«Птах завжди повертається в рідне гніздо». Будинок, який збудував Фікрет

Сім’я Фікрета Азізова була депортована, як і всі кримські татари, у 1944 році. Тоді його мамі було десять місяців, а батькові ‒ три роки. «Вони були звинувачені у віці трьох і одного року в пособництві фашистському режиму й депортовані зі своєї історичної батьківщини», ‒ говорить Фікрет. Депортація кримських татар розпочалася рано вранці 18 травня 1944 року й тривала два дні, до 20 травня. Тоді за наказом Йосипа Сталіна з півострова виселили весь кримськотатарський народ. Його звинуватили в «пособництві нацистському режиму» і примусово вислали в Середню Азію та на Урал. За офіційними відомостями, депортували приблизно 200 тисяч осіб. Згідно з відомостями Національного руху кримських татар, ця цифра удвічі більша ‒ 423 100 осіб. Масово повернутися до Криму народ зміг тільки у 90-х роках ХХ століття.​


Фікрет Азізов

Село Багата Ущелина до депортації кримських татар називалося Коклуз. Воно розташоване в Бахчисарайському районі. До села веде мальовнича дорога, а поряд із будинками – ліс, озеро, річка та водоспад. Після депортації корінного народу цей населений пункт міг зникнути з географічних карт. Зараз у ньому всього одна вулиця ‒ Гірська. У Багатій Ущелині живе приблизно 40 сімей.



Завантажити відеосюжет на комп'ютер:

Батько мріяв повернутися додому, в Крим
Фікрет Азізов

Один із будинків належить Фікрету Азізову, кримському татарину, чия сім’я теж пережила депортацію і повернулася до Криму у 1989 році. «З боку батька родичі були вислані в Середню Азію, родичі з боку матері потрапили на Урал. Батьки познайомилися в депортації, після смерті Сталіна вони переїхали в Узбекистан і там познайомилися. Батько мріяв повернутися додому, в Крим, вів ненасильницьку мирну боротьбу за повернення на батьківщину, його неодноразово заарештовували. Вперше спробував повернутися на півострів у 1969 році, але без успіху. Зрештою, тоді повернення не вдалося, і в 1972 році нас вивезли за переправу, моя сім’я виїхала до Новоросійська», ‒ згадує Фікрет.


Дорога до Багатої Ущелини

У Новоросійську сім’я Фікрета жила до 1987 року. Того ж року Фікрет із батьком взяли участь у мітингу на Красній площі, вимагаючи повернення на батьківщину, у Крим. Тоді учасників мітингу звинувачували в екстремізмі, але мети вони своєї досягли, серед інших й Азізови. Їм не лише вдалося повернутися до Криму, вони змогли оселитися в будинку батька Фікрета, саме в тому, з якого його вислали дитиною у 1944 році. Після остаточного переїзду до Криму, Фікрет поїхав у Багату Ущелину, за допомогою знайомого кримського татарина, який знав його родину, розшукав будинок і став займатися підготовкою документів, чекаючи, коли люди, які живуть у будинку, погодяться на продаж.

Майже півтора року він орендував житло, за будинок віддав усі гроші, які його сім’ї вдалося накопичити в місцях заслання: «Коли я побачив свій батьківський будинок, це було важко назвати будинком. Це був, швидше, хлів, за яким ніхто не доглядав. Тут жили, скажімо так, сильно питущі люди. Вони не стежили за територією. Від фруктового саду, який був у мого діда, нічого не залишилося. Все поросло травою, а дерева були викорчувані. Звісно, люди, які жили тут, зраділи можливості продати мені мою ж рідну домівку. У той момент у них не було ніяких документів, була тільки будинкова книга, в яку колишні жителі були вписані як господарі».


Будинок сім'ї Азізових

Птах завжди повертається в рідне гніздо, звір ‒ у рідний ліс, людину теж завжди тягне додому
Фікрет Азізов

Фікрет вирішив залишити від старої будівлі тільки фундамент і наново звів будинок. Ця будівля ‒ точна копія попередньої. Фікрет сам збудував колодязь і склав піч: у селі не проведений водогін і воно не газифіковане. Сім’я Фікрета топить дровами та ходить за водою до колодязя, і він каже, що вони абсолютно щасливі: «Ніякі зручності не зрівняються з тим, що ми маємо можливість жити у своєму будинку, коли більша частина народу не має, на жаль, такої можливості. Ми знаємо історії, коли після повернення моїх земляків колишні господарі їхніх будинків не пускали навіть у двір, щоб поглянути на рідне місце, з якого їх вислали. Це все йде з тваринного світу, птах завжди повертається в рідне гніздо, звір ‒ у рідний ліс, людину теж завжди тягне додому».

Батько Фікрета мріяв повернутися в рідне село, але він не очікував, що його новим місцем проживання знову стане колишній будинок. «Це була якась невимовна радість», ‒ згадує Фікрет.


Водоймище в селі Багата Ущелина

Голод був неймовірний, тому ми з братом ходили на смітник, діставали звідти картопляні шкурки, мили їх, підсушували на плитці ‒ це була така смакота
Есфуре Азізова

Батько Фікрета помер у віці 80-ти років. З них у рідному домі він прожив сумарно 23 роки: три роки до депортації дитиною, і двадцять ‒ після повернення. Мама Фікрета, Есфуре ‒ теж дитина депортації, їх вислали з села Уппа Балаклавського району, яке нині перейменоване в Рідне. У сім’ї їх було шестеро: четверо дітей, батько та мати. «Голод був неймовірний, тому ми з братом ходили на смітник, діставали звідти картопляні шкурки, мили їх, підсушували на плитці ‒ це була така смакота. Я запам’ятала цей смак на все життя. З моєї сім’ї вижили всі: і мама, і батько, і брати з сестрами. Згодом вони померли від старості, і я думаю, що ми пережили ті страшні роки саме завдяки картопляним шкуркам. А ще дуже багато лісових ягід на Уралі було. Ми їх збирали та їли», ‒ каже Есфуре.


Фікрет із мамою Есфуре

Я все обличчя собі розтерла цією землею. Вона пахла батьками моїми
Есфуре Азізова

До того як повернутися в Багату Ущелину, сім’я Азізових одинадцять разів змінювала місце проживання. Есфуре Азізова згадує свою першу після повернення до Криму поїздку в рідне село з аналогічною назвою ‒ Рідне. «Я лягла на землю, і мені весь час ввижався тупіт батьківських ніг. Я все обличчя собі розтерла цією землею. Вона пахла батьками моїми. Мій батько, який помер в Узбекистані, постійно говорив, якби хоч дві чорноморські хамсички (вид морської риби ‒ КР) поїсти, я б видужав. А де ти в Узбекистані хамсу знайдеш?» ‒ згадує Есфуре.


Фруктові дерева у дворі Азізових

Фікрет проводить екскурсію будинком: декілька кімнат ще не закінчені. Чоловік жартома називає будівництво «станом душі кримських татар». Він виходить на веранду: перед ґанком цвітуть декілька фруктових дерев, на одному з них – висять дитячі гойдалки. У Фікрета дев’ятеро дітей. А у його мами ‒ 28 онуків і дев’ять правнуків.

У 2014 році, після анексії півострова, у його будинок з обшуком прийшли співробітники ФСБ: «Шукали зброю, наркотики. А я кажу їм: ви розумієте, що я повернувся сюди, щоб жити? Жити, а не вбивати. Я додому повернувся нарешті, як і весь кримськотатарський народ. А вони нас у тероризмі звинувачують. Та ніколи у кримських татар не те щоб зброї не було, навіть думки не було, щоб цю зброю в руки взяти».

За словами Фікрета, російські силовики пішли так само швидко і несподівано, як і з’явилися. Вибачилися і пішли, налякавши літніх батьків.

Батько Фікрета теж був у будинку. Він ще довго порівнював той візит силовиків із 1944 роком.

Крым, читай нас в Google News

Подписаться

День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня в Україні та світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу з Криму у 1944 році. У цей день з півострова відправили перший ешелон кримських татар. Загалом було депортовано близько 200 тисяч осіб.

У цей день проходять жалобні заходи пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму.

Згідно з постановою Верховної Ради України, день 18 травня оголошено Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

  • Олександра Сурган

    Кримська журналістка. Як фрілансер співпрацює з Крим.Реалії з 2017 року. З метою безпеки справжнє ім'я та інші відомості про автора не розкриваються.

    “>

    Підписатись

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *