Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Магічний болт та загадкова бомба-гренада

Хоча славний Кам’янець знаходиться по той бік Збруча, Z давно і пильно слідкує за роботою та новими знахідками кам’янецьких археологів. Все ж для сучасної Галичини це місто не чуже – впродовж кількох століть воно було «столицею» для доброї половини теперішньої Тернопільської області. Та й взагалі цікаво, що там нового історики відкопали.

Археолог Павло Нечитайло під час розкопок в Городку (Хмельниччина)

Пересічні громадяни свято переконані, що археологічні дослідження завершуються одразу по тому, як замурзаний «Індіана Джонс» вилазить з розкопу, відчищає грязюку з улюбленої лопати та радісно тягне мішок зі здобиччю до найближчого музею. Але життя – не кіно. «Махання заступом», – то заледве 10-15% роботи археолога. Головне починається тоді, як дослідник вилізе з ями. Все знайдене треба розібрати, відчистити, склеїти та зліпити до купи все що клеїться та зліплюється, розсортувати, проаналізувати, знайти відповідники та аналоги (якщо вони є) та, у підсумку, зробити з усього того якісь мудрі висновки. Робота кропітка, часом вкрай нудна і марудна, але для збереження Історії та відкриття її нових сторінок – важлива та необхідна.

Пояснення зроблено спеціально для мудрагелів, які раптом скажуть, що новина, мовляв, «протухла» – адже процес копання стався влітку минулого року. Попри те – обробка результатів завершилися лише щойно, отже новина – найсвіжіша.

На загал минулого археологічного сезону, що тривав до початку грудня включно, історики дослідили чимало пам’яток в самому Кам’янці та його околицях. Ми зупинимося на самому бомбовому (в прямому та переносному сенсі) відкритті.

Оборонна система Верхніх Польських воріт. Башта Стефана Баторія (ліворуч) та досліджена археологами башта (ліворуч)

Оборонна система Верхніх Польських воріт складається з башти Стефана Баторія, до якої примикає Вітряна брама, оборонних мурів з вежею і Турецького бастіону. Якщо башта Стефана Баторія (вона ж Королівська, Кушнірська, Семиповерхова) є найбільшою та найвищою з міських укріплень Кам’янця, то «загублена» на її тлі башточка, яку й дослідили археологи, є однією з найдавніших, та, як щойно з’ясувалося, належить до першої половини XVI століття.

До останнього часу вона була справжньою «білою плямою» серед оборонних пам’яток міста, що жодного разу (крім обмірів) не досліджувалася істориками. 

На плані Кипріяна Томашевича 1670-тих років (чи не найдетальнішому плані міста доби Ренесансу) вежу можна роздивитися достатньо чітко. Тут бачимо детальне зображення триярусної вежу, верхній ярус якої захищено зубцями. Аналогічні зубці бачимо над сусіднім з нею арковим проїздом в місто. Середній ярус з прямокутними бійницями, як й на розташованій поруч  Кушнірській башті та оборонній стіні, що примикає до Литовської вежі зі заходу. А от контрфорси, що сьогодні примикають до північної стіни – відсутні.

Башта на плані Кипріяна Томашевича

Башту досліджували на замовлення Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець». Розкопки здійснюються археологами Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП «НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН під керівництвом відомого подільського археолога Павла Нечитайла (Багато хто знає його ще й як українського музиканта, лідера гурту «Пропала Грамота» та учасника дуету «Zapaska»).

Початок роботи по розчистці башти

У другій половині ХХ століття східна стіна вежі та склепіння середнього ярусу було зруйновано і башта фактично під самісінький верх заповнилася сміттям та мішаним ґрунтом.

«Наявність мурованого склепіння для башт Кам’янця річ нечаста, –  розповів Z Павло Нечитайло. – Зазвичай міжповерхові перекриття у нас були дерев’яними».

Муровані перекриття, зауважимо, взагалі досить рідко зустрічаються в замкових та фортечних баштах Хмельниччини та Тернопільщини.

Початок розкопок більше нагадував роботу сміттярів, ніж археологів.

«Перший метр складався з ґрунту перемішаного з абсолютно сучасними скляними та пластиковими побутовими відходами, – скаржиться історик. – Далі ми перекваліфікувалися в мулярів, бо під ним йшов півтораметрової товщини завал з каменю, що утворився внаслідок руйнування склепіння башти, та, частково, стін».

Ліворуч видно сучасні пляшки й битий посуд з верхнього шару.

Деякі знахідки археологів – фрагмент кахлі XVII ст. наконечник арбалетного болта в будівельному розчині, підсвічник та чарочка.

Наступний шар виявився вже хоч трішечки цікавішим. Судячи з фрагментів керамічного посуду, він утворився в першій половині ХХ століття, коли приміщення башти ще використовувалось з господарською метою (найвірогідніше під якийсь склад). Серед знахідок кілька добре збережених речей: керамічний підсвічник та керамічна ж чарочка. Очевидно якісь пролетарі тут полюбляли хильнути чогось міцненького. Цей шар датовано знахідкою монети номіналом у 2 копійки 1934 року.

Давня підлога башти

Далі розкопали ще кілька шарів розділених різночасовими,  вимощеними з кам’яних плит, підлогами. Про знахідки (в основному фрагменти кераміки XIX- XVII ст.ст.) пропустимо, хоча там й були досить цікаві для спеціалістів артефакти. Зупинимося на дивному, та до певної міри містичному.

«Особливо цікавою є знахідка арбалетного болта, – Розповів Павло Нечитайло. – Що до його датування були розбіжності. Зокрема Олександр Мєдвєдєв, – один з найавторитетніших спеціалістів по давній метальній зброї,  датував цей тип в межах XIII-XIV ст. Втім, литовський дослідник Гінтаутас Рацкявічюс датує такі в межах другої половини ХІІІ – першої XVІ ст.»

На думку науковців супутній матеріал дозволяє датувати наконечник першою половиною XVІ ст.

Білокам’яне обрамлення проходу до вежі раніще було приховане землею

Для пересічного копача-детекториста такий наконечник – «сміттєва знахідка», добре як за кілька десятків гривень вдасться кому спихнути. Для археологів ж ця іржава залізяка виявилася сповненою таємниць  історичною загадкою.

«Особливістю даного наконечника арбалетного болта є те, що він вкритий будівельним розчином, – пояснює унікальність знахідки Павло Нечитайло. –  Це вказує, що на момент обвалу стіни він був вмурований в башту.

Це не перша знахідка елементів середньовічного озброєння вмурованих у кам’яні кладки Кам’янця.  Можна обережно припустити, що маємо справу з якоюсь давньою традицією, щось на кшталт будівельної жертви, вотивного предмету. Предмет озброєння вмурований в кладку, ймовірно, мав виконувати  роль захисного магічного артефакту».

Подібна традиція зберіглася практично до нашого часу. Зокрема, як розповідають старожили, під час урочистих закладин Буцневсько-Островського віадуку, що  на лінії Тернопіль-Ходорів (зведений 1895-1897 рр) в підмурок однієї з його опор вклали старовинного меча, який мав би оберігати цю чималу споруду. 

І, нарешті про бомбову знахідку. На очищеній від ґрунту підлозі археологи знайшли гарматні ядра і гранату. В сенсі гренаду – невеличке метальне ядро, яке, підпаливши запал, метали у ворога спеціальні солдати-гренадери.

Свого часу гренадери були елітними вояками. До них відбирали виключно високих та кремезних хлопів. Що й зрозуміло: зокрема, сучасна наступальна граната РГД-5 важить усього 110 грам. А гренади бували й понад 2 кг. Аби кидатися такими залізяками, та ще й на пристойну відстань (аби своїх не побити), потрібно бути не аби яким богатирем. Та й носимий з собою боєзапас важив чимало.

Ручна бомба-гренада

Знахідка виявилася настільки рідкісною, що серед подільських археологів не знайшлося жодного спеціаліста, який би міг тут дати раду. Експертів довелося шукати «на стороні».

Допоміг доктор історичних наук, старший науковий співробітника Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, провідний фахівець з історії української артилерії Олег Мальченко.  Він виніс такий вердикт:

«Враховуючи вагу (біля 1 кг) – це граната наступальна. Оборонні були важчими й більшими (2-кілограмові), оскільки в останньому випадку не передбачалося метання угору (перекидання через щось), або на далеку відстань. Їх скидали на атакуючих з підвищення.

За формою, вагою і поганим матеріалом боєприпас схожий на російську гренадерську гранату. Їх, однакової форми, робили протягом століття з низькоякісного чавуну й забезпечували роти гренадерів. Навіть латки металеві ставили через погане лиття. Такі гранати знаходять і в Ізмаїлі, і в Криму на місцях кампанії 1771 р.

Не буду стверджувати, але, здається, грушоподібна форма – це саме російські гранати, на відміну від циліндричної форми утримувачів  європейських гранат. На жаль, у мене немає даних про польські гранати або турецькі».

Як добре видно з коментаря навіть один з найавторитетніших фахівців не зміг зі стовідсотковою впевненістю визначитися, до якого періоду, та навіть до якого війська відноситься артефакт. Не виключено, що це навіть спадщина османів, а можливо часів Речі Посполитої.

На думку Павла Нечитайла ручна бомба це найвірогідніше спадщина «магазейнів» (складів) військової амуніції, організованих наприкінці XVIII російськими військовими в «Турецькому бастіоні». Граната ж пролежала в башті понад сотню років, з моменту закладення «магазейнів» і аж до моменту завалу склепіння яке сталось у першій половині ХХ століття.

Десь в 1990-х роках автор побував на одному зі стратегічних складів міноборони. Попри інше там зберігалися специфічні кавалерійські шинелі зразка 1930-х років (ще з петлицями, а не під погони) та протигази для коней. Тож немає нічого дивного, що в  кам’янецькому «магазейні» впродовж усього ХІХ століття могли зберігати нікому вже не потрібні гранати XVIII століття (а можливо навіть спадщина турок від XVII ст.), одна з яких пізніше опинилася серед сміття та була похована під камінням склепіння, що впало.

Якщо ж зробити підсумок по самій башті, то на думку археологів біографію споруди можна описати так:

Будівництво, або масштабна реконструкція – перша половина XVІ ст. Пізніше, в часи Кам’янецького ейялету (1672-1699 р.р), турки вірогідно  збільшили товщину мурів та замуровали бійниці у східній та західній стіні.  У другій половині XVIII ст., ймовірно, добудували контрфорси. Від кінця ХІХ та до першої половина ХХ століття башту використовували для господарських потреб.

На думку археолога Павла Нечитайла одна з найдавніших башт Кам’янця несе в собі ще цілу низку нових загадок:

«Не виключено, що в основі башти можна виявити сліди більш давньої споруди, можливо навіть ХІІІ століття чи ще давнішу, – ділиться історик своїми здогадами. – Для цього потрібно вийняти ґрунтову засипку нижнього ярусу і прослідкувати ймовірні етапи реконструкцій, перебудов та слідів давніших споруд в основі башти»

Сліди горезвісних «римлян» Пламеницької, навяд чи знайдуть, а от рештки якогось укріплення часів княжої Русі – цілком вірогідно.

Деякі знахідки з башти після очищення

Нині іде підготовка до ревіталізації Турецьких бастіонів і, за планами, які повідомив директор НІАЗ «Кам’янець» Василь Фенцур,  у приміщенні башти планується експозиція, де будуть показані знахідки, знайдені тут археологами.

Фото автора та з архіву П. Нечитайла

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *