Шість тез, які змусять українців по-новому подивитися на своє релігійне життя

Уряд США засуджує триваючі залякування християнських та мусульманських релігійних груп російською окупаційною владою в Криму та привертає міжнародну увагу до релігійних зловживань, скоєних російськими силами, мовиться у доповіді Державного департаменту США про свободу релігії у світі за 2020 рік. Також звіт зазначає, що в підконтрольних Росії районах Донецької та Луганської областей де-факто «влада» продовжує чинити тиск на релігійні групи та меншини, вимагаючи від усіх релігійних організацій, крім УПЦ (МП), проходити «перереєстрацію» після проходження «державної релігійної експертної оцінки».

Раніше у звіті Комісії США з міжнародної релігійної свободи повідомлялося, що Росія опинилася серед 14 країн світу, які Держдепартамент США має зарахувати до списку «країн, що викликають особливе занепокоєння». Доповідь посилається на дані правозахисного центру «Меморіал», працівників якого в Росії вважають «іноземними агентами». Згідно з російськими правозахисниками, у Росії 228 осіб у 2020 році були політичними в’язнями в зв’язку з переслідуванням їх через релігійні переконання. Загальна кількість переслідуваних, однак, може бути в кілька разів вищою. Також у звіті наголошується, що російська держава створює привілеї для великих релігійних конфесій, насамперед РПЦ.

Звіти про релігійну свободу в світі Державний департамент США зобов’язаний готувати щорічно, відповідно до Міжнародного закону про свободу віросповідання 1998 року. А в тому, яку увагу США приділяють питанням релігії, українці могли переконатися самі, коли під час нещодавнього візиту до України державний секретар Ентоні Блінкен спілкувався не лише з очільниками держави, але і з главою Православної церкви України митрополитом Епіфанієм.






Photo Gallery:
Митрополит Епіфаній зустрівся з держсекретарем США Блінкеном (фоторепортаж)

Предстоятель Православної церкви України Епіфаній та державний секретар США Ентоні Блінкен зустрілися 6 травня 2021 року

Ситуація з релігійною свободою в окупованих Росією регіонах України, як і в самій Росії є різким контрастом з тим релігійним плюралізмом, який панує в Україні, вважає Хосе Казанова – старший науковий співробітник Берклійського центру релігії, миру та світових справ, заслужений професор соціології та теології, та релігієзнавства університету Джорджтауна. Деякі його тези можуть здивувати і самих українців та заохотити їх по-новому подивитися на себе і свою країну.


Хосе Казанова, професор, соціолог релігії

1. «Україна – не православна країна, хоч православних – більшість»

Часто Україну об’єднують з іншими країнами, де релігії більшості населення є православ’я, і називають «православною країною». На думку професора Казанови, це не зовсім вірно.

Україна – унікальна держава в Європі, яка не відповідає моделі, де домінує одна релігія
Хосе Казанова

«Україна – унікальна держава в Європі, яка не відповідає моделі, де домінує одна релігія (рідко дві конфесії – католицька і протестантська), а інші менші деномінації толеруються. В Україні ситуація є ближчою до американської – існує багато різних деномінацій, і жодна з них не є панівною», – розповідає дослідник.

Релігійність українців – одна з найвищих у світі. За підрахунками Хосе Казанови, лише 6-7% жителів України не вірять в Бога. Православними себе вважають 72-75% українців, ще 9% належать до греко-католиків.

Та, попри те, що православних є очевидна більшість, на відміну від класичних «православних країн», в Україні є кілька церков, що змагаються за статус «національної церкви». Ця конкуренція не лише не дає одній деномінації «воцаритися» в країні, але і створює сприятливі умови для існування інших менших конфесій та релігійних деномінацій, і це більше нагадує американську релігійну мапу, ніж мапу будь-якої іншої країни Європи, каже Казанова.


Голова Духовного управління мусульман України, шейх Ахмед Тамім (ліворуч), патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (посередині) і головний рабин Києва та України Блайх Яків Дов на військовому параді до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2016 року

В силу історичних причин та через географічне розташування між католицькою Польщею та православною Росією Україна не змогла створити монорелігійну національну державу в той час, коли релігія була ще одним стовпом влади. Через це навіть найбільша Православна церква в країні є ближчою до народу, говорить його мовою і про його проблеми, а не транслює сигнали секулярної влади. Вона історично має соборну структуру, що свідчить про її більший демократизм, і це, на думку професора Казанови, робить цю давню інституцію не лише більше пристосованою до вимог модерного світу, але і унікальною в православному світі.

2. «Українці інших регіонів наздоганяють релігійних галичан»

Найбільш релігійними є українці заходу, а не сходу. Навіть на початку незалежності, в 1992 році в Галичині було 89% людей, які казали, що вони вірять у Бога. Тоді на сході на півдні таких було лише 33% і 36% відповідно. А центр був десь посередині – 57%. На 2018 рік захід повідомляв про 93% віруючих (жодна країна світу не має більше за 94%), найближче до нього підібрався південь з 84%, а центр і схід майже зрівнялися – 80% і 79% відповідно.

Всупереч пропагандистським тезам про релігійні «скрєпи», українці ходять до церкви в три рази частіше, ніж росіяни (в самій Росії), але рідше, ніж сусіди-поляки, і рідше, ніж греки чи грузини. Кількість людей, які ходять до церкви щотижня, зросла за ці роки незначно – з 15% у 1994 році до 17% у 2018-му.

«Мабуть, половина з тих 15% – це греко-католики і протестанти, – уточнює дослідник. – Православні ходять до церкви рідше».


Під час відзначення свята Водохреща Українською греко-католицькою церквою на площі Ринок у Львові, 11 квітня 1990 року

3. «Кількість приходів УПЦ (МП) виросла з 2013 року майже в 10 разів»

З появою нової релігійної свободи на початку 1990-х українці заходилися відкривати для себе релігію, і частина з них покинула єдину тоді офіційну Російську православну церкву (РПЦ).

У 1993 році в Україні нараховується вже 5 152 парафії, що поділили між собою Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква та Українська греко-католицька церква. Більшість з їхніх парафій – колишні парафії РПЦ в Україні, каже професор Казанова. Вірними РПЦ в Україні залишилися приблизно половина її приходів – 5 853.


Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

У той час, коли УПЦ (МП) втрачає популярність та підтримку серед населення, вона зростає в інституційному плані – для розбудови її структур вона отримує величезні ресурси від Московського патріархату і російської держави
Хосе Казанова

Тим більше увагу привертають події, що розгорнулися після 2013 року, коли почалася російська військова агресія в Україні. На тлі даних про кількість вірних та їхню неактивну участь у церковних службах у період з 2013-го до 2019 року різко зростає кількість приходів Української православної церкви (Московського патріархату). У цей період УПЦ (МП) виросла у 9,7 раза – з 12 485 приходів до 121 222. Такий сплеск церковного будівництва різко контрастує з іншими християнськими деномінаціями України, де кількість церковних громад залишилася приблизно на тому ж рівні.

«У той час, коли УПЦ (МП) втрачає популярність та підтримку серед населення, вона зростає в інституційному плані – для розбудови її структур вона отримує величезні ресурси від Московського патріархату і російської держави. А всі інші церкви в Україні навпаки досягли певного плато в 2013 році, бо вичерпали свої ресурси для розвитку», – пояснює професор Казанова.


Довоєнна фотографія. Київ, 27 липня 2013 року. Намісник Києво-Печерської лаври митрополит УПЦ (Московського патріархату) Павло (Лебідь), нагороджений державною нагородою Росії, і російський президент Володимир Путін (праворуч) перед початком зустрічі з членами синоду УПЦ (Московського патріархату)

4. «Розмиті конфесійні кордони і висока релігійна толерантність»

На відміну від кордонів країни, які українці готові захищати зі зброєю в руках, релігійні кордони всередині самої України не є чітко визначеними, говорить професор Казанова. Не змінюючи конфесії, українець може зайти помолитися в католицьку церкву, навіть якщо він вважає себе православним, та і до різниць між православними церквами він буде придивлятися лише через політичні події останній років.

У цьому українці також сильно відрізняються від своїх сусідів по континенту, де якщо вже європеєць вважає себе віруючим, то дотримується своєї конфесії. А частіше європейці просто відходять від релігії, тож модернізація в Європі йде пліч-о-пліч з секуляризацією. Українці ж вписуються в іншу світову тенденцію, де модернізація не виключає релігійності.

На думку професора Казанови, для цієї унікальності України є також історичне пояснення ­– Річ Посполита, з якої виросла політична культура України, не була моноконфесійним суспільством – крім католиків поляків і литовців, яким належала влада, там були православні українці і чимала частина протестантів, переважно німців, але не лише. Тож її терени, вже досить релігійно різноманітні, притягали інші релігійні групи, які втікали від релігійних війн та переслідувань в інших частинах Європи. Крім єврейських громад, до України потягнулися різні секти з центральної Європи, різні протестантські громади, мусульмани, включно з кримськими татарами, та інші етнічно-релігійні групи.

5. «Унікальне українське ноу-хау міжрелігійного діалогу»

Унікальний український винахід міжконфесійного діалогу – Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яка постала у 1996 році і не має аналогів у світі. До цієї платформи міжконфесійного діалогу належать усі православні церкви (було три, після постання ПЦУ – дві), два крила католицької церкви, усі протестантські церкви, мусульмани, юдеї, які разом представляють 90% українських релігійних організацій.

Жодна з релігійних груп не домінує в цьому зібранні – президентство в ній ротаційне. «Під час Майдану так сталося, що головування у ВРЦіРО припало УПЦ (МП) і митрополиту Онуфрію довелося піти за більшістю, бо всі інші релігійні лідери вимагали, щоб він звернувся до тодішнього президента Віктора Януковича, щоб той припинив чинити насильство щодо протестувальників і вирішував кризу через переговори з громадянським суспільством», – нагадує професор Казанова, додаючи, що релігійні лідери України тоді були зі своїми вірними – на Майдані і брали участь у Революції гідності.

Тобто релігійні лідери України не просто толерують одне одного, а спільно працюють і між собою, і з громадянським суспільством, а також ведуть діалог з владою з консолідованих позицій.


Священик молиться на одній з барикад під час чергового дня антиурядового протесту в Києві, 28 січня 2014 року

Коли на початку 2019 року раду очолював головний рабин Києва та України Яків Дов Блайх, він запросив усіх своїх колег до Ізраїлю.

«Тож голови всіх православних церков, всіх католицьких, всіх протестантських церков, всіх мусульманських та єврейських громад України разом їздили помолитися до Святої Землі, яка є святою для них усіх», – розповідає професор Казанова. І якщо в українців ця подія не була серед головних новин, бо вони не бачать нічого дивного в цьому, то решта світу має звернути увагу – це явище унікальне, додає він.

Професор Казанова каже, що головне релігійне протистояння в Україні– між УПЦ (МП) і рештою православними церквами та протестантами також згладжується тим, що всі вони все одно зустрічаються і ведуть діалог в рамках однієї організації.

Релігійний плюралізм – це те, що характеризує українців і на рівні політичних еліт. На момент завершення Майдану на чолі України був вірний УПЦ (МП) Петро Порошенко, баптистський пастор Олександр Турчинов, греко-католик Арсеній Яценюк, єврей Володимир Гройсман.

«У жодній іншій країні в Європі найвищі чотири владні позиції в країні не обіймали представники різних релігійних груп. Ще менше можна собі уявити, щоб президентом і прем’єр-міністром країни були євреї, як це було в Україні, коли президентом обрали Володимира Зеленського, а прем’єр-міністром був Володимир Гройсман», – розповідає американський дослідник.


Тодішні президент України Петро Порошенко (в центрі), прем’єр-міністр Арсеній Яценюк (ліворуч) і голова Верховної Ради України Володимир Гройсман. Київ, 3 червня 2015 року

Ці приклади, особливо на тлі історії українсько-єврейських стосунків, про які у світі знають переважно з гіршого боку, на його думку, демонструють, який великий шлях пройшло українське громадянське суспільство. Передумов для внутрішніх конфліктів у ньому немає, каже професор Казанова, а джерело конфлікту є зовні, і цей конфлікт є геополітичний, ініційований Москвою.

6. «З окраїн Європи до глобального світу»

Українські релігійні інституції є глибоко інтегровані у світовий релігійний контекст. Професор Казанова звертає увагу на те, що у справу створення Православної церкви України були включені представники Вселенського патріархату не лише з Константинополя, а і два українські єпископи з Північної Америки – Української православної церкви Канади і Української православної церкви США.


П'ятий президент України Петро Порошенко (ліворуч) і представники Вселенського патріарха Варфоломія митрополит Гальський Еммануїл, екзархи Іларіон та Даниїл (ззаду) під час зустрічі з делегацією Вселенського патріархату, Київ, 27 липня 2018 року

Ще більш ілюстративним прикладом, на думку дослідника, є Українська греко-католицька церква.

«УГКЦ є, мабуть, найбільш регіональною християнською церквою в світі, її парафії в Україні зосереджені переважно в Галичині, але при цьому вона є однією з найбільших глобальних церков. Синод єпископів УГКЦ, який збирається один рік у Римі, а один в Україні, має 17 дієцезій єпископів з України і 19 з діаспори – 2 з Польщі, 5 з Канади, 4 зі США, 2 з Бразилії, по одному з Аргентини, Австралії, Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії», – говорить Хосе Казанова.

Ця географія, як він каже, відбиває розселення українців по всьому світу, але вони не втратили зв’язків зі своєю батьківщиною і відіграли важливу роль у трансформації українського суспільства після падіння комунізму.

Важливо зауважити, що не лише українські православні і католики мають глобальні зв’язки – те саме можна сказати і про юдеїв, і про протестантські церкви – баптистів, свідків Єгови, п’ятидесятників, – і про українських мусульман.

Таким чином релігійне відродження в Україні, на думку професора Казанови, допомогло розвитку українського суспільства в напрямку модерної демократії з сильним громадянським суспільством, готовим брати на себе відповідальність за країну. Чого не відбулося і про це на початку говорилося як про недолік України, так це – не з’явилася одна домінуюча православна церква, каже професор, яка б моделювала себе за російським зразком.

  • Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондентка, ведуча, авторка програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Проводила тренінги для регіональних журналістів.

    ChurikovaN@rferl.org

    “>

    Підписатись

  • Радіо Свобода

    Передрук із Радіо Свобода

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *