Зречення, яке позначило історію Церкви

Зречення, яке позначило історію Церкви
Вісім років тому Папа Венедикт XVI оголосив про своє зречення з Петрового служіння.

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Трохи незвична ситуація виникла у Ватикані вісім років тому. На понеділок, 11 лютого 2013 р., незважаючи на те, що це вихідний день – річниця підписання Латеранських Угод – Папа Венедикт XVI скликав консисторію кардиналів для розгляду деяких канонізаційних процесів. Зібрані в Залі Консисторій Апостольського палацу кардинали помолилися під проводом Святішого Отця Літургію годин, відбулися звичні у таких ситуаціях чинності. Але перед тим, як завершити церемонію, Папа почав зачитувати текст латинською мовою, зміст якого збагнули не відразу:

“Неодноразово роблячи іспит свого сумління перед Богом, я впевнився у тому, що з огляду на похилий вік, мої сили вже не є достатніми для належного здійснення Петрового служіння. Я добре усвідомлюю, що це служіння, задля його духовної суті, повинно здійснюватися не лише ділами й словами, але не меншою мірою – страждаючи й молячись. Однак, у сучасному світі, який швидко змінюється та схвильований питаннями великої ваги для життя віри, щоб керувати човном святого Петра та звіщати Євангеліє, необхідні також сили як тіла, так і духа, сили, яких останніми місяцями у мене настільки поменшало, що мушу визнати свою нездатність добре звершувати доручене мені служіння. Тому, добре усвідомлюючи серйозність цього акту, з повною свободою, заявляю про те, що зрікаюся зі служіння Єпископа Риму.”

Обдуманий крок

Світ облетіла шокуюча та несподівана новина – під час зустрічі з кардиналами Папа Венедикт XVI повідомив про своє зречення з Петрового служіння. Проминули сторіччя відтоді, коли востаннє перед тим відбулося зречення Папи, а тому для більшості людей мова йшла про щось незвичне, але для ті, які «зблизька» супроводжували Венедикта XVI, розуміли, що над цим питанням він довго і молитовно роздумував, чинячи духовне розпізнавання. І його пояснення щодо цього кроку були абсолютно адекватними і чіткими.

Естафета служіння

У цьому контексті багато-хто запитував, яким чином відбуватиметься нечуване співжиття двох Пап, а сьогодні бачимо, що багато тодішніх побоювань виявилися перебільшенням. Це є нагадуванням про те, що папство – це служіння, а не влада. Якщо проблеми переживати у ключі влади, то зрозуміло, що двоє осіб можуть мати труднощі співжити разом. Але якщо це все переживати, як служіння, тоді людина, яка закінчила своє служіння перед Богом, та у зовсім свідомо передає естафету цього служіння іншій, що також у дусі служіння та в повноті свободи сумління здійснює це завдання, тоді жодних проблем не існує.

Прощаючись, Венедикт XVI підкреслив, що вестиме приховане життя, але продовжуватиме служити Церкві молитвою. З іншого боку, у цьому молитовному житті не бракує різних зустрічей, в тому числі й з наступником. Він здійснює звичайну діяльність для побожної похилої віком людини: тобто, веде життя молитви, роздумів, читання, відповідає на листи, які отримує, проводить розмови та зустрічі. І хоч фізичні сили підупали, ті, які перебувають поруч з ним, свідчать про подальшу ясність ума.

Зречення Венедикта XVI набрало чинності через 17 днів після оголошення, в останній день лютого. Його понтифікат, що почався 19 квітня 2005 року, тривав неповні вісім років, тож період на спочинку вже виявився тривалішим, ніж служіння біля стерна Петрового човна.

Сьогодні маємо особливу нагоду, щоб подякувати вислуженому Папі за молитовний супровід Церкви, огорнувши його нашими молитвами.

Твій внесок у велику місію: підтримай нас в несенні слова Папи до кожної домівки

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *