Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Мироносиць

В неділю Мироносиць ми дякуємо Богові за особливий дар жінки для служіння Церкві та людині. Дякуємо також усім жінкам, які є першими євангелізаторками людини третього тисячоліття. Бо хто нам першим у житті розказав Добру звістку про Бога? Думаю, кожен насамперед згадає свою маму чи бабусю, у постаті жінки відчує материнське обличчя Церкви Христової.

Але йдіть, скажіть Його учням та Петрові…
Мр. 16, 7

Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Христос воскрес!

Сьогодні Христове Євангеліє звертає нашу увагу на перші моменти поширення Доброї новини про воскресіння Ісуса Христа. Ми чуємо, як Йосиф Ариматейський знімає тіло Ісуса з хреста та вкладає до гробу. Господній гріб заступають великим каменем і запечатують. Біля нього ставлять сторожу. Проте жінки, як ніхто інший, відчули, що це ще не кінець.

Знаємо, що в тогочасному суспільстві жінка ніколи не вважалася публічною особою. Вона не виконувала якоїсь функції поза межами власної родини, а також не була суб’єктом суспільного життя. Її слово не вважалося вірогідним у свідченні тогочасного світу. Цікаво, що Господній дух саме жінок веде рано-вранці до гробу. Бо вони відчули в глибині своєї істоти, можливо, не вповні усвідомлено, що смерть Ісуса Христа на хресті не є кінцем. Це, радше, початок усього того, що ми звемо сьогодні Пасхою.

Як каже євангелист Марко, рано-вранці, коли минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Соломія першими прийшли до гробу. Їхній рух оспівується і осмислюється в текстах Літургії Церкви: «Жіноча слабкість перемогла чоловічу силу». Відтак жіноча відвага перемогла страх, яким були огорнені учні, адже цього ранку вони до Господнього гробу не поспішали. Ведені покликом серця, наділеним особливою співчутливістю та зворушеним благодаттю Святого Духа, мироносиці йдуть і роздумують про те, хто відкотить їм камінь. Їхній задум мав багато перешкод і, з людського погляду, був неможливим для здійснення. Однак те, що неможливе в людей, можливе в Бога! Жінки приходять і бачать, що камінь вже відкочений. У темному гробі вони бачать світло та юнака в білому одязі.

Цього пасхального ранку, у той час, коли людина не хотіла довірити жінці слово людське, Боже провидіння дарує їй слово про Христове воскресіння. Господь через ангела вкладає в уста жінок Боже слово. Тому Літургія називає мироносиць благовісницями. Вони передають Євангеліє апостолам. Знаємо, що проповідниками Божого слова були апостоли, однак їхніми «євангелізаторками» були жінки-мироносиці. Вони принесли апостолам Боже слово, що Христос воскрес із мертвих, першими поділилися цією звісткою.

Жінки несли до гробу миро. Як співає Літургія, вони розчиняли його своїми слізьми, але повернулися намазані єлеєм радості. Ця радість починається як острах, проте перевершує людську здатність зрозуміти її причину, перевершує здатність людини усвідомити повноту звістки про Христове воскресіння.

Жінки-мироносиці отримали від ангела завдання йти і розповісти про побачене апостолам. Виникає низка запитань: чому ангел сам не пішов звістити цю радість апостолам, можливо, йому б швидше повірили? Чому ця звістка не була закритою до моменту, коли сам Христос прийшов до учнів крізь замкнені двері? Чому він покликав жінок як тих, що перші принесуть новину про воскресіння учням і Христовій Церкві?

Святі Отці, коментуючи першу хвилину отримання звістки про Христове воскресіння і ділення нею, говорять, що тут відбувається щось глибоке і таїнственне. Ми можемо це зрозуміти лише тоді, коли проведемо певні аналогії в книгах Старого Заповіту з першими моментами створення людини. Коли Адам заснув, Господь творить жінку з його ребра, виймає з його нутра жіночу природу і наділяє тією самою гідністю, яку має чоловік. Бог творить її на свій образ і свою подобу. Адам тоді пізнав в Єві, що вона плоть від його плоті, кров від його крові. У Новому Завіті відбувається щось дуже подібне, але немовби в дзеркальному відображенні. Біля Господнього гробу, у якому спочив Христос як новий Адам, нова Єва-Церква, спільнота віруючих, втілена в постаті жінок, уперше впізнає воскреслого Христа як того, що у своїй смерті і своєму воскресінні є кість від костей їхніх та що вони є тіло від тіла Його (пор. Бут. 2, 21-23).

Ми знаємо з Євангелія від Івана, що Марія Магдалина впізнає Христа, якого спочатку сприймала за садівника. Цей дивний райський садівник перебуває при гробі, у якому вона сподівається знайти тіло Ісуса. Вона хоче Його обійняти, проте Він просить її не доторкатися до Нього, бо перебуває в пасхальному русі: Він іде до свого і нашого Отця (пор. Ів. 20, 11-18).  Перша хвиля отримання звістки про воскресіння Христа – це момент пізнання, що той, хто воскрес, є Богом і людиною, новим Адамом, який дає нове життя всьому світові. На початку створення жінка була названа Євою, як матір усіх живих. Сьогодні жінка несе животворне слово про воскресіння до спільноти апостолів – ранньої Церкви Христової.

Ангел каже жінкам: «Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса розп'ятого, а Він воскрес. Його нема тут». (Ці слова може прочитати кожний, хто сьогодні приходить до храму Гробу Господнього в Єрусалимі.) Тепер час іти і сповістити світові радісну звістку про Христове воскресіння.

Сьогодні, у день Мироносиць, ми дякуємо Богові за особливий дар жінки для служіння Церкві та людині. Дякуємо також усім жінкам, які є першими євангелізаторками людини третього тисячоліття. Бо хто нам першим у житті розказав Добру звістку про Бога? Думаю, кожен насамперед згадає свою маму чи бабусю, у постаті жінки відчує материнське обличчя Церкви Христової. Тому роль, завдання, гідність жінки в Церкві є дуже високою, відповідальною: першою нести новину про воскресіння Христове сучасній людині. Це особливе, високе і апостольське завдання.

Святіший Отець відновив дуже давнє служіння у Церкві, надаючи йому особливу гідність. Це служіння катехита, яке Церква доручає також віруючим жінкам. Хто не євангелізований, може бути катехизований. Хто не пережив особистої радості від зустрічі з воскреслим Христом, не може вповні зрозуміти і сприйняти Його навчання.

Тому Церква сьогодні особливо молиться за жінку в сучасному світі, яка часто є пригнічена і маргіналізована, стає жертвою несправедливості та насильства. Служіння жінки часто недооцінюється, так само, як наша свідомість не вповні відкрита, щоб оцінити служіння сестер-монахинь у наших спільнотах! Це вам, дорогі сестри, ми кажемо сьогодні наше щире спасибі за ваше служіння, часто тихе і невидиме, але таке святе і величне в Божих очах!

Цього дня Церква вказує на те, якою високою є гідність жінки відповідно до Божого задуму. Молімося, щоб у нашій Церкві в умовах пандемії, у наших домашніх Церквах ніколи не забракло жінки, яка несе Євангеліє, ділиться вірою зі своїми домашніми, а відтак зі світом.

«Йдіть, скажіть Його учням та Петрові…» Нехай сучасна жінка сприйме це запрошення ангела і ділиться вірою. Хай радість через неї, як через ту, котра дає нове життя в Христі, поширюється в сучасному світі. Амінь.

† Святослав

фото з архіву

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *