Бали та терміни за колабораціонізм: чи варто кримчанам боятися переслідувань після деокупації?

На початку лютого Кримськотатарський ресурсний центр оприлюднив методику запровадження санкцій проти осіб, які співпрацюють з російською владою в Криму. В її основі ‒ так звана шкала колаборації, що оцінює діяння тієї чи іншої особи на окупованій території за 12 категоріями й на підставі цього видає значення від 0 до 100.

Тим часом партія «Європейська солідарність» повідомила, що ініціює ухвалення закону про протидію колабораціонізму. Що всі ці ініціативи означають для кримчан і кого Україна точно не буде карати за колабораціонізм, в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Сергієм Громенком обговорювали голова Кримськотатарського ресурсного центру, член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв, депутат Верховної Ради України від партії «Європейська солідарність» Володимир В’ятрович, голова експертної ради з міжнародно-правових питань при російському уряді Криму Олександр Молохов, а також колишній віцепрем’єр Автономної Республіки Крим Андрій Сенченко.



‒ Ескендере, поясніть, будь ласка, вашу ідею оцінювати за категоріями і за балами ступінь співпраці кримчан з російською адміністрацією. Як ви прийшли до неї і чому саме зараз?

Барієв: Передумовами розробки цієї методики, з цією класифікацією є декілька факторів. Перший і основний ‒ це те, що Кримськотатарський ресурсний центр упродовж уже декількох років працює над тим, щоб сформувати свій список відповідно до законів ‒ аналог акту Магнітського в шести країнах. Відповідно, для того щоб ми розуміли, що винні в переслідуванні наших громадян у Криму не тільки люди в погонах, а й зокрема політики. Нам потрібно враховувати ці моменти. Другою передумовою було те, що на сайті Міністерства реінтеграції України був розміщений законопроєкт про перехідне правосуддя, в якому взагалі відсутнє слово колаборант. Так що на основі всіх цих напрацювань, зокрема й акту Магнітського, ми почали розробляти цю методику і вже зробили тест, який плануємо опублікувати днями у соціальних мережах і в себе на сайті. Кожен зможе її реально перевірити.

‒ А ви самі вже намагалися застосувати цей тест до конкретних політиків у Криму?

Барієв: Так, ми взяли ту ж Наталю Поклонську, яка безпосередньо брала участь у процесі окупації і в переслідуваннях наших громадян. Для порівняння ми також узяли умовного депутата місцевої ради, умовного лікаря тощо. Ми переконалися, що ця методика дозволяє громадянському суспільству, громадським організаціям, міжнародним організаціям чіткіше оцінити ступінь колаборації і, відповідно, вирішити, вносити чи не вносити у списки конкретну людину. У контексті кримінального переслідування тут, звичайно, вже компетентні органи мають зібрати доказову базу та застосовувати кримінально-процесуальний кодекс.


Ескендер Барієв

‒ Наталя Поклонська 11 лютого прокоментувала вашу пропозицію, сказавши в коментарі «РИА Новости» буквально наступне:

«Розумники», які придумали сортувати людей за рівнем зради, нехай почнуть із себе ‒ «відданих». Думають, переписали бізнес на підставних людей у Криму, отримують гроші в Україні за «страждання» від «окупації», значить ‒ життя вдалося. Саме вони і є зрадниками. Розпалювати ворожнечу й ненависть між людьми ‒ багато розуму не треба».







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Чи годиться «російська матриця» для Криму?

‒ Водночас депутат Держдуми від анексованого Криму ‒ нагадаю, за підсумками незаконних з точки зору України виборів ‒ Руслан Бальбек порівняв шкалу колабораціонізму з практиками нацистської Німеччини. Майже те саме сказав віцеспікер підконтрольного Росії Кримського парламенту Юхим Фікс. Як ви прокоментуєте це?

Ми маємо розрізняти злочинну ступінь колаборації та ступінь колаборації, яка просто необхідна через життя на цій території
Ескендер Барієв

Барієв: Кажуть же, що на злодієві й шапка горить. На нашу ініціативу почали реагувати всі російські ЗМІ, включно з центральними. Ті, кого ви процитували, якраз самі є колаборантами, бо мали на момент початку окупації українське громадянство. Зрозуміло, що їх це непокоїть, і вони починають порівнювати нас із нацистами тощо. Насправді після окупації дійсно можуть виникнути серйозні проблеми, коли ми будемо з’ясовувати: хто був колаборантом більше чи менше? Зрозуміло, що в усіх людей, які живуть у Криму, є колаборація, тобто зв’язок, комунікації чи співробітництво. Але ми маємо розрізняти злочинну ступінь колаборації та ступінь колаборації, яка просто необхідна через життя на цій території. Ми самі закликаємо своїх співвітчизників залишатися в Криму, тому маємо заздалегідь провести таку класифікацію. Сьогодні ми даємо певний посил, зокрема й наші співвітчизники в Криму будуть розуміти і бачити всі червоні лінії, за які переходити не можна, щоб зробити чіткий розрахунок: наскільки вони наближаються до червоної лінії, яка на рівні більше ніж 50% за нашою шкалою. Зокрема, у Поклонської вийшло 86 балів, і це чітко свідчить про те, що нею мають займатися спеціальні органи. А так кримськотатарський народ свого часу, зовсім нещодавно, вже пережив несправедливі звинувачення у співпраці з фашистською Німеччиною.

‒ Дякую, Ескендере. Володимире, лідер вашої партії Петро Порошенко днями запропонував ввести кримінальну відповідальність за умисну та добровільну співпрацю громадян України з країною-агресором на шкоду національній безпеці України та її союзників. Відповідний законопроєкт передбачає як покарання терміни від 3 до 15 років, залежно від тяжкості злочину. Питання: чому такі правки до Кримінального кодексу «Європейська солідарність» пропонує саме зараз, а не раніше?

В’ятрович: По-перше, «Європейська солідарність» з’явилася у 2019 році. По-друге, у парламенті вже розроблялися закони про боротьбу з колабораціонізмом, але саме питання досить складне. Я думаю, що в цій справі ще необхідні громадські обговорення, так що ухвалювати подібні закони точно не пізно. Навпаки, окремих політиків потрібно буде підштовхувати, щоб вони просували законопроєкти про колабораціонізм. На жаль, серед них дуже багато тих, хто поки не готовий говорити на цю тему. Оцінювати шанси нашого законопроєкту на успіх досить складно. Буквально місяць тому ймовірність його ухвалення була вкрай малою, але ситуація змінюється: чого вартий правильний, на мій погляд, крок президента Володимира Зеленського із забороною трьох телеканалів, пов’язаних з Віктором Медведчуком.

Ми беремо за основу перехідне правосуддя з різних країн, які переживали падіння тоталітарних режимів або припинення окупації
Володимир В'ятрович

‒ Чи використовуєте ви досвід інших країн у своїй роботі ‒ чи досвід України ні на що не схожий?

В’ятрович: Ми точно не будемо першими. Подолання наслідків окупації ‒ не тільки українська практика, хоча саме наша ситуація у 21-му столітті досить специфічна. Так чи інакше, ми беремо за основу перехідне правосуддя з різних країн, які переживали падіння тоталітарних режимів або припинення окупації. Це ситуації, коли державам доводилося перевіряти причетність своїх же громадян до можливої співучасті у злочинах окупантів чи тоталітарного режиму.


Володимир В'ятрович

‒ Дякуємо. Олександре, чи дійсно Україна може говорити про те, що переслідування колабораціонізму ‒ це не її ноу-хау, а світова практика, зокрема і в контексті Криму?


Олександр Молохов

Молохов: По-перше, я бачу тут певну хитрість: нав’язується дискурс, серйозно починають обговорювати перспективи майбутньої деокупації Криму, забуваючи про те, що ніякої деокупації Криму не буде ‒ це раз. По-друге, з юридичної точки зору, безумовно, все це вкрай сумнівні ініціативи. Кримськотатарський ресурсний центр претендує на роль Святої інквізиції, і це, на мій погляд, виглядає не дуже серйозно. Такі ініціативи якраз свідчать про те, що Україна йде в рознос, тобто це очевидна ознака слабкості української держави. Взагалі, кримчанам треба сказати спасибі за такі ініціативи, тому що вони остаточно перерізають ті тендітні зв’язки, які ще, можливо, були у Криму з материковою Україною. Складається враження, що ті, хто висуває подібні ініціативи, насправді не хочуть, щоб Крим повернувся. Міркують про те, що, припустимо, лікарі не постраждають, оскільки вони клятву Гіппократа давали ‒ а що ж вчителі, які зараз за російськими підручниками викладають? Вони що, не колаборанти з точки зору ось цих товаришів? Я думаю, якщо українська влада дійсно хоче якось привернути на свою сторону кримчан, вона має їм догоджати, а не лякати і розчаровувати.

‒ Якщо все-таки припустити, що закони про протидію колабораціонізму будуть ухвалені Україною, чи з’являться аналоги списку Магнітського ‒ буде Росія протидіяти, скаржитися в міжнародні структури чи ні?

Коли дехто посилається на післявоєнний досвід, там насправді пишатися нічим
Олександр Молохов

Молохов: Юридичні перспективи для оскарження подібних нормативних актів у міжнародних судах, безумовно, є, і, перш за все, з боку кримчан, яких Україна розглядає як власних громадян. Коли дехто посилається на післявоєнний досвід, там насправді пишатися нічим. Це була сумна історія шаленого порушення прав людини на суперечних територіях. Не можна двічі увійти в одну річку.

‒ Дякуємо. Андрію, ви відносно недавно пропонували свій варіант закону про колабораціонізм. Чим він відрізняється від паралельних ініціатив «Європейської солідарності» та «Кримськотатарського ресурсного центру»? І як ви їх оцінюєте?

Сенченко: У нашому законі передбачена процедура прощення для певних категорій громадян. Це заміна покарання у вигляді позбавлення волі на альтернативне, у вигляді тимчасового обмеження прав ‒ для тих, хто не чинив тяжких злочинів проти своєї країни на окупованих територіях. Маю сказати, що якоїсь виразної альтернативи цьому закону досі ніхто не висунув. На мій погляд, треба працювати не над альтернативами, а над ухваленням цього закону. Внести його на розгляд парламенту можуть або депутати, або президент, або Кабінет міністрів. Наш закон був презентований президенту, за цим послідували відповідні доручення з ним попрацювати. Сподіваюся, що це все у підсумку виллється в якісь результати. Плюс ми досить глибоко обговорювали цей закон з віцепрем’єром та міністром реінтеграції Олексієм Резніковим. Загалом, як мені здається, він підтримує ці підходи. Далі треба, щоб у розкладі Верховної Ради знайшовся час для розгляду таких важливих ініціатив. Дуже важливо розуміти, що це законопроєкт не для завтрашнього дня, а для сьогоднішнього.

‒ Чому? Навіщо цей закон потрібний саме сьогодні?

Сенченко: Дуже важливо, щоб люди на окупованих територіях чітко розуміли, кого українська держава вважає жертвами агресії та російської окупації ‒ а кого вважає злочинцями, і яка міра покарання за ті чи інші злочини передбачена. Сьогодні в головах у людей і в Криму та на Донбасі каша. Це якраз дуже зручно Кремлю, бо він намагається втовкмачити всім і в Криму, і на Донбасі, ніби всі люди там для нас вороги, всі зрадники й дороги назад немає. Насправді це не так.


Андрій Сенченко

‒ Тобто ви не вважаєте, що ці закони якось розділяють Крим і материкову Україну, як сказав Олександр Молохов?

Вся верхівка окупаційної влади відповідатиме, вони злочинці. Ось ми і маємо всі ці аспекти закріпити у законі
Андрій Сенченко

Сенченко: Це Кремль намагається наполегливо й послідовно вибудувати стіну між вільними та окупованими територіями ‒ стіну з ненависті, страху, нерозуміння ‒ а закон, який ми пропонуємо, цю стіну руйнує. Ми говоримо, що переважна більшість ‒ мільйони людей на окупованих територіях ‒ це жертви російської окупації та агресії. Вони жодних злочинів проти своєї країни не чинили, а покараними мають бути відщепенці, які згідно з нашою кваліфікацією вчинили злочини проти України… З Кремля ж регулярно підкидають фейки, ніби саджатимуть у тюрму мало не водія «швидкої допомоги» чи лікаря. Це нісенітниця собача. Колаборанти ‒ ті, хто обслуговує безпосередньо інтереси країни-окупанта. Цілком очевидно, що вчителям, які просто навчають дітей, ніхто не висуває жодних претензій, але якщо окремі викладачі цілеспрямовано займалися обдуренням дітей і прищеплювали їм ненависть до України ‒ ці люди просто потраплять під люстрацію і втратять право на професію. Це інший, окремий закон. Однак я впевнений, що така поведінка ‒ виняток, а не правило серед українських вчителів, які вимушено опинилися жителями окупованої території … Аналогічно українські громадяни, яких незаконно призвали до російської армії в порушення Женевської конвенції, це жертви окупації ‒ а ті, хто пішов добровільно служити, хто працює в російських репресивних структурах, вдає з себе суддів, якраз і є колаборантами. Вся верхівка окупаційної влади відповідатиме, вони злочинці. Ось ми і маємо всі ці аспекти закріпити у законі.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Крым, читай нас в Google News

Подписаться

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • Сергій Громенко

    Кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *