На Пряшівщині відійшов у вічність професор-україніст Юрій Бача.

25 січня 2021 року, на 89 році життя відійшов у вічність професор Юрій Бача, відомий в українському світі як педагог, публіцист, письменник, літературознавець, один з най активніших культурно-освітніх представників українців Чехословаччини після 1945 року. Він  був засновником і головою Ради української молоді, засновником і активним членом Ради Українського клубу в «Руському домі» в Пряшеві, головою підготовчого комітету Координаційної ради українців Пряшівщини, членом Європейського конгресу українців, співпрацював з Українським народними хорами «Карпати» та «Ластівка» в Кошицях, з молодіжним ансамблем «Весна», з Пластом.

Народився 13 травня 1932 р. в с. Кечківці Свидницького району в Словаччині, був третім із десяти дітей.

Шість класів початкової школи закінчив у рідному селі, горожанську школу – у Свиднику (1947), Вищу господарську школу – у Пряшеві (1951).

В 1951/1952 навчальному році викладав у російській гімназії ім. Героїв Дуклі у Свиднику й працював секретарем ОК профспілок учителів та заочно навчався і з відзнакою закінчив педагогічний факультет Словацького університету у Пряшеві та Братиславі.

У студентські роки часто виконував обов’язки голови гуртка молодих авторів при Українській секції Спілки словацьких письменників. У серпні 1951 р. став першим редактором української газети “Нове життя”. З 1953 р. – член Культурної спілки українських трудящих.

У п’ятнадцять років уже складає вірші, а дев’ятнадцятирічним юнаком написав перший роман. Здобувши вищу освіту, став асистентом кафедри російської мови та літератури Пряшівського педінституту (1954-1956) та продовжував заочно навчатися на філософському факультеті університету ім. Коменського у Братиславі (1956).

З жовтня 1956 р. – аспірант кафедри української літератури Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. У березені-квітні 1958 р. перебував у Львові у науковому відрядженні для вивчення архівних матеріалів до дисертації, де у середовищі україністів-львів’ян упродовж двох місяців, як потім зізнавався, він став справжнім українцем: “Тут я зустрів таких людей і познайомився з такими фактами, що якби я був навіть каменем, то й так не міг би не стати свідомим громадянином-українцем”.

В травні 1960 року в Києві захистив кандидатську дисертацію на тему “Літературний рух на Закарпатті середини ХІХ століття”, яка досі не втратила наукової вартості.

З серпня 1960 до січня 1964 р. працює старшим викладачем, а відтак – доцентом на кафедрі української мови та літератури Пряшівського філософського ф-ту університету П. Й. Шафарика

У 1967 році з’явилася, у співавторстві з Андрієм Ковачем та Миколою Штецем, книга «Чому, коли і як?» (у 1992 вийшло її друге, а в 2008 р. – третє видання), де у своєрідному короткому конспекті у формі запитань і відповідей пояснюються найважливіші і найактуальніші питання минулого і сучасного життя русинів-українців Чехословаччини, точніше всього історичного Закарпаття.

На запрошення українців з діаспори у 1968 р. Ю.Бача здійснює поїздку до Франції, а 1969 р. – до Америки, що розширило його кругозір і дало впевненість у правильності обраної ним життєвої діяльності.

Під час «нормалізації» політичного життя у березні й971 році, Юрія Бачу звільнили з роботи, а в 1973 році засудили його на чотири роки ув’язнення за перенесення через кордон з України рукопису І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» та іншого самвидаву.

Через свої переконання та публікації міг працювати тільки робітником чи шофером, лиш у травні 1990 повернувся своє на попереднє місце роботи доцентом кафедри української мови та літератури Пряшівського філософського факультету університету ім. Шафарика. У листопаді 1995 р. він успішно пройшов інавгурацію на професора української літератури, проте протягом п’яти років звання професора не отримав. І тільки у 2000 р. він повторно здійснив усю процедуру інавгурації, а тоді від 15 лютого 2001 р. став професором. Однак вже 30 червня 2002 р. професора Ю. Бачу відправили на пенсію.

З 1973 до 1993 року й пише “Листи самому собі”, які згодом увійшли до однойменної книги (Пряшів, 1997). У цей час він створив чимало оповідань, працював також над романом “Олекса”, який побачив світ у Києві 1993 р.

Дослідник життя і творчості Ю.Бачі літературознавець Людвіг Шолтес пише:

«Якщо повернутися до періоду 1960-1968 років, то можна побачити, що в цьому періоді Ю.Бача друкував в українських друкованих органах Східної Словаччини від 30 до 60 і більше матеріалів щороку. Протягом наступних двадцяти років (1970 — 1990) він не друкував вдома чи в західних країнах майже нічого. Період від 1968 до 1990-х років слід вважати справді найприкрішим періодом життя та діяльності Юрія Бачі»

Юрій Бача є автором монографій «Літературний рух на Закарпатті середини 19 ст.» (Пряшів, 1961), «З історії української літератури Закарпаття та Чехословаччини» (Пряшів, 1998), збірки оповідань «Аматері твоїй завиджу» (Пряшів, 1991), роману «Олекса», (Київ, 1993), «На правах рукопису» та «Добрий день, Україно» (Пряшів, 2002). В Ужгороді вийшли його «Вибрані твори» (в 2006, 2008 та 2010 роках).

В особі Юрія Бачі світове українство втратило доброго науковця і віддану нашій справі людину.

НА ТЕ МОЄ НЕЩАСНЕ МІСЦЕ – ХТО СТАНЕ?!

Як няня не стало –

звалив я на себе тягар

його нелегкого життя;

і понад півсторіччя несу його,

не нарікаючи і не скаржачись…,

бо саме той тягар

допомагав мені

в нелегкому житті.

Як мами не стало –

звалив я на себе

тягар її безмежної любові;

і вже роками несу оту важку любов –

і прагну навіть примножити її;

… і помагає в тім мені

її покора,

безмірна скромність

і невичерпна сила

її слабеньких рук

та найдобріше мами серце

Коли… тепер… не стало… сина, –

звалив я на себе

тяжкий тягар його бажання жити,

жи-ти!

І всіх, і вся любити,

й добро творити…

Однак..,

   а що зостане,

                       як

                          мене не стане?!.

На те

  моє

  нещасне місце – хто стане?!..

2005 р

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *