Про село Костянтинівка на…

Тут просто чудові…

Про одну хату на…

Ми приїхали на хуті…

Чоловік купив село п'ятсот…

Чоловік купив сел…

З гумором на десятому…

Ми проїхались по се…

Село Тарасівка на Київщині.…

Ми звернули з дорог…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

З міста — до…

Ми від'їхали в…

«
»

Вшанування світлої пам’яті о. Северина Гнатюка, ЧСВВ

27 березня 2021 р. відбулося 27 вшанування світлої пам’яті  о. Северина Симеона Гнатюка Літургією і академією у монастирі св. Онуфрія у Добромилі.

Вірні і отці виховані о. Северіяном кожного року збираються щоб помолитись і пригадати життєвий шлях  Василіян, доля яких переплелася з історією монастиря св. Онеуфрія. Розповідаючи про о. Северіяна голова Місії о. Полікарп, ЧСВВ зазначив що при народженні 28 грудня 1918 року в с. Савчин на Сокальщині в сім’ї Василя Гнатюка і Катерини з роду Лоза йому дали ім’я Симеон хоча влада світське його ім’я вписувала як Семен. У парафії в с. Шмітків (тепер с. Гута) його охрестив його парох о. Юліян Криницький. Симеон був наймолодшим із шести дітей. Після початкової школи через його кмітливість і допитливість батьки дали його у гімназію м. Сокаль а 29 серпня 1935 р. він вступив на новіціат у Крехівський монастир, де 25 квітня 1937 р. склав перші монаші обіти і прийняв монаше ім’я Северіян. Навчався в Добромилі, Кристинополі трохи в Жовкві і знову в Кристинополі. 13 вересня 1942 року в Крехові склав торжественні монаші обіти. 27 грудня 1942 року в Перемишлі, в катедральному храмі Різдва Івана Хрестителя був поставлений в сан священства разом із отцями Мар’яном Чорнегою і Тарасом Бобковичем єпископом-помічником Перемиської єпархії свщмуч. Григорієм Лакотою. Як священик до 1944 р. продовжував студії богослов’я в Кристинополі. Весною 1944 року о. Северина було направлено в Добромильський монастир, де до приходу більшовиків у Галичину у липні надавав духовну опіку вірним довколишніх сіл П’ятниця, Тарнава і Поляна.

Ігумена  монастиря о. Макарія Розумійка у липні вікарій єпархії М. Мельник як агент “Іванов” агітував перейти в православ’я, а за відмову був арештований 31 липня 1945 і засуджений на 10 років заслання в Сибір. Отцю Макарію пригадали як 6 жовтня 1941 р. проповідував на посвяченні могили полеглих на пн.-зах. околиці Добромиля у соляних шахтах Саліни. Отцю закинули зберігання в бібліотеці антирадянських книги, на волю вийшов у 1954 р. душпастирював у м. Жовква і помер у 1972 р.

У 1946 р. коли монастир у Добромилі ліквідовували зі старших ченців о. Юліана Дація допитували НКВДсти, але не арештували через старечий вік його забрали вірні з с. Тарнава, де він доживав свій вік. Кому інкримінували «антирадянщину» арештували о. Йосифа Кушніра, ЧСВВ, вивезли на заслання бр. Маркела Удича, ЧСВВа молодших мобілізували у радянське військо. Закрито і вивезено монахів з монастиря у Буковій який був дочірнім Добромилю. Після повернення з заслання у 1954 р. бр. Маркел Удич поселився у родинному домі і хоч він знаходився у центрі Добромиля, цей дім став притулком для душпастирів і вірних які прагнули молитви. Незважаючи на ризик вдень і вночі брат Маркел був готовий гостинно зустріти гостей. А коли у 1970-х роках почав відчуватися брак душпастирів і відкрилися семінарійні студії о. Протоігумен о. Дамян Богун, ЧСВВ вирішив що душпастирями можуть бути брати монахи, або як їх називали брати добродії. Отож бр. Маркел разом з бр. Антонієм Масюком та Йосифом Тремблюком були висвячені єпископом Софроном Дмитерком, ЧСВВ.  Обов’язки ігумена лягли на плечі о. Гнатюка. Його викликали у райком партії, у відділ з релігійних справ, вимагаючи «підписати православ’я». Після категоричної відмови о. Северіяна було опломбовано церкву, бібліотеку, всі приміщення монастиря. Отець не мав де жити, бо монастирі в Крехові, Кристинополі, Лаврові були вже закритими, а його родинне село після операції «Вісла» відійшло до Польщі і про його родину не було ніяких відомостей. Згодом він напише у спогадах: «Світ не без добрих людей». О. Северина хоча і наражались на переслідування прийняла спочатку п. Степанія Лапицька, а згодом родина  Ольга Волошин господиня цієї християнської родини з с. П’ятниця прийняла його хоч у тій хаті жили ще мама, і сестра, і двоє маленьких дітей. Вона клопоталася, щоб виробити прописку і  для о. Северина, але у відповідь чула лише погрози тюрмою за те, що опікується «уніатом». За домом, де проживав о. Северин Гнатюк, завжди спостерігали агенти КГБ. Щотижня, інколи два-три рази на тиждень прокуратура, міліція, КГБ проводили систематичні обшуки. Так о. Северин опинився під домашнім арештом. Обшуки і допити підірвали його здоров’я. Крім цукрового діабету, він почав втрачати зір. Лікарка жидівка дитина якої завдячує здоров’я молитвам о. Северина допомогла виробити довідку про те, що о. Северин має відкриту форму туберкульозу і не придатний до далеких подорожей, тому влада не могла вивезти його в Сибір.

Незважаючи на нелюдські умови, загрозу неволі, матеріальні нестатки, о. Северин підпільно служив людям з навколишніх міст і сіл, котрі звертались до нього з духовними потребами. При закритих вікнах і дверях хати він хрестив дітей, вінчав наречених, служив Літургії… Крім того, о. Северин готував дітей до Святого Причастя, багато працював з молоддю, підготовляв і навчав майбутніх підпільних священиків (серед них: оо. Маркела Удича, Іполита Пехуня, Михаїла і Богдана Волошина, Андрея Шкреметко). Відомо, що о. Северин Гнатюк зцілював людей своїми молитвами, за його допомогою оздоровилося багато людей, хоч лікарі були безсилі. Ревність у служінні душпастирів, вірність обітам монахів василіян, посвята мирян справі збереження віри це вияв сили духу Церкви, яка в атеїстичному середовищі, як ніколи була живим свідком Христа. Поліцейські методи терору влади лише скріплювали громаду вірних і душпастирів, а часом самі партійні чиновники наверталися до віри і таємно просили про Хрещення дітей та молитву.

У 1962-63 роках, коли вийшов закон про «тунеядство», згідно із рішенням районної влади, о. Северина мали вислати у Казахстан на примусові роботи. Щоб уникнути цього, отцеві треба було влаштуватися на роботу в колгосп, бо не було більше ніякої праці. За цих обставин голова колгоспу терміново скликав управу і отця прийняли в колгосп, назначивши садівником (за це пізніше голова отримав догану). Отець Северин дуже старанно виконував обов’язки садівника так, що сад став одним із найкращих в районі, бо від нього колгосп отримував найбільші прибутки. Як наслідок, обласне управління по садівництву призначило о. Гнатюка районним інспектором по садівництву. На новій роботі о. Северин міг спілкуватися з людьми, заходити в гості до інших, сповідати, вінчати молодих людей, спілкуватися з молоддю, навчати…

Проте попередні важкі умови життя давалися взнаки. Здоров’я о. Северина погіршилося: цукровий діабет, глаукома. Після операції на очі – остаточно втратив зір, отримав параліч ніг, а тому знову був змушений лежати у ліжку. Найважче о. Северин переживав сліпоту, не маючи можливості ні читати, ні писати. Усі старання лікарів були безуспішними. Хоч о. Северин і був важкохворим, однак ніколи не нарікав на свій стан. Любив повторювати, що згоден з волею Бога, Котрий хоче випробувати його віру до кінця, Котрому присягнув на вірність та заради Кого відрікся від усяких земних благ. Терплячи сильні болі, переносив їх без нарікань.

22 березня 1994 року, прийнявши Найсвятіші Тайни, відійшов у вічність. Тіло поклали в землю дожидати воскресіння мертвих, а душа повернулась до дому Отця Небесного, щоб почути з уст Христових: «Прийди слуго добрий і вірний, увійди в радість Господа твого і там молися за тих, кого залишив на землі: за дім Волошинів, за села П’ятницю, Тарнаву, Поляну, Добромиль.

Джерело: Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ









Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *