Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

«Людина, яка скоює самогубство, насправді хоче жити, але не знає, як впоратися із своєю ситуацією», – психолог Шпиталю Шептицького Іванна Циб

Є болючі теми, на які наше суспільство наклало табу, але це – жорстока реальність. Одна із таких тем – самогубство. Парадокс: про це говорять ніби багато, але мало по суті, каже психолог Центру психічного здоров’я Шпиталю Шептицького Іванна Циб.

«Психологічна порадня» започатковує курс програм на цю тему – щоб вміти розпізнати ознаки і бути в змозі допомогти людині, яка стоїть на цій межі.

Жорстока статистика

Україна – одна із країн із найвищою кількістю самогубств, і ці цифри щороку зростають. Середній світовий показник – 20 самогубств на 100 тисяч населення, в Україні ця цифра на 2011 рік складала 26 (у 2007 році – 22), тобто приблизно 20 тисяч людей на рік зводять рахунки з життям. За останні десять років ці цифри ще зросли під впливом факторів війни, соціально-політичної ситуації тощо. 

Слід враховувати, що на одне звершене самогубство припадає 15-20 суїцидальних спроб (це близько 130 тисяч випадків), які з часом можуть завершитися смертю.

Іванна Циб підкреслює: це переважно свідомі самогубства, тобто їх скоюють психічно здорові люди. За совітських часів такий вчинок, як самогубство, зазвичай, «списували» на психічні розлади.  

«У сучасній Україні відсоток суїцидів, скоєних людьми із психічними розладами, невеликий. У цих випадках навіть це поняття не застосовується, тому що дії людини не є свідомими: це – автоагресія, нещасні випадки… – каже психолог. – Тобто, у більшості, самогубства люди скоюють свідомо, так чи інакше, розуміючи свої дії і їх наслідки…»

ПТСР військовослужбовців та дотичних до військових дій осіб, загалом фактор впливу війни на українське суспільство впродовж цих семи років – тема окремої розмови. Як і проблема підліткових самогубств, яка буде розглянута у наступній програмі.  

Кризові періоди

Періоди, коли людина найбільш схильна до суїцидальних намірів, психологи пов’язують, зокрема, з віковими кризами.

Підліткова криза, яка наступає в середньому з 13 років.

Криза 30-річчя, коли відбувається ревізія досягнень прожитого періоду і аналіз можливостей на майбутнє.

«Є думка, що вік 34-37 років – найбільш небезпечний у цьому плані, – каже психолог. – Це пояснюється тим, що до 30 років людина мало думає про смерть – мовляв, це не про мене. А у 30 приходить розуміння, що велика частина життя – позаду, очікуваних досягнень не так багато, попереду – невідомість, і це може призвести до дуже депресивних переживань…»

Криза середнього віку, 40 років

«У різних дослідженнях це описується так: у людини все може бути чудово – родина, фінансове забезпечення, соціальний статус тощо, але одного дня вона прокидається з думкою, що все це – не те. Щось сталося і спровокувало думку, що життя прожито даремно… Відбулася раптова переоцінка і з’явилося багато страху – як жити далі…»

Похилий вік

«Це – про втрату фізичних можливостей і здоров’я, втрату роботи, часом – друзів. Можливо, про втрату чоловіка чи дружини…»   

Інші фактори, які можуть провокувати суїцидальні інтенції, – сезонні впливи (весна осінь), пов’язані з фізіологічними процесами. Також – соціальний фактор: у яких умовах живе людина, яким є її оточення. І – вік і стать.

«Чому говорять про стать? Тому що жінки частіше (у п’ять разів більше, ніж чоловіки) обирають так званий демонстративний суїцид, коли шансів їх врятувати більше. Чоловіки, як правило, обирають спосіб, коли врятувати важче чи й неможливо…»

Про причини

Причин надзвичайно багато, і виділити якісь – неможливо. Можна згадати концепцію Зигмунда Фройда про боротьбу Ероса і Танатоса в людині – життєвої енергії і агресії, руйнівної сили…

«Самогубство – агресія, спрямована на себе. Еріх Фромм каже, що суїцид стається тоді, коли людина втрачає сенс життя. Інші психологи говорять про комплекс неповноцінності… Загалом можна сказати, що люди скоюють суїцид через відчуття самотності, непотрібності, втрату сенсу життя… Часто це може бути переживання глибокого болю від розчарування в інших людях, в собі, у коханні, це почуття безвиході, яке виникає з різних причин… Коли людина у такому стані, її свідомість і бачення дуже звужуються – це так зване «тунельне бачення», коли не сприймається нічого поза цією ситуацією і станом, а вихід вбачається тільки один…»

Психолог звертає увагу на ще один важливий мотив – наслідування чи так званий ефект Вертера. Такі самогубства бувають і одиночними, і масовими, коли після самогубства відомої людини – артиста чи харизматичного діяча, його прихильники можуть романтизувати цей акт і наслідувати його. Саме тому фахівці закликають ЗМІ бути дуже відповідальними, висвітлюючи подібні теми.

Як розпізнати такий стан людини

Людина-суїцидент має альтернативне ставлення до можливої смерті: образно кажучи, вона перерізає собі горло і одночасно кричить про допомогу.

«Психологи кажуть: людина, яка скоює самогубство, насправді хоче жити значно більше, ніж ті, хто цього не роблять, але вона не знає, як впоратися із собою і своєю ситуацією… Часто люди, які мають такі наміри, прямо чи замасковано повідомляють про це, вони просять про допомогу, але ми не завжди це помічаємо чи воліємо не помічати. Прямі повідомлення – вживання фраз «я не справляюся», «не хочу жити», «моє життя – мука» тощо. Непрямі – щось на кшталт глибокої образи чи, навпаки, людина раптово починає роздаровувати свої речі, ніби прощаючись… Різка зміна поведінки, депресивні ознаки також можуть сигналізувати, що з людиною коїться щось недобре… Треба розуміти: самогубство – це втеча людини від того, що відбувається у її житті, від важких переживань, з якими вона не може впоратися…»

Як допомогти

Психолог каже: важливо почути людину і дати їй це зрозуміти, звертати увагу на ті знаки, які вона подає, свідомо чи ні.

«Як діяти – залежить від того, наскільки ми близькі з даною людиною. Якщо стосунки добрі, важливо спілкуватися, говорити, що «я тебе чую, я поряд, ти не сам не сама»… Пробувати допомогти віднайти людині втрачені сенси і сили їх шукати, на залишати її наодинці з собою. Бути уважними щодо того, що з нею відбувається. Якщо є ризики – переконати звернутися до фахівця, психолога чи духівника. І – не забувати про таку важливу річ, як телефон довіри, який працює цілодобово і де є фахівці, які зможуть вислухати і допомогти у будь-який час…»

І головне – і для людини у важкій ситуації, і для тих, хто поряд: пам’ятати і знати, що Бог не дає випробувань понад силу. Все можна подолати з Божою допомогою, і поки ми живі, все можна змінити.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *