інформаційній агенції сказав: «З початком пандемії ми потрапили у стан хвороби, можливо, навіть гіршої, ніж коронавірус. Пандемія повністю виявила егоїзм людини і суспільства, який існував завжди… Ми не знаємо наслідків того, що переживаємо зараз, не лише на медичному, а й на соціально-політичному, економічному та церковному рівнях. Ми перебуваємо на порозі нової ери в історії світу… Сьогодні людина живе набагато більше у світі комп’ютерів, новітніх технологій, ніж у світі людей. І Церква говорить про гідність людини, про те, що людина – це істота, яке несе в собі щось набагато більше, ніж якась машина».

Не «за що?», а «для чого?»

Різка зміна звичного ритму життя принесла й кризу стосунків: самоізоляція і тривале перебування вдома, у колі рідних, проявила проблеми, на які раніше не зверталося уваги. Але криза як така означає не лише труднощі, а й можливість їх подолання, отже, розвиток. Ми не можемо змінити ситуації, але можемо змінити своє сприйняття і ставлення до неї, змінити щось у собі і в стосунках з іншими.     

«Ми, християни, знаємо: усе, що відбувається навколо, Бог допустив, – каже Лідія Кондратик. – Тому ставимо питання не «за що?», а «для чого?» – що нам потрібно зрозуміти і винести з цієї ситуації?  Зміни, які принесла пандемія, торкнулися буквально всіх у цьому світі і стосуються кожного особисто».

Що ж оголила ця ситуація – зокрема, на рівні найменшої людської спільноти, сім’ї? Проблема в тому, що звичний алгоритм, за яким функціонувала сім’я як система, у більшості випадків уже не спрацьовує. Яким було життя в більшості родин раніше? Батьки – на роботі, діти – у школі, на гуртках чи секціях. Друзі та розваги у кожного, як правило, свої. Розмови – на рівні «як справи?», «які оцінки?». Добре якщо повечеряли всі разом, а не кожен у своєму кутку, не відриваючись від гаджета…    

«Карантин відіграв роль лакмусового папірця, що показав проблеми, визнання яких ми старанно уникали. Ми часто не готові дивитися правді в очі і робимо все, щоб відкласти вирішення якихось незручних питань на «завтра». Але це «завтра» настало вже сьогодні – уся ця ситуація ніби стимулювала потребу щось змінювати…»

Навчитися говорити, слухати і чути

Основна проблема, яка проявилася у більшості сімей, – невміння спілкуватися одне з одним, жити спільнотою, а не просто перебувати на одній території. Переведення значної частини роботи чи навчання в онлайн, а отже, перебування всією родиною вдома, дає нам, окрім іншого, можливість принаймні спитати в самих себе – а хто ж ми такі насправді і без маски? Хто живе поруч з нами, про що він чи вона думає, мріє, боїться?.. Тобто карантин ніби замкнув нас у чотирьох стінах, із самими собою, і сказав: а тепер подивіться, чи подобаються вам ті стосунки, які є між вами насправді? Чи комфортно вам із собою? Чи є про що говорити з чоловіком чи дружиною? А з дітьми?..

Щоправда, і це «поговорити» може бути різним за якістю і часом кардинально відрізнятися від очікуваного – особливо у ситуації конфлікту. «Говорити щиро і для того, щоб щось справді вирішити чи домовитися, варто лише тоді, коли ми спокійні і нами не керують негативні емоції, – каже Лідія. – Коли є емоційна напруга, злість, роздратування чи образа, ситуація переважно не вирішується – ми просто виплескуємо ці емоції на інших, звинувачуємо їх у всіх бідах, стаємо в позицію жертви, тобто емоції лише погіршують і без того конфліктну ситуацію. У таких розмовах насамперед важливо вміти давати раду своїм емоціям, почути одне одного, зрозуміти і підтримати. Фраза «так, час важкий, але ми прорвемося», сказана щиро і в правильний момент, може важити дуже багато і, окрім іншого, означати, що ми пройдемо і це, як Божа сім’я і з Божою допомогою. І це також питання довіри».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *