Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

«Вберегти від російських міфів»: для чого Україна створює Центр з протидії дезінформації

В Україні почне працювати Центр протидії дезінформації ‒ про це під час форуму «Україна 30. Культура, медіа, туризм» повідомив президент Володимир Зеленський. Він також розповів про плани запровадити у школах уроки медіаграмотності, а в Офісі президента України анонсували розробку Стратегії інформаційної безпеки.

У 2020 році український уряд вже запустив телеканал «ДОМ», розрахований на жителів тимчасово окупованих територій, зокрема кримчан. Одне із завдань цього медіа ‒ протидія російській пропаганді. Тим часом Європейська служба зовнішньополітичної діяльності оприлюднила доповідь, в якій аналітики визначили, що Німеччина стала основною мішенню російської кампанії дезінформації в Євросоюзі. Про нові ініціативи України у цій сфері та роль пропаганди в анексії Криму йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.



Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко в коментарі Радіо Крим.Реалії 26 лютого сказав, що український Центр протидії дезінформації має бути запущений вже в березні:

«Таким чином ми спробуємо донести до кримчан серед іншого й реальну картину життя… Це непроста робота, але якщо не почати, можна довго нарікати на те, що ми нічого не можемо зробити. Зараз ми вже на зв’язку з нашими колегами в європейських країнах для того, щоб обмінюватися досвідом ‒ як можна не тільки моніторити, а й через які засоби доносити до кримчан інформацію про те, що насправді є фейком чи маніпуляцією. Такі засоби й такі напрацювання існують. Ми будемо працювати не самі, а в колаборації з багатьма громадськими організаціями, які в Україні досить ефективно й активно долучилися до роботи з фейками».

Голова правління громадської організації «Інститут інформаційної безпеки», ексдержсекретар Міністерства культури та інформполітики України Артем Біденко розповів Крим.Реалії, що в минулі роки він планував запустити разом із колегами подібний проєкт у Міністерстві інформаційної політики, проте відтоді сам характер дезінформації змінився.

Є величезна різниця між дезінформацією, пропагандою у 2014-му й у 2021 роках. Це побачили зокрема й наші західні партнери
Артем Біденко

‒ Те, що Міністерство культури та інформаційної політики вивело ідею Центру протидії дезінформації на державний рівень, це правильно, дійсно здорово й досить вчасно. Сьогодні це бачення кристалізувалося, концептуалізувалося. Адже є величезна різниця між дезінформацією, пропагандою у 2014-му й у 2021 роках. Це побачили зокрема й наші західні партнери під час пандемії COVID-19: фокус змістився з самого контенту на кількісний тиск, тобто створення інформаційного шуму, який готує аудиторію до сприймання тих чи інших смислів. У 2014 році ми пропонували створити якийсь аналітичний центр для фактчекінгу, а сьогодні необхідний цілий програмний комплекс з використанням нейромереж ‒ для аналізу великого інформаційного поля на незвичайну поведінку груп користувачів і ЗМІ.







БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

«Кримський простір зайнятий «русскім міром»

Артем Біденко підкреслює, що вже на підставі такого первинного аналізу фахівці могли б пропонувати конкретні рішення для уряду або технологічних компаній, щоб ті вдавалися до блокувань або інших заходів боротьби з дезінформацією.

‒ Важливий момент: програмний комплекс необхідний для того, щоб прибрати людину зі сфери ухвалення первинних рішень. Якщо комп’ютер буде аналізувати великий обсяг даних і на підставі цього визначати ймовірність того, що ми маємо справу з дезінформацією, то громадськості буде простіше побачити: це не спроба цензури й тиску, а машинний аналіз.


Артем Біденко

Журналістка з Криму Тетяна Курманова, яка була змушена залишити півострів через переслідування, вказує на те, що у випадку з Кримом російська пропаганда лягла на благодатний ґрунт через його слабку інтеграцію в Україну.

Кримчани рідко подорожували й не зовсім розуміли, як живуть люди в інших регіонах країни, підтримували свою самобутність
Тетяна Курманова

‒ У Криму до 2014 року працювали одиниці незалежних ЗМІ: інші були або паркетними, тобто підконтрольними Партії регіонів, або відкрито проросійськими. Водночас Служба безпеки України абсолютно не працювала в цьому напрямку. За десять років, що я була там журналісткою, я пам’ятаю тільки одну кримінальну справу про зазіхання на територіальну цілісність України ‒ проти колишнього президента Криму Юрія Мєшкова. Загалом півострів був відмежований від решти територій України, ми називали це «синдром апендикса». Кримчани рідко подорожували й не зовсім розуміли, як живуть люди в інших регіонах країни, підтримували свою самобутність: мовляв, кримчани не українці. Все це створювало поле для чужих міфів, і саме ними активно скористалася російська пропагандистська машина у 2014 році.


Тетяна Курманова

На думку Тетяни Курманової, необхідність в українському Центрі протидії дезінформації вже перезріла.

‒ Дуже шкода, що лише на сьомий рік окупації ми починаємо розуміти, що подібна робота важлива й необхідна. Я сподіваюся, що цей центр дійсно буде працювати не для галочки. На жаль, багато необхідних заходів уряд України свого часу не зробив.

Водночас журналіст із Севастополя Андрій Яніцький, який також живе і працює на материковій частині України, вважає, що в цьому місті Росія використовувала безліч непрямих важелів впливу на громадську думку.

‒ Ще за президента Віктора Ющенка в Севастополі був відкритий пам’ятник Катерині Другій, і тоді ж у центрі міста відкрили Дім Москви. Діяли також всілякі інститути країн СНД, які обґрунтовували важливість і вагу Росії в регіоні. Плюс вона багато інвестувала в нерухомість, будувала будинки, квартири для військових та їхніх сімей, які потім залишалися в місті. Мені здається, що все це наклало відбиток на громадську думку в місті ‒ особливо на тлі того, як бідно фінансувалися український флот та українські медіа. При цьому ще за часів президента Леоніда Кучми в Севастополі проводили проукраїнську політику, створювали умови для розвитку української мови та культури. У школах створювали цілі паралелі з найкращими підручниками та вчителями. Діяли грантові програми. Мені здається, це дало свої результати.

Андрій Яніцький вважає, що у 2021 році Україна має досить обмежений інструментарій для інформаційної роботи з тимчасово окупованими територіями.

Треба працювати на контрасті: створювати такі умови життя на підконтрольних Києву територіях, щоб люди, які виїжджають сюди, бачили різницю
Андрій Яніцький

‒ Мені здається, треба працювати на контрасті: створювати такі умови життя на підконтрольних Києву територіях, щоб люди, які виїжджають сюди, бачили різницю й хотіли переїхати. Щоб вони думали, наприклад: чому росіяни знищують Фороський парк, а українці бережуть свої зелені зони та унікальні куточки природи? Чому в Криму зарплата вчителя 12 тисяч рублів, а український отримує вдвічі більше, за нижчих цін? На такому контрасті можна грати, а Центр протидії дезінформації має оберігати українців від російських деструктивних міфів. Тут у нас все дуже погано, особливо на півдні та сході країни. На мій погляд, має бути більше незалежних та об’єктивних медіа в цих регіонах, щоб держава спонсорувала їх навіть на міському та районному рівнях.


Андрій Яніцький

Цього тижня Європейська служба зовнішньополітичної діяльності оприлюднила доповідь, підготовлену групою East StratCom. Аналітики зробили висновок, що найчастіше мішенню російської дезінформації в Євросоюзі стає Німеччина, причому кампанія ведеться як на політичному рівні, так і в прокремлівських ЗМІ. Аналіз заснований на публікаціях у відкритому доступі та висловлюваннях політиків. Так, з кінця 2015 року в базі даних EUvsDisinfo значиться понад 700 випадків, що стосуються Німеччини, близько 300 ‒ Франції, 170 ‒ Італії, 40 ‒ Іспанії. У Москві цю доповідь поки не коментували.

Німецько-український журналіст Данило Білик зазначає, що російська пропаганда не просто так приділяє велику увагу саме Німеччині.

‒ Це найбільш густонаселена країна Європейського Союзу, тут найсильніша економіка. Вона також відіграє дуже велику роль в ухваленні політичних рішень. Окрім того, не варто забувати, що 2021-й ‒ рік безлічі виборів у Німеччині. Якщо виходити з того, що Анґела Меркель більше не буде кандидатом у канцлери, то значення голосування лише зростає. Російська пропаганда ‒ не нове явище для Німеччини, причому вона дуже сильно активізувалася, починаючи з анексії Криму та війни на Донбасі. У країні працює російський державний пропагандистський телеканал RT DE, у якого досить велике охоплення: як з’ясували журналісти Der Spiegel, це 14 мільйонів осіб за 9 місяців при мовленні тільки на супутнику та в Інтернеті. Головні реципієнти цього контенту ‒ прихильники різних популістських рухів.


Данило Білик

Данило Білик з посиланням на дослідження результатів виборів у кореляції з дезінформаційними кампаніями стверджує, що російська пропаганда допомогла помітно покращити результати правої партії «Альтернатива для Німеччини» на парламентських виборах. При цьому останнім часом спецслужби Німеччини повідомляють, що медіа на кшталт RT DE стали загрозою для німецької демократії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Крым, читай нас в Google News

Подписаться

  • Олена Ремовська

    Ведуча програм Радіо Крим.Реалії з 2018 року. До цього – кореспондент, редактор і ведуча на Радіо Свобода. Зокрема, брала участь у запуску проекту Радіо Донбасс.Реалії. Автор книги «Говорить Радіо Свобода: iсторія української редакції» (2014). Закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

    RemovskaO@rferl.org

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *