Реінтеграція має бути не про території, а про людей. Як повернути Донбас і Крим, обговорювали у Гарварді

Окупація українських територій – Криму і частини Донбасу, і війна, що триває, залишаються головними проблемами України протягом останніх майже семи років. Російська агресія принесла загибель тисяч людей, змусила сотні тисяч покинути свої домівки, призвела до знищення інфраструктури регіону, враженого війною, але не змогла змінити курс України на демократію.

Як нині правозахисники, дослідники, політики бачать вирішення проблем Донбасу і Криму? Як зможе Україна реінтегрувати ці території, а їхнє населення, що покинуло рідні краї, повернутися назад? Про це говорили експерти під час останньої сесії міжнародної конференції Українського наукового інституту Гарвардського університету, яка проходила минулого тижня в режимі онлайн.

Сесію під назвою «Внутрішньо переміщене населення та його реінтеграція в Криму і на Донбасі» модерувала дослідниця зі Стенфордського університету Саша Джейсон, а до участі були запрошені Таня Булах, антропологиня з Національної фундації розвитку демократії (США); Олександра Матвійчук з київського Центру громадянських свобод; Ґрета Лин Олінґ з Мічиганського університету і кримський, український політик, депутат Верховної Ради України від партії «Голос» Рустем Умеров.

Як говорить Таня Булах, переселенці з Криму і Донбасу відрізнялися у своїй мотивації – люди, які покидали Крим, робили це через свій морально-етичний вибір на користь України та з протесту проти російської окупації. Ставлення до таких людей в Україні було дуже позитивним, говорить дослідниця, особливо з симпатією люди поставилися до кримських татар.

Щодо переселенців з Донбасу, то ставлення не було однозначним. З одного боку, люди, особливо волонтери на початку, намагалися допомогти переселенцям, які втікали від війни, з іншого боку, набагато більш поширеним ставленням була підозра, що ці люди є потенційними зрадниками. Як стається в подібних ситуаціях в інших країнах світу, каже Булах, з часом біженців сприймають як додаткове навантаження, як людей, що конкурують з місцевими за ресурси.

Негативні стереотипи про переселенців були поширені не лише в ЗМІ та в суспільстві, але навіть і серед чиновників, які мали допомогти цим людям облаштуватися на новому місці. Як наголошує Булах, ставлення до змін, які відбулися у суспільстві у зв’язку з появою переселенців, є важливими для розв’язання проблем майбутньої реінтеграції цих територій.

Для Кремля – все населення Криму є потенційно нелояльним – Матвійчук

Кремль почав політику штучної зміни демографії півострова шляхом репресій, що мали на меті виштовхнути незадоволених на материк, та прискореної колонізації півострова тими, хто прибув з різних регіонів Росії
Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук говорить про те, що, незважаючи на те, що Росія анексувала Крим із запевненням, що «цього хотіло місцеве населення», російська влада ставиться до нього як до потенційно нелояльного, при чому це стосується не лише етнічних українців у Криму чи кримських татар.

«Після окупації Кремль почав політику штучної зміни демографії півострова шляхом репресій, що мали на меті виштовхнути незадоволених на материк, та прискореної колонізації півострова тими, хто прибув з різних регіонів Росії», – пояснює правозахисниця. За її даними, лише протягом січня минулого року населення одного лише Севастополя зросло на понад 17%.

На Донбасі населення ідентифікувало себе як «російськомовні українці» і не підтримувало сепаратизму на початку війни. Пізніше настрої розділилися – проукраїнське населення було змушене покинути регіон через залякування і терор, багато з проросійськи налаштованих жителів Донбасу також покинули регіон, виїхавши до Росії чи Білорусі, говорить Матвійчук:

«Нині більшість жителів Донбасу, які залишилися на окупованій території, дотримуються парадигми «ми – поза політикою», щоб вижити».

В українському суспільстві, за словами правозахисниці, є запит на припинення конфлікту, але є різні уявлення про те, як це має бути зроблено. Дехто має побоювання, що реінтеграція посилить проросійські настрої в країні. На думку Матвійчук, відчувається відсутність змістовної дискусії у суспільстві про те, як має виглядати реінтеграція окупованої частини Донбасу. У політиці ця тема залишається на рівні гасел і декларацій, а потенціалу громадянського суспільства, яке і між собою є поділеним щодо цього питання, не вистачає на те, щоб брати на себе роль держави у веденні цього діалогу з суспільством.

Американська антропологиня Ґрета Лин Олінґ каже, що дійсно, дослідження показали, що ставлення до переселенців з Криму було подібним до політичних біженців. А щодо людей з Донбасу ставлення було іншим. Як вона говорить, значна частина заможних жителів Донбасу встигла завчасно переїхати з небезпечного регіону до Західної Європи чи Києва. І сприйняття цих людей у суспільстві не викликало проблем.

Лише ті люди, які не покидали Донбас до останньої хвилини, мали проблеми з інтеграцією в Україні. До них ставилися з підозрою – чи не співпрацювали вони з російськими силами і місцевими сепаратистами? Також їхню інтеграцію ускладнює травматичний досвід – їм довелося пережити справжню війну, коли знищувалися жилі райони, лікарні, інфраструктура, і це позначилося на їхньому здоров’ї, додає вона.

Різниця у ставленні Києва до ситуації в Криму і на Донбасі, на думку дослідниці, також обумовлена тим, що Крим Україна віддала практично без бою, з тим, що майже 80% військових перейшли на бік Росії, а за Донбас уже йшла справжня війна. Тож частково і через це вирішення конфлікту саме на Донбасі для Києва є головним пріоритетом.

Рустем Умеров нагадав, що окупація 2014 року була вже другим російським захопленням після 1783 року, коли Крим було насильницьким шляхом включено до території Росії, а місцеве населення було змушене до еміграції. З того часу Росія створювала свій міф, яким вона виправдовувала своє володіння цією територією.

Для українців Крим не відігравав такої ролі в історичній пам’яті, і якби українців запитали про те, чи вони б погодилися віддати Крим, щоб не воювати за Донбас, вони могли б і погодитись, вважає Умеров. Але зараз, після цих семи років, українці стали більшими прихильниками територіальної цілісності, і, згідно з опитуванням, українці вважають, що для повернення Криму потрібно створити нову платформу.

«Для Донбасу ми маємо Мінську платформу, для Криму ми зараз створили Кримську платформу», – говорить Умеров. І оскільки українці не мають історичного великого сентименту до Криму, єдиний спосіб розв’язати проблему півострова – це включити до формули розв’язки кримських татар, яким дійсно важлива доля своєї батьківщини, каже Умеров.

Нині, за даними опитування центру «Нова Європа», українці не налаштовані на втрату жодних територій, вони хочуть повернення і Донбасу, і Криму, і лише 9% українців кажуть, що ці території були втрачені назавжди, і більшість вважає, що майбутнє України – в НАТО і об’єднаній Європі.

Якими будуть Донбас і Крим через 5-10 років?

Повернення цих територій не є справою найближчого майбутнього, вважає Матвійчук. І що ще сумніше – чим довше Крим перебуватиме в складі Росії, тим більше він буде інтегрований у життя Російської Федерації – через вирішення проблеми води, колонізацію півострова, виштовхування місцевого кримськотатарського населення. Таким чином колишній курорт перетвориться на субсидований регіон з потужною військовою базою, додає вона.

Тим часом Донбас швидко деградує, говорить Матвійчук. Шахти закриваються, екологічна ситуація погіршується, соціальні проблеми поглиблюватимуться, молодь виїжджатиме в Україну чи Росію. Працюючі підприємства будуть перевезені в Росію. Москва продовжуватиме роздавати російські паспорти, але невизначений статус регіону їй вигідний, щоб посилювати тиск на Україну і торгуватися з міжнародною спільнотою, тому тут нічого змінюватися не буде, вважає Матвійчук.

Але такий песимістичний сценарій не обов’язково має реалізуватися, якщо Україна займе проактивну позицію, матиме підтримку міжнародної спільноти та зможе створити привабливий образ для жителів Криму і Донбасу, вважає Матвійчук. Для цього Україна має бути економічно привабливою, давати можливість соціального захисту та мобільності у світі. Також Україна має створити альтернативні інформаційні канали для цих регіонів і змінити свої нинішні наративи, які будуть відторгнуті цими людьми. Україна має дати їм відчути свою спорідненість з Україною і те, що вона готова про них подбати.

З глобалізацією зростає також і глобальне бажання жити в демократичному суспільстві зі свободою та процвітанням
Ґрета Лин Олінґ

На думку Олінґ, кримчани так охоче підтримали окупацію, можливо, через те, що вони відчули, що держава готова звернути на них увагу, навіть якщо це була інша держава. Москва пообіцяла цим людям понад 5 мільярдів доларів на розвиток регіону. Якщо говорити про повернення, то і, на думку Олінґ, чим довше півострів пробуде в складі Росії, тим складнішим буде його повернення. Після відставки президента Росії Володимира Путіна, якщо вона відбудеться у 2036 році, зміняться покоління, народяться і подорослішають люди, які ніколи не жили в Україні.

Незалежні ЗМІ, на її думку, відіграватимуть важливу роль. Зусилля міжнародних мовників, які працюють в регіоні, зокрема вона назвала проєкти Радіо Свобода, мають бути підтримані. Також потрібно робити акцент на правах людини та верховенстві права. «З глобалізацією зростає також і глобальне бажання жити в демократичному суспільстві зі свободою та процвітанням. І це є ті підвалини, на яких можна будувати», – вважає американська антропологиня.

Щодо Донбасу, то, на її думку, «формула Штайнмаєра» могла б бути дієвим інструментом, хоча «диявол ховається у деталях» – як проходитиме розведення військ, розподіл влади, як Україна отримає контроль над східним кордоном. Базуючись на десятках розмов з переселенцями, Олінґ говорить, що війна вплинула на дуже багатьох людей – їхні сімейні і дружні стосунки, і цей аспект також потрібно враховувати і не забувати, коли йдеться про політичні рішення.

Говорячи про високу політику, Умеров нагадав, що Україна має амбіції стати членом НАТО та ЄС, і для того, щоб цьому перешкодити, російська агресія і розпочалася. Але він вважає, що протягом наступного десятиліття зміни відбудуться не лише на західному, але і на східному напрямку – на Кавказі, в Центральні Азії. «Ми бачимо, які зміни відбуваються навколо Чорного моря, в басейні Середземного моря, і ми є в центрі цих тектонічних змін. Ми маємо бути обережними, але зміни все одно зачеплять і нас», – вважає Умеров.

У внутрішній політиці, як каже кримськотатарський політик, Україна досі не має чіткого плану деокупації та реінтеграції цих регіонів. І це те, що потрібно розробити чимшвидше, про це говорять і партнери України. Але, з іншого боку, Україна не мала досі такого досвіду, тож і експертів з таких питань в ній також немає. Тож Захід міг би з цим допомогти. І ще раз Умеров наголосив, що план деокупації мав би включати інтереси корінного населення, яке висловилося за своє майбутнє в рамках української держави.

«Також чітко потрібно заявити, на яких засадах відбуватиметься повернення Криму – ми є демократичною країною, яка поважає верховенство права і права людини. Тому нам важливо просуватися в напрямках державних послуг, освіти, культури, релігії та незалежних ЗМІ», – наголосив Умеров.

Як додає Булах, для того, щоб побачити перспективи реінтеграції Донбасу і Криму, потрібно подивитися в бік конфліктів, які Росія підбурила раніше – Придністров’я, Південна Осетія, Абхазія. Дослідники неодноразово вказували на те, що Росія використовує конфлікти на території, яку вона вважає своєю «сферою інтересів» як стратегію – використовує їх для залякування населення та для створення атмосфери невизначеності. Такі гібридні війни розхитують країни, на території яких вони ведуться, і виснажують їхні ресурси. А найсумніше – ця тактика розгойдує світову правову систему, створює нову реальність, нормалізує конфлікт та окупацію. Таким чином з’являється новий статус кво, який ускладнює пошук вирішення конфлікту.

Як підтримати громадян України на окупованих територіях?

На думку Олінґ, про жодні інвестиції на цій території не може йтися і санкції мають залишатися чинними. Тоді постає питання про дії України. Якщо держава надасть преференції жителям цих територій, цим можна викликати хвилю невдоволення серед основного населення. Але і не підтримати переселенців не можна, бо держава має свої зобов’язання перед ними. Було чимало випадків, коли люди, не отримавши підтримки держави, були змушені повернутися на окуповані території.

Тож Україна мала б провести загальні реформи, які могли б полегшити долю переселенців, зокрема, пенсійна реформа мала б врахувати їхню ситуацію. Ведеться робота щодо законодавства про житло для переселенців, надання їм повних виборчих прав, надання державної підтримки громадських організацій, які опікуються переселенцяи. Діють різні освітні програми для студентів і навіть школярів, яких можна було б запрошувати і створювати умови для діалогу дітей, чиї батьки є з різних політичних таборів. Ці програми потрібно розширювати і підтримувати. «Таким чином вони могли б побачити, що світ влаштований складніше, ніж були їхні уявлення, почути іншу точку зору і сприймати світ повніше», – говорить дослідниця. Також могли б допомогти стипендії для цих дітей у західних університетах.

Також потрібно думати про найбільш вразливі групи населення за лінією зіткнення – сиріт, людей похилого віку, зрештою, людей, які перебувають в ув’язненні.

Ми маємо працювати в царині освіти і культури, бо це є ефективні і ненасильницькі способи інтеграції в наше європейське співтовариство
Рустем Умеров

Як каже Умеров, частину цієї роботи Україна вже веде – виділяє квоти на навчання дітей з окупованих територій, створює спеціальні програми і платформи для дистанційного навчання українською та кримськотатарською мовами.

На думку українського політика з Криму, тут могли б допомогти і західні партнери, наприклад, віддати квоти, які раніше були виділені для російських студентів, українським студентами з Криму і Донбасу. «Ми маємо працювати в царині освіти і культури, бо це є ефективні і ненасильницькі способи інтеграції в наше європейське співтовариство», – наголошує Умеров.

Також Україна, на його думку, могла б подбати про вакцинацію людей з окупованих територій, облаштувавши місця в Херсонській області та на підконтрольних Києву частинах Донбасу, куди могли б приїхати люди та отримати щеплення перевіреною і дієвою вакциною. На противагу Росії, яка, додає він, проводить щеплення вакциною, що не пройшла клінічних випробувань (нещодавно авторитетний науковий журнал The Lancet опублікував результати третьої фази клінічних досліджень «Спутніка V» – вакцина захищає від тяжкого перебігу COVID-19).

На думку Булах, для того, щоб Україна могла насправді допомогти людям, що опинилися в окупації, вона має стати по-справжньому демократичною та ефективною державою. Реінтеграція має бути не про території, а про людей, вважає дослідниця, яка проводила дослідження серед переселенців. Вона каже, що боротьба має бути не за їхній паспорт, а за права і свободи, але їхній досвід з українською державою не був дуже позитивний. Навіть ті люди, які продовжують жити на окупованих територіях, регулярно відвідують підконтрольні Україні території, і їх немало, за оцінками, – 800 тисяч. Згідно з даними військових на пропускних пунктах, понад мільйон осіб перетинали лінію зіткнення щомісяця до карантинних обмежень. І це є ті люди, з яких потрібно починати реінтеграцію, вважає дослідниця, бо це перший контакт українців з окупованих територій зі своєю державою.

Через такі реальні контакти з державними послугами люди розуміють, як держава функціонує для них
Таня Булах

Під час однієї з її дослідницьких подорожей на Донбас вона побувала в одному з офісів державного Пенсійного фонду. Умови, в яких люди були змушені перебувати, каже, принижували людську гідність – в приміщеннях, не пристосованих для такої кількості людей, у чергах стояло близько сотні відвідувачів, які не мали доступу до жодного туалету. Чергу організовували якісь підприємливі ділки, які продавали місце в черзі за 2 тисячі гривень, і це лише за можливість поговорити з державним чиновником без жодної гарантії, що людина дійсно отримає свою пенсію.

І це є той практичний досвід спілкування з державою, який отримують люди. «Через такі реальні контакти з державними послугами люди розуміють, як держава функціонує для них – не як абстрактна ідея, а як система, яка напряму впливає на їхні життя», – говорить дослідниця. На її думку, так проявляється внутрішній суверенітет держави – її здатність надавати захист своїм громадянам не стосовно зовнішніх сил, а стосовно внутрішніх зобов’язань. «Тому хоча і важливо відновити контроль над територією, ключем для реінтеграції цих людей буде відновлення їхньої віри у те, що їхня держава може подбати про них», – вважає Булах і додає, що поки що політичної волі це зробити українська держава не проявила.

Що для Криму і Донбасу може змінити нова адміністрація Джо Байдена у США?

На думку Рустема Умерова, Київ чекає політичної підтримки та військової допомоги. Також Україні не обійтися своїми ресурсами на шляху реформ, тож їй буде потрібна економічна підтримка та інвестиції від партнерів у США та ЄС. Окремим рядком допомоги США і західних партнерів мала б бути допомога у визволенні українських полонених, заручників, політичних в’язнів.

Як каже Таня Булах, Захід бере участь у вирішенні конфлікту з Росією, і він має і політичну волю, і політичні інструменти для цього. Але в питанні гуманітарної допомоги немає послідовності та тяглості – допомога приходить, коли вона найбільше необхідна, але коли ситуація стає менш гострою, допомога закінчується. Хоча така невідкладна допомога є важливою, потрібна і довгострокова підтримка структурних реформ, які вимагають довшого часу, каже Булах. Особливо потрібна допомога незалежним ЗМІ та активістам громадянського суспільства, які працюють протягом семи років у складних умовах. Міжнародна допомога потрібна для того, щоб внутрішні зміни в Україні продовжували йти правильним напрямком.

Олександра Матвійчук додала, що політика Заходу щодо невизнання Криму частиною Росії та політика санкцій має тривати.

Ґрета Лин Олінґ вважає, що головний акцент має бути зроблений на внутрішніх реформах в Україні. Щодо швидкого просування в напрямку членства в НАТО, то тут вона б радила обережність, бо під цим приводом Росія почала свій наступ на Україну. Але в чому б Захід міг справді допомогти, так це в розмінуванні української території на Донбасі.

Окремою великою темою, на думку дослідниці, мала б бути «демонополізація гуманітарної допомоги, яку зараз контролюють місцеві олігархи. Хоча допомога там дійсно потрібна, але той факт, що її надають олігархи, на думку дослідниці, посилює ті проблеми, які призвели до окупації Донбасу, і підривають реформи, спрямовані на демократизацію регіону.

Однак Таня Булах каже, що проблема – не в тому, що олігархи монополізували гуманітарну допомогу, а в тому, що немає інших охочих. В таких обсягах і протягом такого довгого часу не допомагає ніхто інший, каже вона. Хоча, звичайно, це створює проблеми для зміни соціальних стосунків у регіоні – замість патерналістської держави, до якої там звикли, допомогу надає місцевий «патрон». І завдяки цьому олігархи отримують лояльність місцевого населення. Звичайно, було б краще, щоб цю допомогу надавала держава, але в неї немає ані ресурсів, ані політичної волі їх знайти, каже дослідниця.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

    ChurikovaN@rferl.org

    “>

    Підписатись

  • Радіо Свобода

    Передрук із Радіо Свобода

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *