Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

«Сім років боротьби за Крим ‒ це не термін»: кримський спротив в особах

У дні сьомої річниці російського військового вторгнення до Криму згадуємо знакові імена ‒ кримчан, які запам’яталися активним спротивом окупаційним силам навесні 2014 року.​

Спротив російській політиці щодо України розпочався у Криму в лютому 2014 року з акцій Євромайдану, а потім продовжився проукраїнськими акціями під час активної фази захоплення півострова російською армією. Цей спротив триває досі. Кожен його учасник заплатив свою ціну ‒ полоном у російських бойовиків, втратою дому та вимушеним виїздом з Криму, кримінальним переслідуванням з боку російської влади та неможливістю повернутися додому…

Ми розуміємо, що не зможемо показати всіх, хто чинив спротив у 2014 році й продовжує це робити досі. Цих людей тисячі, багато хто виступав проти російської агресії цілими об’єднаннями, як, наприклад, ультраси кримського футбольного клубу «Таврія» або кримські жінки, які виходили на акції проти війни разом з дітьми. Хоча історія кожного, хто у міру своїх сил і можливостей пручався російській агресії навесні 2014 року й продовжує це робити зараз, цінна й унікальна.

У цьому матеріалі ми згадуємо найзнаковіші прізвища кримчан, які виступили з громадським протестом проти російського вторгнення до Криму, коли на вулицях півострова стояли озброєні російські військові, і розповідаємо, що в їх житті відбувається зараз.

«Воїн світла»

Символом кримського спротиву російській анексії став 39-річний житель Сімферопольського району, багатодітний батько Решат Аметов. 3 березня він вийшов на площу Леніна в Сімферополі з одиночним протестом проти «референдуму» про статус Криму. Він мовчки стояв навпроти озброєних російських військових


Решат Аметов

Через деякий час до нього підійшли люди в формі «кримської самооборони» й силою вивели з площі, а потім відвезли у невідомому напрямку.

Майже через два тижні тіло Решата Аметова зі слідами жорстоких тортур було знайдене в лісі Білогірського району. Він став першою жертвою російської анексії Криму, він заплатив життям за свій протест проти неї.

Решат Аметов похований у Сімферополі на кладовищі «Абдал».

Після його загибелі активіста стали називати «Воїном світла». П’ятий президент України Петро Порошенко посмертно надав йому звання Героя України.

У Решата Аметова залишилися дружина й троє дітей. Вони живуть у Криму.

Зниклі та вбиті

З весни 2014 до 2016 року, коли на півострові укріплювалися російські сили, там, за інформацією правозахисників, були викрадені 44 особи. Шістьох з них знайшли мертвими. Окрім Решата Аметова це кримчани Едем Асанов, Білял Білялов, Мемет Селімов, Осман Ібрагімов та Джохар Мелясанов.

З весни 2014 до 2016 року, коли на півострові укріплювалися російські сили, там, за інформацією правозахисників, були викрадені 44 особи

Про 15 кримчан, які зокрема й активно виступали проти російської анексії у 2014 році, досі нічого не відомо. Це Валерій Ващук, Іван Бондарець, Василь Черниш, Тимур Шаймарданов, Сейран Зінедін, Іслям Джеппаров, Джевдет Іслямов, Ескендер Апселямов, Федір Костенко, Мухтар Арисланов, Арлен Терехов, Руслан Ганієв, Арсен Алієв, Ескендер Ібраїмов та Ервін Ібрагімов.

Вони вважаються зниклими безвісти. Серед них ‒ вісім студентів Таврійського національного університету імені Вернадського. Ректор вишу, який зараз базується в Києві, Володимир Казарін згадує, що ці студенти брали участь у проукраїнських акціях, протестних демонстраціях, одиночних та колективних пікетах проти Росії, а також писали на стінах будинків балончиками «Крим ‒ це Україна».

«Деякі заплатили за це дорогу ціну. Мало того, що студентів потім сотнями відраховували з вишів за участь в акціях протесту, десятки активістів заарештували. Скажімо, Геннадій Афанасьєв, наш студент-юрист, якого заарештували у травні 2014 року й засудили до семи років. Це й Олександр Кольченко, студент-географ, якого теж заарештували й дали 10 років у колонії суворого режиму. Це й Олег Сенцов, який з ними усіма дружив і отримав 20 років. І Юрій Пурим, й інші», ‒ говорить він.


Акція "Де Ервін" під посольством Росії у Києві, 25 лютого 2020 року

Українські правозахисники вимагають від Росії інформації про зниклих людей, а активісти регулярно проводять акції біля посольства Росії в Києві з вимогою відповісти, де кримчани, які зникли у 2014 році.

Олег Сенцов, Геннадій Афанасьєв, Олександр Кольченко та Олексій Чирній переслідувалися російською владою в межах справи «кримських терористів» і були засуджені в Росії, отримавши терміни від семи до 20 років позбавлення волі. Міжнародні правозахисні організації назвали цю справу політичною, а її фігурантів ‒ політв’язнями. Ця справа викликала резонанс у всьому світі. Після тривалої боротьби за звільнення активістів вони вийшли на волю під час обміну утримуваними особами між Україною та Росією у 2019 році.

Зараз звільнені активісти живуть у Києві. Олексій Чирній продовжує відбувати покарання в російській колонії.

Андрій Щекун та Анатолій Ковальський

Голова Кримського центру ділової та культурної співпраці «Український дім» Андрій Щекун координував кримські акції Євромайдану взимку 2013-2014 року, а під час захоплення півострова мобілізував активістів на публічні акції проти російського вторгнення.

Зокрема, за його ініціативою 9 березня 2014 року на знак спротиву Росії жителі півострова вийшли до пам’ятників Тарасу Шевченку в різних містах Криму з проукраїнськими гаслами.

У цей же день Андрій Щекун та його соратник, ексголова Рескомлісу Криму, який висвітлював акції Євромайдану в ЗМІ та в соцмережах, Анатолій Ковальський поїхали на сімферопольський вокзал забрати українську символіку, передану їм потягом з Києва.


Анатолій Ковальський

Стріляли по ногах, обіцяли вирізати печінку

Там вони були викрадені представниками «кримської самооборони» й потім передані, як каже Андрій Щекун, «бойовикам з російським акцентом».

Бранців катували 11 днів. З їхніх спогадів: «Стріляли по ногах, обіцяли вирізати печінку. Прив’язували до стільця, під’єднували струм, постійно морально пригнічували, били, знущалися».

Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського звільнили 20 березня 2014 року під час першого обміну громадянами в історії конфлікту між Україною та Росією.


Звільнені в Криму активісти Олексій Гриценко, Юрій Шевченко, Сергій Супрун, Михайло Давиденко, Максим Тривиденко, Андрій Щекун і Анатолій Ковальський, 21 березня 2014 року

До Криму вони більше не поверталися.

Андрій Щекун з дружиною Людмилою й трьома дітьми зараз живе в Київській області. Він продовжує громадську діяльність, видає газету «Кримська світлиця», яка не змогла виходити на півострові через політику російської влади, керує медіа-проєктами «Голос Криму» та «Голос Криму. Культура». Андрій Щекун також є представником Крайової ради українців Криму, створеної торік для захисту прав кримських переселенців і кримчан, які живуть на півострові.

Анатолій Ковальський зараз живе у Вінницькій області разом з дружиною. Викладає в університеті.

Боротьба і спротив ‒ це не один день на рік, а кожен день і кожна хвилина
Андрій Щекун

«Сім років боротьби за Крим ‒ це не термін і не привід втрачати надію на його звільнення. Подивіться, скільки українські націоналісти боролися проти радянської влади ‒ 70 років! І при цьому вони мали свої органи влади в екзилі та свого президента. Серед них був і мій дід, який потім відсидів на Чукотці. Ці люди не дозволяли собі втрачати надію, і ми теж не повинні. Їх досвід доводить, що боротьба і спротив ‒ це не один день на рік, а кожен день і кожна хвилина», ‒ каже Андрій Щекун.

Вельдар Шукурджиєв

Колишній підприємець з Сімферополя Вельдар Шукурджиєв з перших днів російської анексії Криму підтримував проукраїнські акції.


Вельдар Шукурджиєв

А після того, як Крим опинився під контролем російської влади, став одним із творців Українського культурного центру в Сімферополі.

Його неодноразово затримували російські силовики за участь у проукраїнських акціях. Згодом Вельдар Шукурджиєв разом з родиною виїхав із Криму і вирушив захищати територіальну цілісність України в зону АТО. У листопаді 2017 року кримчанин-мусульманин був відзначений медаллю «За жертовність і любов до України» від Української православної церкви Київського патріархату, яка стала згодом Православною церквою України.

Згодом у його сімферопольській квартирі співробітники ФСБ Росії провели обшук, в результаті якого стало відомо, що Вельдар Шукурджиєв ‒ фігурант кримінальної справи про публічні заклики до сепаратизму за заяви, що Крим ‒ це Україна.

Зараз активіст та учасник бойових дій повернувся до мирного життя й намагається облаштовуватися в Києві. Раніше Вельдар Шукурджиєв говорив Крим.Реалії, що мріє повернутися до Криму з українським прапором «хоч на танку, хоч на велосипеді, головне ‒ щоб на той момент Крим був вільним від окупантів».

Лариса Китайська

Лариса Китайська ‒ українська активістка з Ялти, ексдепутатка Гаспринської селищної ради. Взимку 2013-2014 року організовувала у своєму місті акції на підтримку Євромайдану, була однією з найактивніших його учасниць. У березні 2014 року підтримувала проукраїнський рух на півострові, допомагала забезпечувати українських військових, заблокованих у військових частинах.


Лариса Китайська

У 2014 році Лариса Китайська виїхала на материкову частину України, не змирившись з російської анексією півострова. Однак у 2016 році повернулася, щоб вирішити питання з нерухомістю, яка залишилася в Криму. Але була затримана співробітниками ФСБ, які звинуватили її в порушенні статті 282 КК Росії (збудження ненависті та ворожнечі й приниження людської гідності) за пост у соцмережі.

У Криму жінка тривалий час перебувала під домашнім арештом і в підсумку її засудили на два роки позбавлення волі умовно. Через рік цю кримінальну статтю декриміналізували й Лариса Китайська знову отримала можливість вільного пересування.

Зараз вона живе в Києві, займається громадською діяльністю.

У суді проти мене лжесвідчив представник «кримської самооборони», який у березні 2014 року намагався розбити мені голову цеглиною
Лариса Китайська

«За мене російська влада взялася саме через Євромайдан і проукраїнські акції. Тому що була установка, щоб усі сиділи тихо, а Ялта виявилася дуже проєвропейським регіоном, там люди виступили проти інтеграції з Росією. Ялта стала останнім містом у Криму, де був знятий з виконкому український прапор. Все, що ми могли тоді, це донести свою позицію проти окупації, і ми це робили, хоча наші акції широко не висвітлювалися у ЗМІ. У суді проти мене лжесвідчив представник «кримської самооборони», який у березні 2014 року намагався розбити мені голову цеглиною. Це теж підтверджує, що мене переслідували саме за проукраїнську позицію. І моя справа була показовою, щоб залякати місцевих жителів», ‒ згадує активістка.



Лариса Китайська сказала Крим.Реалії, що сподівається повернутися на півострів після його деокупації.

«Я живу думкою про повернення до Криму. Я буду продовжувати боротися за його звільнення. Наша Ялта чекає на повернення України, я це точно знаю», ‒ сказала вона.

Ірина Сєдова

У Керчі однією з найактивніших учасниць руху спротиву російській анексії у 2014 році була місцева журналістка Ірина Сєдова.


Ірина Сєдова

Через це вона постраждала від нападів проросійськи налаштованих людей.

Один з таких випадків був 22 лютого 2014 року, коли агресивні проросійські активісти накинулися на неї під час виступу на проукраїнському мітингу.



«Мені було не дуже безпечно виходити на вулицю, тому що після того мітингу на мене напали буквально через два дні. Я пішла на проросійський мітинг, і мене там відтягнули за руки, хотіли забрати камеру ‒ я ледве-ледве втекла. Потім вже мої колеги висвітлювали всі ці виступи найнятих проросійських тітушок, які точно приїхали до нас з Росії. Швидше за все, серед них були якісь агенти російської розвідки чи спецназу, тому що вони просто переодягалися в казаків і під цим виглядом збирали якісь акції. По суті, це вже була окупація», ‒ розповідає вона.

Незабаром Ірині Сєдовій довелося залишити Керч. Вона з родиною живе в Київській області, займається правозахисною діяльністю. Її дослідження про російську мілітаризацію Криму й численні порушення прав людини на півострові лягають в основу багатьох правозахисних звітів, які лунають на міжнародних майданчиках.

Крым, читай нас в Google News

Подписаться

Багато кримчан, які виходили на підтримку України в захопленому Росією Криму, вважають, що їх акції зірвали план російської влади щодо легалізації анексії на міжнародному рівні під приводом того, що усі «кримчани ‒ за Росію». Росії це не вдалося досі.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з’являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об’єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

  • Вікторія Веселова

    Кримська журналістка, оглядач політичних, економічних і соціальних тем в анексованому Росією Криму. З Крим.Реалії співпрацює з 2014 року. З метою безпеки справжнє ім'я та інші відомості про автора не розкриваються.

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *