Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Проповідь Блаженнішого Святослава на похороні новопреставленого протоієрея Віталія Сидорука

Жертовне священниче життя отця Віталія було тією іскоркою, яка відродила нашу Церкву тут, на цих теренах, яка будувала громади і храми, яка оживляла. Бо той, хто дає життя, животворить інших.

Фото: Київська архиєпархія УГКЦ

Хто хоче спасти свою душу, той її погубить,
а хто погубить свою душу задля Мене
і задля Євангелія – той її спасе (Мр. 8, 35).

Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Любі брати-семінаристи!
Дорога родино – дружино Наталіє, сини Антоне та Максиме,
мамо Тамаро, батьку Віталію!
Дорогі парафіяни цього ще не добудованого храму
Святого Василія Великого в Житомирі!
Достойні представники Житомирської ради Церков, присутні тут!

Слава Ісусу Христу!

Cлова про те, що означає бути справжнім християнином, ми чули цієї неділі в усіх наших храмах, коли споглядали нашого розіп’ятого і померлого Спасителя. Він, що прийшов не брати, а віддати, сам про себе сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і мали його вповні». А на Тайній вечері, омиваючи своїм учням ноги, доповнив свої слова: «Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили, а щоб послужити іншим і віддати своє життя як викуп за багатьох». Бо лише той, хто віддає назад Богові й людям те, що має і що Бог дав йому, може отримати життя вічне, може спасти і свою душу, і душі всіх тих, за кого несе відповідальність. Лише той, хто віддає своє життя, може бути проповідником Воскресіння, може засвідчити, що ми живемо лише завдяки тому, що Господь Бог нас животворить. Віддати своє життя – необхідна передумова того, щоб перемогти смерть і жити життям вічним. Бо хто тільки бере, нагромаджує лише для себе – той уже вмирає. А хто віддає, ділиться – уже живе таким життям, над яким смерть не має влади і сили.

Цікаво і дивно, що ці слова, як Боже слово, послане людині, звучали саме того дня, коли Господь Бог приймав у свої обійми і кликав до вічного життя нашого брата, дорогого отця Віталія. І коли ми сьогодні питаємо себе, чому так скоро, чому він, чому саме тепер, коли, як завжди, шукаємо змісту тієї великої таємниці, якою є передчасна людська смерть, саме це вічне Боже слово відкриває нам завісу цієї таємниці.

Сьогодні саме ці слова ніби описують життя справжнього Христового священника. Вони нам так живо пригадують – у різних постатях, у різних моментах – життя і служіння отця Віталія тут, у Житомирі.

Він прийшов сюди, щоб віддати все, що мав: своє вміння, свої знання. Він прийшов сюди, щоб нагодувати Тілом і Кров’ю нашого Спасителя тих людей, яких Господь Бог доручив його пастирській опіці.

Каже народна мудрість: блаженний той чоловік, за яким у момент його смерті будуть плакати бідні. Сьогодні сотні бідних людей, для яких отець Віталій був єдиною надією, яких він, буквально, годував у ці тяжкі дні, плачуть за ним. Він знав на ім’я кожного потребуючого, тому так плаче сьогодні Житомир за тим, хто вмів дати, не очікуючи нічого взамін.

Жертовне священниче життя отця Віталія було тією іскоркою, яка відродила нашу Церкву тут, на цих теренах, яка будувала громади і храми, яка оживляла. Бо той, хто дає життя, животворить інших.

І сьогодні ми плачемо. Плаче родина Київської архиєпархії, тут зібране духовенство, монашество. Болем сьогодні відгукується в серцях тисяч людей ця сумна жалобна подія, яку ми тут переживаємо. Як нам важко, отче Віталію, сказати тобі сьогодні «прощай»! Проти цього слова бунтується наш розум, наша воля і наше почуття. Як важко нам тебе так швидко відпустити! Скільки ще невтілених задумів, недовершених справ! Як важко нам втрачати одного з найкращих священників у нашій архиєпархії! У своїй відродженій історії наша архиєпархія ще не мала такої хвилини. Ми плачемо разом з убогими і бідними, із кожною чесною людиною, що відчувала жертовне життя справжнього священника, якого ми сьогодні втрачаємо.

Давній крилатий вислів каже: коли хтось врятував одну людину – врятував увесь світ. Перефразувавши цю фразу, ствердимо: коли втрачаємо хоча б одну людину – втрачаємо весь світ. Особливо відчувають, що розсипається весь світ, найближчі, найрідніші люди покійного. Тому хочу стати поруч і плакати з родиною. Дорога Наталіє, сьогодні ми разом із вами. Дорогі хлопці, Антонію і Максиме, ми не можемо повернути вам назад вашого батька, але з вами відчуваємо, як важко нам сьогодні сказати йому «прощай!». Однак ми промовляємо це слово з вірою в те життя, яке він давав: вам, своїм ближнім, усім, до кого Господь Бог посилав його як свого священника. Згадуючи сьогодні, ким він був для нас, ми всі відчуваємо, що наш світ валиться. Пані Наталія мені каже: він був нашою опорою, основою. Якщо в будівлі забрати основу, вона розсипається – щось подібне ми всі сьогодні відчуваємо. Але, як християни, переживаємо навіть горе і смуток по-особливому, тому що його життя і проповідь були проповіддю Воскресіння.

Отець Віталій відійшов у вічність тоді, коли велика частина нашої Церкви у всьому світі починала співати вдосвіта «Христос воскрес!», коли він готувався піти на пасхальні богослужіння до наших братів латинського обряду. Його служіння і його відхід до вічності є проповіддю Воскресіння. І хоч сьогодні ми по-людськи вимушені йому сказати «прощавай, брате/ чоловіку/ батьку/ сину/ друже!», разом із тим промовляємо «до зустрічі!».

З усією скорботою, але з вірою у Воскресіння передаємо тебе в люблячі обійми нашого Небесного Отця. Ми віримо, що лише Він може воскресити те, що помирає, врятувати те, що гине, оздоровити те, що хворе, відбудувати те, що розсипалося. Прощаючись, кажемо тобі «до зустрічі!».  Бо знаємо, що ти йдеш, щоб підготувати всім нам місце. Бо тут, на землі, ми лише подорожні, не маємо постійного місця, а йдемо, як паломники, до нашої небесної батьківщини.

Нехай милосердний Господь прийме твою жертву – жертву твого справжнього, ревного священничого життя. Нехай сповнить на тобі слова про те, що спасенною буде та душа, яка віддає себе Богові за слово Його Євангелія. Спочивай у мирі! Вічная тобі пам’ять! Амінь.

† Святослав

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *