Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

«У розвитку Церкви нам слід відстежувати знаки часу, шукати, як говорити зі світом», – Мирослав Маринович

10-річчя перебування на престолі Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава – це вагомий період життя всієї Церкви, зокрема, реалізації стратегії «Жива парафія – зустріч з Живим Христом». Це час оцінювати пройдений шлях і дивитися у майбутнє. Про це та інше в «Добрій розмові» з Тарасом Бабенчуком розповів Мирослав Маринович, релігієзнавець, публіцист, один із засновників правозахисної групи УГГ, нині – проректор УКУ.

За цих 10 років УГКЦ зробила значні кроки в розбудові своїх структур в Україні і світі: це і створення нових митрополій, єпархій та екзархатів, і висвячення нових єпископів, і реалізація програм різних напрямків і рівнів. Про що свідчить така активна діяльність Церкви в цьому напрямку?

«Як мирянин, скажу: якщо Блаженніший Любомир відновив структури Церкви, то Блаженніший Святослав зробив наступний крок, відобразивши нову реальність, у якій живе Церква. І це було дуже важливим, особливо для структур УГКЦ у діаспорі. Під час моїх поїздок до Італії я досвідчив, якою великою була там потреба структур нашої Церкви (Апостольський екзархат УГКЦ з осідком у Римі засновано у 2019 році – Ред.), якими напруженими були ці моменти… Тому – велика вдячність Блаженнішому і Синоду за те, що так подбали про це», – зазначає п. Мирослав Маринович.

Програма 10-річнної стратегії розвитку УГКЦ «Жива парафія» фактично виконана. Попереду – нове десятиріччя і напрацювання нової стратегії. Якою могла б бути магістральна лінія цієї стратегії?

«Я б очікував від Блаженнішого і Синоду програми з умовною назвою "УГКЦ у мінливому світі", –  каже пан Мирослав. – Наша Церква утвердилася у можливостях, отриманих у 1991 році після виходу з підпілля – ми відновили наше церковне життя, традиції, служіння, і це чудово. Але ситуація у світі стрімко змінюється. Ми можемо побачити ці зміни на прикладі Католицької Церкви у Польщі, де вона мала велику суспільну вагу – і, несподівано, такі бунти… У чому причина?»

Мирослав Маринович підкреслює: питання змін, зокрема, і в церковній сфері, – глобальне.

«Тому нам слід відстежувати знаки часу. Я міг би порівняти те, що нам потрібно, зі станом Католицької Церкви до Другого Ватиканського Собору у 1963-1965 роках, і після нього. До Собору Церква захищалася від світу, який нападав на неї, критикував її – вона відмежовувалася, замикалася в собі і постійно програвала. Але Другий Ватиканський Собор знайшов спільну мову з тим новим світом – і Церква знову почала здобувати авторитет, знову утвердилася. Приблизно такий ефект потрібен нам і в Україні: ми утвердили і розбудували структури, а тепер нам потрібно думати про нашу Церкву у цьому мінливому світі», – вважає релігієзнавець.

«Багато залежатиме від того, як швидко ми зможемо відчитати ці нові знаки часу. Не зможемо – будемо мати те саме, що має зараз Римо-Католицька Церква, будемо страждати, дорікати світові… Але час оновлення рано чи пізно настане – до цього нас закликає Євангеліє, яке за своєю сутністю є оновленням Церкви… Якщо наші старі звички і традиції не були оперті на Євангеліє, вони відпадуть самі по собі. Тому так важливо весь час перевіряти себе – чи розпізнаємо ми ті знаки часу», – наголошує проректор УКУ.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *