Закохані — одружуються

У Валентиновий день, коли все рясніє світлинами закоханх пар, публікуємо ретро знимки молодят початку ХХ століття. Всі фотографії зроблені у Чернівцях, у місцевих фотосалонах.

Дбайливо зберігає ці знимки чернівчанка Наталія Гриценко. Вона отримала їх у спадок від бабусі та дідуся, які теж є на цих світлинах.

Юліан та Альбіна Завянські. Дідусь та бабуся власниці колекції

Пані Наталія написала вже дві книги про довоєнні Чернівці і життя у місті її родини: «Місто пахло корицею та кремом Nivea. Чернівецький вінтажний альбом» та «Ательє на старій вулиці міста, що пахло корицею й кремом Nivea». Головними героями книг є бабуся та дідусь пані Наталії – Юліан та Альбіна Завянські, а також їхні діти, родичі і друзі.

Юліан та Альбіна Завянські

Власне, всі ці весільні світлини – це не абстрактні міські пари, а друзі Юліана та Альбіни.

Книги пані Наталі цікаві ще й тим, що вони ілюстровані унікальними родинними світлинами, листівками, давніми весільними запрошеннями на вінчання і хрестини…

«Усі родинні історії мені розповідала мама, – каже Наталія Гриценко. – Вона і її брат Любомир зберегли великий родинний архів. Мої бабусі та дідусю випала доля жити у Чернівцях перед Другою світовою війною. Багато важливих подій у місті відбувалися на їхніх очах. Бабуся і дідусь були католиками, тому всі ці весільні світлини – це фотографії їхніх друзів, які теж вінчалися у римо-католицькому костелі або греко-католицькій церкві”.

“Так само і весільні запрошення на вінчання, – продовжує власниця колекції. – Вони були написані українською, польською і німецької мовою. Що цікаво, вінчалися ввечері, о 19.00. Бабуся і дідусь вінчалися на початку  30-х років. Весільне фото зробили у чернівецькому салоні Salo Brull після вінчання у греко-католицькій церкві, що на вул.Руській. Юліан походив з польської родини, Альбіна мала німецьке коріння, але вибрали стати парафіянами греко-католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Коли після війни церкву закрили, родина перейшла до парафії костелу Воздвиження, куди їхні нащадки ходять й досі».

Вони з Альбіною, володіючи гарними голосами, співали не тільки в Українському народному домі, але й на хорах у греко-католицькій церкві. Приємно тішила згадка, як на їхньому вінчанні, коли вони сідали у фіакр, хористи вийшли на вулицю й голосно заспівали молодятам. Здавалося, що це святкове вітання було чути на все місто. Тоді ще молодий Юлик побачив Альбіну на хорах у Народному домі. Він займався у танцювальному гуртку Польського дому, але мав прекрасний голос і, щоб бути ближче до коханої, почав співати в хорі Українського Народного Дому.

З книги «Місто пахло корицею та кремом  Nivea. Чернівецький вінтажний альбом».

А ось безліч весільних фотокарток їхніх друзів, де молодята урочисті та серйозні, бо перед фотографом не веселилися і не кокетували. Кожне знімування зроблено, звісно ж, у найпопулярніших фотосалонах Чернівців  – Зало та Якоба Брюллів і Д. Фурмана.

Справжні пані змагалися одна з одною у витонченості і наречені просто зачаровували своєю зовнішністю. Сукні вільного крою були недовгими, обов’язково білі й з чотирма шпіцами (гострими кінцями), які спускалися від талії і зазвичай були трішки довші від самої сукні.

Одяг виглядав у межах пристойності: скромний, без декольте, прикривав коліна та був запнений на всі гудзики. Розмаїтість виразніш за все помітна у крої рукавів: короткі до ліктя, збираті або ж з буфами від ліктя вдолину. На головному уборі майже завжди був традиційний міртовий віночок.

Букет нареченої робили яскравим, із кількох видів квітів, хоч не було переваги однієї квітки над іншою, але букет завжди був великим. Туфлі купували звично білі із перетинкою спереду, яка застібалася на тендітний ґудзик.

А наречений з підкресленим шиком вбирався у чорний анцуг, білу сорочку, циліндр та білі шкіряні рукавички. За бажанням чіпляли бутоньєрку з живими квітами та аспарагусом.

 З книги  «Ательє на старій вулиці міста, що пахло корицею й кремом Nivea»

Наталія Гриценко вже готує до друку і свою третю книгу. Будуть там знову цікаві історії, цього рразу – про друзів її бабусі. Саме в цій книзі і буде ісорія про німкеню із Бухареста Ельзу Радмахер. Її чернівецький наречений Володимир Гулка, якого називали Владзьо, мав польське коріння.

Ельза та Владзьо

Вінчалася пара у Чернівцях у греко-католицькій церкві. Їхню весільну зниммку пані Наталі передала внучка – пані Нелі, що мешкає у Чернівцях. Вона ж розповіла авторці історію цієї родини.

Наречена Ельза із розкішним букетом квітів, а троє малих діток тримають їй вельона

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *