«Церква буде такою, якими будемо ми», – владика Богдан Данило, єпископ Пармської єпархії УГКЦ у США

Сьогодні, 22 травня 2021 року, владика Богдан Данило, єпископ Пармської єпархії св. Йосафата УГКЦ у США, відзначає своє 50-річчя. Зустрічає його він на батьківщині з батьками – у Перемишлі. Зараз владика перебуває в Україні, і у програмі «Відкрита Церква» розповідає про життя «над ріками» на двох континентах, про дорогу до покликання і Україну, яка була і є у його серці завжди.

Владика Богдан Данило благословляє дитину під час Літургії в Патріаршому соборі, 16 травня 2021

Владика Богдан Данило очолив Пармську єпархію святого Йосафата у листопаді 2014 року, був секретарем Патріаршої комісії духовенства УГКЦ, є директором Асоціації українських католиків в Америці та членом Ліги українських католиків Америки.

«Ваше служіння як єпископа є прикладом доброго пастиря для тисяч вірних нашої Церкви, які у пошуках кращої долі опинилися на теренах США… Ви стали захисником їхніх прав і свобод, охоронцем нашої культури і ідентичності, ревним проповідником Христової правди», – йдеться у привітанні Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава з нагоди ювілею владики Богдана Данила.

Сам владика каже, що почувається на 21 рік, думає починати нову молодість і збирається потанцювати з перемиським ансамблем, у якому танцював у дитинстві. Займається спортом, любить воду – каже, що завжди жив біля рік, колись – біля Сяну, тепер – на Місісіпі. Каже, що треба радіти сонцю, яке світить для всіх, радіти життю до останнього дня, бути цікавим до світу, працювати, щоб бути щасливим і розвиватися. Каже, що Україна змінюється дуже швидко – швидше, ніж західний світ, і слід бути свідомими цих змін, розуміти і брати участь у них, направляти їх у добре русло.

Владика Богдан народився у Перемишлі – місті, яке вважає своїм містом, і яке у ХХ столітті пережило складні часи, зокрема, у стосунках між поляками і українцями, які ще потребують осмислення і зцілення. Владика розповідає, що, попри все, завжди почувався українцем – так виховували батьки. Щосуботи й неділі ходив до недільної української школи, вдома розмовляли українською. Вивчав філософію у Люблінському католицькому університеті. У 1992 році емігрував до США, батьківщини свого діда, де продовжив навчання, і в 1996 році прийняв священниче свячення. Продовжив богословські студії у Папському університеті Томи Аквінського в Римі, після повернення до США був призначений ректором Стемфордської семінарії святого Василія Великого.

Чи є зараз проблема із новими покликаннями до священства – у секуляризованому світі, який переживає нову екзистенційну кризу?

«Покликання є віддзеркаленям життя Церкви, – каже владика, який багато років займався цими питаннями у Патріаршій комісії УГКЦ. – Чому ми до сьогодні мали багато покликань? Тому що наша Церква за останні тридцять років зростала – молода Церква дарує й нові покликання. Церква проходить свої періоди, але якими вони є і будуть, залежать і від нас, священиків, і від вірних. Чи нам справді потрібна Церква? Чи це – раз на тиждень в неділю піти до храму? Знаєте, християнське життя – це життя родини, і у цей карантинний рік Церква справді могла жити вдома, як Домашня Церква. І вона так і буде відроджуватися, як і покликання».

На покликання впливає і загальний стан суспільства та його цінностей – за словами владики, в Америці це досить відчутно. Але, як би там було, якщо це покликання у людині є, воно, попри все, поверне її на свою дорогу, і таких прикладів багато.

«Церква буде такою, якими будемо ми, – каже владика. – Семінарія може навчити богослов’ю, проповідництву, співу, але, як колись мудро сказав митрополит Перемиський, священики є такими, якими є люди навколо. Якщо наші родини будуть духовно здоровими, зможуть навчити дитину бачити добро в іншій людині, бачити у ній обличчя Христа – ми будемо мати покликання. Думаю, до цього в Україні на сьогодні треба бути дуже уважними… І, з іншого боку, сам священик може стати добрим прикладом, пробудити бажання «хочу бути таким, як він». Чому люди обирають це покликання? Це діється дві тисячі років. Гоніння Церкви в Україні не знищило її. Сподіваюся, що й добробут, зокрема, в Америці, також не знищить цінностей і вартостей людини».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *