Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Доісторичні монстри в долині Збруча

Свого часу автор цих рядків став піонером вітчизняної «архітектурної палеонтології». Пересічному читачеві кожне окреме слово в цьому словосполученні добре зрозуміле, але разом вони викликають когнітивний дисонанс – де є палеонтологія, а де є архітектура? І що між ними може бути спільного? Насправді – ще й як може! Адже для зведення споруд широко використовується камінь, а у ньому може ховатися будь-що! Наприкінці 1990-х було навіть написано кілька великих статей, присвячених столичній архітектурній палеонтології.

Мушлі амонітів зі станції метро «Університет» та реконструкція цієї тварини.

Найкраще рештки вимерлих істот «проявляються» на облицювальних плитах – тут вони відшліфовані, а часом і відполіровані. Найбільші за розмірами «архітектурні скам’янілості» Києва можна побачити на станції метро «Університет», де біля бюсту Максіма Ґорькоґо впадають у вічі чималі мушлі амонітів. Це такі викопні морські головоногі молюски, які жили в юрському та крейдовому періодах та мали правильну спірально закручену багатокамерну мушлю. В сучасних морях-океанах можна побачити їхніх далеких родичів – наутілусів.

Белемніт з метро та викопні ростри белемнітів

На облицювальних плитах тієї ж станції зустрічаються і ростри мушель белемнітів. Ці головоногі зовні нагадували сучасних кальмарів, але мали пряму мушлю, що закінчувалася схожим на кулю масивним наконечником-ростром. Чимало белемнітів можна побачити (якщо, звісно, пропустять) на стінах Офісу президента на Банковій. Були гарні перерізи мушель гастропод у ЦУМі – чи залишилися вони після реконструкції, сказати важко.

Найбільший же «музей» архітектурної палеонтології розташований у колишньому магазині «Тканини» (Хрещатик, 23). Спочатку там був Дім урочистих подій, де молодята брали шлюб – відповідно, на його оздоблення не пожаліли коштів, а стіни та колони облицювали полірованими плитами різнобарвних мармуровидних вапняків, привезених аж із Вірменії. Тут можна побачити рештки амонітів, белемнітів, викопних наутилусів, шкаралупу та голки морських їжаків, морські лілії, губки та інші викопні організми.

Після дослідження київських скам’янілостей поталанило знайти чимало цікавого в Криму, але далі на темі «архітектурної палеонтології» довелося поставити крапку. Крім банального черепашняка, чогось такого будівельно-викопного на очі більше не траплялося, але навряд чи кому той черепашняк може бути хоч трішечки цікавим. 

Тема сплила несподівано і зовсім в іншому ракурсі. До того всі «архітектурні скам’янілості» траплялися лише на зрізах полірованих чи шліфованих деталей споруд – облицювальних плитах, підвіконнях, балюстрадах, колонах тощо. У даному ж випадку цілий палеонтологічний музей поталанило знайти на звичайному муруванні. Хоча тут вживання визначення «звичайному» не зовсім коректне. Воно теж «музейне».

Міська брама Сатанова

У селищі Сатанів, що на Хмельниччині, за якийсь десяток метрів від Збруча височіє башта середньовічної міської брами. Звели її ще в XV столітті, а у середині XVІ-го трохи перебудували… Під час штурму Сатанова яничарами (1676 р.) брама зазнала значних руйнувань, тому на початку XVIII-го її довелося лагодити. Тоді ж вона набула сучасного вигляду. Сьогодні ця велична споруда вважається найкрасивішою міською брамою України.

За те, що сатанівчани активно підтримали польське повстання 1831 року, царський уряд наказав знищити всі міські укріплення. Тоді мури розібрали, рови засипали, вали зрили. Брама вціліла лише тому, що біля неї знаходився міст та брід на «австрійський» берег Збруча, тож споруду облаштували під свій «офіс» прикордонна охорона і митники. Десь наприкінці ХІХ ст. арку проїзду з внутрішнього боку замурували – після того, як зрили вали, дорога до містечка вела вже не через браму, а повз неї.  

Брама, прикордонний перехід біля неї та Збруч. Світлина зроблена з «цісарського» берега. 1890 р.

Я бозна скільки разів проходив повз те мурування, не особливо звертаючи на нього увагу. Аж якось абсолютно випадково з’ясувалося, що оте пізнє мурування не менш цікаве, ніж сама брама. Ба! Воно цілком заслуговує стати окремою родзинкою містечка та постати в одному ряду з руїнами місцевого замку, оборонною синагогою XVI століття, знаменитим єврейським некрополем XVI–ХХ ст. та останнім на Збручу та на Поділлі діючим водяним млином.

Виїзд з брами замурували ще у ХІХ ст.

Як виявилося майже кожна третя каменюка тут містить хоч якусь скам’янілість, а деякі лише з них складаються. Один блок взагалі вартий того, аби бути виставленим у найпрестижнішому палеонтологічному музеї.

Один з найбільш цікавих каменів – тут ми бачимо одиночні корали ругози, кілька видів колоніальних коралів та кілька різновидів моховаток

Враховуючи, що Сатанів лежить в самому серці Товтр-Медоборів, перше що спало на думку, – маємо «виставку» мешканців давнього Сарматського моря. Нагадаємо – Товтрський кряж це сукупність колишніх рифових утворень біологічного походження бар’єрного характеру Сарматського мілководного міоценового моря, що котило тут свої хвилі 14-10,5 млн. років тому. Звідси їх специфічна форма. Південно-західні схили Товтр-Медоборів зазвичай набагато крутіші – бо з того боку  колись знаходилися більші глибини, а північно-східні, де були прибережні мілини, – пологі. Сам Сатанів, зауважимо, лежить на дні чималої атолоподібної лагуни. Її обриси добре проглядаються зі стін місцевого замку.

Сатанів лежить на дні лагуни Сарматського моря

Але при більш детальному огляді цю гіпотезу довелося одразу ж відкинути. Серед скам’янілостей виявилося чимало одиночних коралів-ругоз. Вони досить специфічні і їх ні з чим не сплутає навіть аматор-початківець. Але ругози це вже далебі не зовсім юне Сарматське море, це набагато давніші епохи. Ругози це вже мешканці Силурійського періоду Палеозойської ери (444-419 млн. років тому).

Ругози

У цілому на брамових каменях вдалося знайти таких мешканців давнього океану Палеотетіс: кілька десятків ругоз різних розмірів, чимало різних видів колоніальних коралів вимерлого сімейства Favosites – тут і колонії у вигляді куль, і схожі на деревця та пластини. Вдалося виявити і парочку характерних для Силуру брахіопод, а також колонії моховаток родин Fenestella та Rhombopora… Досить цікавою виявилася кругла скам’янілість розміром з куряче яйце. Достеменно з’ясувати що це поки не поталанило. Можливо це теж якийсь представник досить великого та різноманітного сімейства коралів Favosites, а може й щось інше.

Гугоза та «шайбочки» члеників морських лілій.

Членики морської лілії та корал ругоза

Порадували й вкраплення циліндричних «намистинок» – фрагментів члеників стебел морських лілей…  Швидше за все при детальному огляді фахівець-палеонтолог цей список продовжить, але й навіть згаданого – чимало.

Корали Favosites

Якщо у випадках зі скам’янілостями в метро чи десь на Банковій дослідити місце де їх видобули, було більш ніж проблематично, то у випадку з каменюками Сатанівської брами все виявилося набагато простіше. Найближча невеличка екс-каменоломня взагалі знаходиться за якісь два десятки метрів. Там камінь брали приблизно в 1920-1930 роках. Сьогодні це виглядає як скельні виходи.

Ще один Favosites чи можливо корал Heliolitidae?

Огляд одразу ж дав непоганий результат. Зокрема поталанило виявити фрагмент мушлі ортоцераса. Там же було знайдено кілька чималих строматолітів. Ці, схожі на круглі багатошарові «капустини» скам’янілості, часом бувають до півметра діаметром. Продуцентами строматолітів вважаються колонії нижчих водоростей, передовсім синьо-зелених.

Ортоцераси – скам’янілість з берегів Збруча та реконструкція

Аби оглянути більші каменоломні (там каміння брали від середньовіччя та до початку ХХ ст.) довелося пройти чи не з кілометр нижче за течією Збруча. Сьогодні старі каменярні виглядають як чималі скелі і надають надзвичайної мальовничості річковій долині. Як згодом виявилося, я – не перший, хто шукав тут силурійські скам’янілості.

Влітку 1865 року ці, тоді ще діючі, каменоломні досліджував відомий геолог Микола Барбот де Марні. Про знайдені ним сатанівські силурійські скам’янілості можна прочитати у його «Звіті про поїздку в Галичину, Волинь і Поділля в 1865 році». Барбот де Марні також звернув увагу на унікальну особливість сатанівських вапнякових відслонень – як з’ясувалося, «сарматські» вапняки тут нашарувалися одразу ж на набагато давніші силурійські. На цю дивну обставину він окремо наголосив у своєму звіті.

Старі каменоломні в долині Збруча

Між пізньосилурійськими вапняками та «сарматськими» минуло кілька сотень мільйонів років геологічної історії і вони мусили б залишити слід у вигляді хоч якихось проміжних відслонень, але вони тут чомусь відсутні. Зовсім!

Корал (Силур)

Наразі невизначено. Але найвірогідніше – моховатка

Корали Favosites

Корал Favosites

Колонія ланцюгових коралів Halysitid

Обстеження скель одразу ж дало свої результати. Крім різноманітних коралів Favosites вдалося знайти дуже красиву та фактурну колонію ланцюгових коралів Halysitid та великого невизначеного поки колоніального корала. На жаль з часу припинення видобутку скелі встигли вкритися шкірочкою вивітрювання і багато цікавого стало невидимим. До того ж обстеження скель довелося достроково припинити – насувалася чимала хмара й промокнути під дощем бажання не було.

Моховатка Lyropora (корал Tabulata?)

Ще нижче за течією Збруча, десь за 2-3 км від вище згаданих скель, на виходах силурійських порід можна побачити гілочку дуже красивої моховатки Lyropora (правда не виключено що це різновид коралу Tabulata). Вона схожа на якусь химерну сіточку.

Моховатки Сарматського моря не вражають.

А от «сарматські» моховатки красою не вражають і дійсно нагадують якийсь кошлатий мох. В «сарматських» відкладеннях, як поталанить, можна теж знайти красиві корали й часом досить ефектні скам’янілості морських їжаків. Кажуть, що трапляються скам’янілі краби та інша живність. Найбільше ж різноманітних мушель – як двостулкових так й гастропод. Трапляються також зуби акул та фрагменти скелетів китів та дельфінів. Мені, зокрема, поталанило знайти добре збережений хребець дельфіна.

«Водоспад» – гарне місце для відпочинку

Підсумовуючи зазначимо, що Сатанів цілком може стати ще й центром «палеонтологічного туризму». Звісно, зо скам’янілості з Брами колупати не слід, – їх можна лише фотографувати, а от похід закинутими каменоломнями нижче за течією Збруча принесе чимало задоволення, у тому числі й естетичного. Що важливо для туриста, – поруч з закинутими каменоломнями в надзвичайно мальовничому урочищі маємо штучний «Водоспад» – місце куди влітку з’їжджаються на відпочинок з усіх сусідніх куточків Хмельницької та Тернопільської областей. Біля «Водоспаду» є чимало зручних місць де можна поставити намет, та й покупатися у Збручі з безплатним гідромасажем – чимале задоволення.

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ

Горішня ілюстрація – мушлі Сарматського моря, шкаралупа морського їжака та хребець дельфіна

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *