«Постійно відчуваю невидиму присутність Богородиці, яка мене супроводжує досі», – владика Богдан Дзюрах у «Відкритій Церкві»

У травні в Українській Греко-Католицькій Церкві служиться особливе богослужіння – Молебень до Пресвятої Богородиці, або маївки. Про почитання Пресвятої Богородиці у традиції Церкви, про власні пережиття та досвіди, пов’язані з Божою Матір’ю, у програмі «Жива Церква» розповів владика Богдан Дзюрах, нині Апостольський екзарх для українців греко-католиків, які проживають у Німеччині та країнах Скандинавії. Владика належить до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи), які мають особливу місію щодо Матері Божої.

«Для нас, учнів Христа, Пресвята Діва Марія – невід’ємна від нашого християнського буття, це те найкраще, що Бог обрав у людському роді, цю Непорочну Пречисту Діву, – каже владика. – У вирішальний момент спасіння, на Голготі, Син Божий дивиться на свого улюбленого учня, Івана Богослова, і в цей момент передає свою Матір під його опіку, а Івана поручає небесній опіці своєї земної Матері. Традиція Церкви вбачає в Іванові Богослову кожного християнина, і Пресвята Богородиця відтоді стала небесною Матір’ю для кожного учня Христового».

Владика Богдан пригадує дитинство і виховання у батьківському домі у часи підпілля Церкви і переслідування вірних. І найяскравіші з подій, які вплинули на його життя, пов’язані саме з Пресвятою Богородицею. Зокрема, часті прощі до місця відпусту, за кілька кілометрів від його рідного села Гірського (Львівська область), де у саду було джерело і капличка – там, за переказами, колись було об’явлення Богородиці.

«Це місце було місцем паломництва для вірних із навколишніх сіл. І ми з мамою після служби часто ходили ще й туди. Там збиралися й підпільні греко-католики, бо вони не могли збиратися у храмах легально. Тобто в ті часи, у 70-х, це було місце неформальних зібрань греко-католиків, місце, де плекалася Марійська побожність», – каже єпископ.

Владика Богдан згадує, як уже на його пам’яті ту капличку кілька разів руйнували – очевидно, за ініціативи місцевої радянської влади та її прислужників. Але люди знову відновлювали її як місце, де вони молилися до Діви Марії, і ця молитва і паломництво не припинялися, незважаючи ні на що.

Владика Богдан пригадує священиків того часу, які служили у Гірському, і ті драматичні часи, коли люди, як могли, старалися бути вірними своїй вірі і Церкві.

«На нашій парохії був греко-католицький священик, який мав болісний трагічний досвід участі у Львівському псевдособорі 1946 року. Але, припускаю, що він таємно повернувся у лоно УГКЦ і так служив. Це проявлялося в тому, що і він, і його наступник, отець Йосип, старалися підтримувати греко-католицькі практики, навіть коли цього не можна було робити відкрито, – зокрема, служили молебень до Богородиці».

Владика Богдан розповідає, що важливі поворотні моменти, які вплинули на його життя, були пов’язані саме з Пресвятою Богородицею. Так, ще у школі йому якимось чином потрапив до рук рукопис про Фатімське об’явлення Богородиці 1915-1917 років.

«Можете собі уявити моє сприйняття – дитини, яка ходила до радянської школи, розповіді про молитву до Богородиці за навернення Росії, бо інакше та облуда пошириться по всьому світу, буде війна, смерть і страшні гоніння… Ті послання, пов’язані з Фатімським об’явленням, приголомшили мою дитячу свідомість, але, водночас, пробудили відчуття істини, яка стояла за цим об’явленням. І це дало мені силу йти проти течії. Це не було легко, але я відчував, що ця Божа сила, невидима рука мене провадила. Можу сказати, як і Папа Іван Павло ІІ у 1981 році, що це була рука Богородиці».

«Коли повернувся з війська і думав про своє життя, молився на вервиці, і ця молитва, напевно, була вирішальною і неначе прискорила певні події у моєму духовному житті… Мою вервицю побачив один священик і спитав, чи знаю я, що це таке насправді, чи розумію, що це не прикраса? Я сказав, що звісно, розумію і знаю. І тоді він сказав, що відішле мене до семінарії. Так почалася моя пригода, моє наслідування Ісуса Христа, а моє покликання набрало виразного кшталту. І, можна сказати, що з того часу постійно відчуваю ту делікатну присутність Богородиці, яка мене супроводжує досі».

До речі, отці редемптористи як чернечий орден, за дорученням Папи Пія IX, є опікунами ікони Матері Божої Неустанної Помочі.

«Це ікона, яку ми, редемптористи, отримали від Папи як дар і доручення 150 років тому, з тим, щоб ми поширювали почитання Богородиці, – пояснює владика Богдан. – Але це не лише традиція: ми розуміємо, що Богородиця – у самому серці Історії спасіння. Тому, коли провадимо людей до Бога, робимо це за посередництвом і заступництвом Пресвятої Богородиці, яка провадить нас до Бога, вказує на Нього. Інший Її титул – Одигітрія, Богородиця, яка вказує шлях. На земних дорогах так можна так легко згубитися, зійти на манівці. Але коли споглядаємо Богородицю, слухаємо Її науку, напевно не заблудимо і щасливо здійснимо нашу земну мандрівку».

Святіший Отець Папа Пій IX віддав ікону під опіку отцям-редемптористам, що мали церкву неподалік від місця, де розміщувалась колись церква св. Матея. Відтоді щораз більше поширюється вшанування ікони Матері Божої Неустанної Помочі в світі, а сама Божа Мати винагороджує людей численними чудами. І що ще цікаво: не тільки сама римська ікона має таку чудесну силу, але також її копії – скрізь, де вони знаходяться.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *