Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Ісповідник віри о. Антоній Масюк, ЧСВВ. Десята річниця упокоєння.

6 грудня 2021 року в церкві святого апостола Андрія у Львові відбулись заупокійні моління з приводу десятої річниці відходу до вічності ісповідника віри о. Антонія Масюка, ЧСВВ.

Божественну літургію та парастас очолив протоігумен василіянської провінції Найсвятішого Спасителя о. Йоан Школик, ЧСВВ. Йому співслужили о. Михайло Лучків, ЧСВВ, парох церкви Андрія, та о. Павло Долішній, ЧСВВ, сотрудник. Наприкінці Літургії о. Михайло поділися спогадами про о. Антонія та закликав молитися, щоб за заслугами цього ісповідника віри випрошувати ласки в Господа Бога. Також промовець наголосив, що потрібно згадувати про те, що отець говорив на проповідях і духовних розмовах та молитися, щоб такими, як о. Антоній, було якомога більше людей, щоби Бог благословив добрими покликаннями для нашої Церкви, народу і Чину.

Після заупокійних відправ численна делегація на чолі з отцями Михайлом та Пантелеймоном Зеленком поїхали у Крехівський монастир, де на чернечому цвинтарі відслужили на могилі ісповідника панахиду. На цьому святому місці своїми спогадами про о. Антонія Масюка поділилися теж багато парафіян, яких він духовно провадив.

О. Антоній Масюк, ЧСВВ. Ранні роки й покликання

Майбутній василіянин народився 20 травня 1917 року Божого в с. Смолині на Яворівщині. Його батьки Іван і Софія мали восьмеро дітей, серед яких Федір, а саме так охрестили новонародженого, був шостим. Пізніше мама з любов’ю говорила йому: «Ти матимеш довге життя й будеш завжди веселим, як той соловейко, бо ж так гарно співав, коли з’явився на світ…». Батьки, а особливо мама прищепили синові любов до Бога й ближніх. Федір змалку грався «в церкву», співав із сестрою на пасовищі церковних пісень, читав «Місіонар», посеред старших приступав до Сповіді й Причастя. Дивлячись на нього, люди казали батькам: «З того вашого хлопця, видно, буде ксьондз».

У 16 років Федір відчув покликання до чернечого життя. Він вже закінчив школу і працював у кооперативі. Коли настав час їхати до монастиря, директор відпустив його, навіть не роблячи ревізії, – настільки був впевнений у ньому.

18 січня 1934 року Федір прибув до Кристинопільського монастиря, в якому розпочав кандидатуру. Тут допомагав на кухні, у господарстві. Обов’язки виконував дуже сумлінно, повністю віддаючись служінню. Саме тоді отримав перші містичні переживання. Уві сні йому почала з’являтися покійна пані Ксенія Гец, яка дуже лагідно до нього ставилася, коли був іще малим, і просила про молитву. Порадившись зі своїм духівником, о. Мелетієм Камінським, молодий кандидат пожертвував Служби Божі за пані Ксенію. Після цього Господь удостоїв його побачити чистилище, щоб краще розумів терпіння бідних душ у ньому.

20 травня 1937 року Федір приїхав до Крехова, щоб розпочати новіціят. На облечинах отримав чернече ім’я Антоній. Була спокуса покинути монастир. Поділився своїми переживаннями з магістром, о. Павлом Теодоровичем, який порадив «жити нинішнім днем, немов останнім». Скріпив Антонія в покликанні сон: він побачив високу гору, оточену каламутними водами, у якій плавав крокодил, що пожирав тих, які падали з гори чи намагалися плисти. Розповів про це о. магістрові, на що він відповів: «Антонію, запам’ятай, що якраз у тебе – правдиве покликання і ти маєш бути ченцем до кінця життя».

1 січня 1939 року після складення обітів молодого ченця скерували до Жовкви. Легко там не було, але голос із небес додавав сили: «Сину, бадьорися. Дитино, бадьорися». Незабаром знову повернувся до Крехова, а 27 вересня, на Воздвиження Чесного Хреста, прийшла Червона армія, і за дві години вcix вигнали з монастиря. Брат Антоній змушений був податися до рідного села Смолина.

Діяльність у підпіллі

У Смолині бр. Антоній був недовго: 1941 року першим повернувся до монастиря й оселився в хатині неподалік. На початку 1942 року настав голод, і з милосердя до ближніх бр. Антоній віддавав увесь хліб нужденним. У кінці 1944 року отримав призначення до Жовкви, але невдовзі совєти мобілізували його й помістили в тaбip на вул. Перацького у Львові. Жив у переповненому бараці, щодня ходив на примусову працю. Там важко захворів, потрапив до лікарні. Медики вважали його стан безнадійним, але якась сестра милосердя поставила бр. Антонія на ноги. Відтак він знову повернувся до Жовківського монастиря, який, однак, закрили у 1948 році. Ченців перевезли до Крехова, але вже через рік, 15 лютого 1949 року, тутешній монастир перетворили на школу. І знову переїзд, цього разу до Унева. Брат Антоній прожив там тиждень і повернувся до Крехівського монастиря, у якому залишився працювати різноробочим. Коли безбожники влаштували погром i почали спалювати ікони, він кинувся до охоплених вогнем святинь і вихопив звідти образ Божої Матері.

Після смерті Сталіна у 1953 році брат перебрався з Крехова до Брюховичів, але й тут не затримався надовго: часті наскоки співробітників НКВС змусили його переїхати до Малехова. Тут бр. Антоній жив з 1957 аж до 1989 року. Працював у радгоспі при аграрному інституті, виявив себе як добрий працівник, за що дякував своїм настоятелям, які навчили все робити на славу Божу.

У 1965 році з Господньою допомогою бр. Антоній розпочав зводити будинок на вулиці Новій, 66. Цей будинок став підпільним монастирем, в якому відправляли святі літургії, виховували й навчали молодих монахів, проводили свячення. 15 січня 1966 року у Брюховичах у сестер Йосафаток бр. Антоній Масюк склав урочисті вічні обіти. Тоді ж розпочав навчання на філософсько-богословських курсах, яке тривало сім років. 25 листопада 1973 року в Малехові отримав ієрейські свячення з рук Кир Йосафата Федорика, після чого провадив підпільне служіння в Жовкві й селах Мокротині, Волі Висоцькій, Скваряві, Глинську. «Під опікою та заступництвом Матері Божої ти зможеш провадити той бідний народ», – говорив о. Юрій Янтух нововисвяченому о. Антонію. Відтоді виконував душпастирське служіння, був учителем для молодих братів, а також працював на державній роботі.

Вихід угкц з підпілля й останні роки життя

За горбачовської перебудови розпочався рух за легалізацію УГКЦ. З 1 травня 1989 року Божого на прохання о. Василя Мендруня, тодішнього протоігумена, о. Антоній організував щоденні відправи Служби Божої та молебнів до Матері Божої на майдані біля Кармелітського монастиря у Львові, практично під вікнами Львівського обкому комуністичної партії. «Антонію, з «гори» (кармелітська церква у Львові побудована на пагорбі) настане відродження Католицької Церкви», – говорив тоді бр. Грицюк.

17 вересня та 26 листопада взяв участь у багатотисячному поході вулицями Львова до катедри Святого Юра за легалізацію й повернення церков УГКЦ. 29 жовтня 1989 року відкрили Преображенську церкву. 2 січня 1990 року «двадцятка» на чолі з п. Ганною Мороз від імені 15 тисяч вірних звернулася до виконкому Шевченківської райради м. Львова з проханням повернути монастир і церкву Святого Онуфрія. «Іди, дій i переможеш» – відчував у своєму серці о. Антоній. І справді, влада віддала обитель і на того ж року Йордан там уже відправляли Службу Божу. У жовтні міська рада на прохання отця передала колишній костел отців бернардинів греко-католицькій громаді. А 13 грудня о. Антоній з о. Андрієм Шагалою освятили його як церкву Святого Андрія. У цьому храмі о. Антоній став настоятелем і невтомно служив Христовому стаду. Люди, пройнявшись великою довірою до нього за часів пiдпілля, і надалі прагнули його духовної опіки, несли своє найпотаємніше, свої біди й переживання. За винятком 1997–1999 років, о. Антоній душпастирював у Львові, в церкві святого Андрія, де до останніх сил служив Богові та людям. 5 травня 2010 року Божого через важкий стан здоров’я отця Антонія перевели до Брюховицького монастиря, де за ним доглядали молоді ченці студенти. До останнього подиху о. Антоній був вірний Господу й Діві Марії. Відійшов до небесної обителі 7 березня 2011 року Божого в Брюховичах.

За матеріалами: МІСІОНАР

Ісповідник віри о. Антоній Масюк, ЧСВВ. Десята річниця упокоєння | 06.03.2021



















Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *