Російські «навчання» – це наші навчання теж. Частина перша

13:40 05/05/2021

Одна з найважливіших складових тієї ескалації, яку організувала Росія, це оцінка Кремлем нашої реакції на їх дії. Тому ми самі, як суспільство, повинні максимально об’єктивно оцінити свою реакцію.

Центр в TELEGRAM: https://t.me/mediarnbo

Центр в FACEBOOK: https://www.facebook.com/mediarnbo

1. Війна йде 8-й рік. Навіть якщо вони зараз повністю відведуть перекинуті війська (в чому я сумніваюся, в Криму напевно щось «заблукає»), наші окуповані території поки що такими ж і залишаться. Коли, не якщо, а саме КОЛИ вони в наступний раз зберуться нас масштабно полякати, вони будуть краще підготовлені. Тому і ми повинні відреагувати краще, ніж цього разу.

2. Той факт, що маса українських громадян «видихнула» після однієї фрази Шойгу, за якою ще не відомо, що буде – це показник. Показник того, наскільки люди були накручені. Також це показник, якою може бути реакція у випадку реальної ескалації.

3. Негатив у тому, що суспільство балансувало на межі паніки. Позитив у тому – що у паніку не скотилися. Це не мало. Це дає надію. Думаю, Росія відзначила, що хитати нас зсередини прямою військовою загрозою стало набагато складніше. Тепер на секунду уявіть, що було б, якби продовжували працювати канали Медведчука? Звідси досить прикладна задача: послабити чинники, що провокують паніку, і посилити фактори, що працюють на підвищення стійкості.

4. Упевнений, спеціально навчені люди детальний розбір зроблять. Якщо в загальних рисах, то наше завдання зводиться до одного – навчитися переносити стрес без виснаження. Росія нікуди не дінеться. Треба підвищувати готовність дати відсіч в умовах постійно нависаючої загрози. Серед іншого, це означає навчитися перетворювати свій страх в енергію.

Не боятися – не вийде. Але страх в ідеалі не має викликати ступор і неконтрольовані реакції.

5. Треба навчитися «боятися по черзі». І знати свою «чергу». Немає необхідності всім перебувати в        постійній напрузі – це вимотує і спалює ресурси. Треба бути готовим діяти належним чином у разі         виникнення тієї чи іншої ситуації. А в решту часу жити тим життям, яким вам дозволяють                     можливості.

6. Якщо перефразувати глибоку думку одного мера (який, до речі, в цей раз зробив грамотну і своєчасну заяву): щоб бути готовим – треба готуватися. Ідеальна ситуація – створити собі і своїй родині мінімальний запас міцності. Завести звичку періодично тестувати свою готовність. Щоб не шукати в істериці «тривожний рюкзак», який ви зібрали в 2014 році. Щоб не згадувати в момент стягування військ, що ви давно збиралися підлікувати коліно/ вухо/печінку. Щоб не виявилося, що у вас на 5 гаджетів одна зарядка. І що свої «евакуаційні» черевики ви втопили під час риболовлі. Воно все дуже банально, але, коли переважна кількість громадян готова на рівні цієї банальщини, – це страшна сила, непереборна для ворога.

7. Абсолютно очевидні рішення просяться на рівні держави. По-перше, розвиток територіальної оборони. Не з завданням забезпечити мобрезерв для регулярної армії, а з завданням перетворити будь-який населений пункт в фортецю. По-друге, це реанімація цивільної оборони. Навіть не стільки бомбосховищ, скільки систем оповіщення та роз’яснення громадянам, як діяти.

8. Я проводив декілька досліджень, де одним з елементів була поверхнева оцінка ГО. Це було дуже смішно. Я вже частково це описував пару років назад. За легендою, у встановлених точках повинні знаходитися промислові сирени для оповіщення. В одній точці сирени давно не було. Навіть здивувалися, що повинна бути. У другій вона зламалася, і замінити нічим, тому що давно не виробляють. А купувати нову – навіщо? У третій сирена була (лежала в коморі накрита дрантям), оскільки вона була під мережу 380 вольт, а такої мережі на об’єкті після декількох реорганізацій вже не було. А купувати іншу – навіщо? Але найбільше мене проблематизував древній інженер з ГО, у якого сирена була в порядку, і він міг нею бібікнути в будь-який момент. Якщо перевести його тезу з мату на мову, що не порушує правила співтовариства, то суть зводилася до того, що люди не знають, як діяти, і їх ніхто не тренує. От заволала найближча сирена, а ви гуляєте на вулиці з дитиною. Що робити? Ховатися? Куди? Тікати? Залишатися на місці? Тобто, сигнал тривоги підвищує тривожність, а не служить керівництвом до дії. Наприклад: щось верещить – увімкни телевізор/радіо/лізь в інтернет/в «дію», ще кудись.

9. Припустимо, на цей раз все закінчиться розрядкою. А що якщо через якийсь час оголосити щось на кшталт усіченого воєнного стану в парі областей центру України і подивитися, як воно насправді? Чи спробувати раптово розмістити на телеканалах навчальний випуск екстреного повідомлення. Можуть бути сюрпризи, які варто виявити заздалегідь. Разом.

10. В цілому наше суспільство проявило себе дуже непогано. Зі шкільної програми нам добре відомий образ – козак, що оре землю з шаблею та/або мушкетом за спиною. У нас вибору немає – ми повинні навчитися так жити. Я впевнений, що правильний настрій українського суспільства буде однією з обставин, яка змусить кремлівську верхівку зменшити запал і відмовитися від реальної ескалації. І навпаки. Якщо вас не поглинуть аграрні подвиги на городі або не передбачається політ до Туреччини з метою надання туристичної допомоги, то прийдешні вихідні – хороший час провести інвентаризацію і осмислити ступінь своєї особистої готовності до неприємностей внаслідок можливої ​​ескалації.

Олексій Копитько,

експерт з питань національної безпеки України

ДЖЕРЕЛО

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *