450 років тому: як кримський хан Москву спалив 

Цьогоріч маємо два визначні ювілеї з кримськотатарської і почасти російської історії. 500 років тому, влітку 1521-го, великий московський князь визнав свою васальну залежність від кримського хана і зобов’язався платити йому данину, як раніше сплачував Золотій Орді. А 450 років тому, саме у ці травневі дні 1571 року, кримський хан здійснив похід, в результаті якого спалив Москву.

Більше про ці події будемо говорити з кримським істориком, який у 2014 році вимушено переселився на материк, Сергієм Громенком.








Embed





Історична Свобода | 450 років тому: як кримський хан Москву спалив

by Крым.Реалии




Embed





The code has been copied to your clipboard.

The URL has been copied to your clipboard





No media source currently available






0:00

0:20:00










0:00






















Завантажити відеосюжет на комп'ютер:


Pop-out player


Історик Сергій Громенко

– Давайте попервах охарактеризуємо, як на межі XV-XVI століть складалися відносини між Москвою і нащадками Золотої Орди? Тоді йшло два протилежних процеси – Москва приєднувала до себе давньоруські князівства, а Золота Орда, навпаки, розпадалася на частини.

Крим і Москва представляли собою не просто претендентів на золотоординську спадщину, а уособлювали два різні інтеграційні підходи до золотоординської спадщини

– Почнімо з того, що попервах Кримський ханат і Московське князівство були союзниками. Тому що Золота Орда являла собою спільного ворога і для Криму, і для Москви. Ще наприкінці ХV століття кримський хан Менглі Герай уклав союз з Москвою. До речі, внаслідок цього союзу був кримський похід і спалення Києва у 1482 році. І цей союз тривав доти, доки існувала Золота Орда. Але у 1502 році Менглі Герай на річні Сула остаточно Золоту Орду добив. І після цього ось цей об’єднуючий фактор у відносинах між Москвою і Кримом зник.

Ба більше, Москва з Кримом тепер таким самим природнім чином перетворилися на суперників в боротьбі за золотоординський спадок. І треба розуміти, що Крим і Москва представляли собою не просто претендентів на золотоординську спадщину, а уособлювали два різні інтеграційні підходи до золотоординської спадщини.

Саме оце зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала абсолютно неминучою

Крим намагався відтворити класичну євразійську імперію за допомогою розставляння своїх людей або своїх родичів з родини Герай, але в будь-якому випадку чингізидів на престоли цих нових держав, які виникли після Орди: Казань, Хаджі-Тархан, відома як Астрахань, ногайці. Натомість для Москви це було абсолютно неможливо. Тому що Рюриковичі на московському престолі не були нащадками чингізидів і не могли бути в принципі визнані як легітимні правителі.


Майбутній кримський хан Девлет І Герай (крайній ліворуч) на прийомі в султана Баязіда

Тому якщо Крим здійснював свою експансію, так би мовити, дипломатичним і шляхом спецоперацій, то для Москви залишався лише один шлях – військово-політичного поглинання. Спочатку всередині того, що називають Північно-східною Руссю, а потім і щодо тюрко-татарських держав. І саме оце зіткнення двох інтеграційних проєктів – кримського і московського – призвело до того, що війна між ними стала абсолютно неминучою. Хай би там які правителі очолювали Крим чи Москву.

– І завдяки чому у 1521 році кримський хан змусив великого московського князя підкоритися?

Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая

– Головним центром протистояння між Кримом і Москвою стала в цей період Казань. Тому що Казанський ханат знаходився найближче територіально до Москви, яка намагалися зробити з Казанського ханату свого васала.

Від 1519 року тривала боротьба за казанський престол. З одного боку, існував такий собі Шах-Алі, який був промосковським ставлеником, а з іншого боку, був Сахіб Герай, який був братом Мехмеда Герая – чинного володаря Криму на той момент. Спочатку Москва садить свого кандидата на престол, а потім невеличкий кримський загін за допомогою казанських змовників організовує там переворот, скидає проросійського хана і ставить Сахіба Герая.

І ось цей момент стає переломним: вже не можна було заплющувати очі на діяльність Москви, стало зрозуміло, що Москва від Казані вже не відступиться. І так з союзників Крим і Москва перетворюються на противників.

1 серпня 1521 року казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву

Відтак у липні 1521 року починається спільний похід: з одного боку, із Криму йде Мехмед Герай із кримськими військами, а з іншого – новий казанський хан Сахіб Герай, щоб відплатити Москві за спробу позбавити його престолу. І десь 1 серпня 1521 року казанські та кримські війська, об’єднавшись під Коломною, підходять під Москву.


Кримське військо під Москвою. З російських літописів. 1521 рік. Нашестя кримського хана Мехмеда Гірея

Великий московський князь Василь ІІІ, розуміючи, що його війська розгромлені і столицю не відстояти, можна сказати, тікає, а можна сказати, від’їжджає (тут залежить від точки зору) на північ своєї держави для того, щоб збирати нову армію, залишивши там царевича Петра Ібрагімовича, охрещеного татарина, до речі.


Великий московський князь Василь ІІІ

Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Лише тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай

У Москві замало сил для того, щоб оборонятися. Фактично, місто, якщо говорити про посад, було взято. Під владою московського правителя залишався лише Кремль. А брати його штурмом татарам, в принципі, було непотрібно. Тому що не йшлося про завоювання і включення Москви до складу Кримської чи Казанської держав. Це суперечило самій ідеологій кримського інтеграційного проєкту. Треба було, щоб московський князь визнав себе васалом. І Петро Ібрагімович у Кремлі підписує угоду, за якою князь Василь ІІІ визнає свій васалітет. Лише тепер замість Золотої Орди – кримський хан Мехмед Герай. Так само відновлюється виплата так званого виходу – ординської данини. Після того кримське і казанське війська розділяються і розходяться.

– До речі, у цьому поході, як свідчать джерела, з кримськотатарського боку брали участь і запорозькі козаки.

Рівно 500 років не союзу Криму із запорожцями, але кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці

– Саме так. Запорізький отаман Остафій Дашкевич був, у хорошому сенсі, авантюрист ХVІ століття. Він переїхав з Литви до Москви, згодом знову реемігрував до Великою князівства Литовського, а потім приєднався до цього походу. Тобто рівно 500 років не союзу Криму із запорожцями, але кримськотатарсько-української, кримсько-козацької співпраці.

Закінчуючи цю історію, не можна не відповісти на питання: чому в російських підручниках історії є розділ про татаро-монгольське ярмо і нема розділу про кримськотатарське?


Запорізький отаман Остафій Дашкевич (1470–1536). Автор портрету Ян Матейко

Шлях до Криму лежав через Рязань, де стався прикрий інцидент для кримчан. Підступають до міста кримські війська. А там сидить окольничий Іван Хабар, надзвичайно прикметне прізвисько. Кримський хан вимагає на виконання цієї грамоти видати провіант для свого війська. Окольничий каже, що вперше про це чує і вимагає цієї грамоти на доведення кримських слів. Після того, як грамота опиняється за стінами Рязані, Хабар каже, що він виконувати цього всього не буде, і починає стріляти з гармат по кримському війську. Відтак ось ця війна між Кримом і Москвою поновлюється буквально за кілька тижнів – скільки там треба було, щоб відійти від Москви до Рязані.

– Так, власне, великий московський князь Василь ІІІ, визнав те, що від його імені підписав його повноважний представник?

Користаючись з відсутності кримського війська, невеликий астраханський загін вдирається до Криму, плюндрує села і міста, захоплює полон і виходить. Очевидно, кримцям у цей момент стає не до штурму Рязані

– Оригінал цього документа опинився в Рязані. Кримські війська готувалися до облоги і, можливо, штурму міста. Якраз згаданий нами Дашкевич спонукав хана Мехмеда Герая штурмувати Рязань. Та саме в цей час відбувається напад астраханців на Крим! Тому що в Астраханському ханстві своя династія, якій ніяк не посміхається ідея стати васалом Криму, наступним після Казані.

Користаючись з відсутності кримського війська, невеликий астраханський загін вдирається до Криму, плюндрує села і міста, захоплює полон і виходить. Очевидно, кримцям у цей момент стає не до штурму Рязані. Мехмед Герай махає рукою на Рязань і на ту грамоту й поспіхом вирушає в Крим. А наступного 1522 року, коли Крим починає вимагати виплату данини, Василь ІІІ відказує, мовляв, нічого такого немає, ви все брешете, документа немає, тому ми виплачувати нічого не будемо.

– Невдовзі вже син Василя ІІІ – Іван ІV Грозний захопив Казань, потім Астрахань і на Крим здійснював походи. Завдяки чому кримський хан зумів перехопити ініціативу і знову завдати нищівного удару по Москві?

Спочатку ставлять якогось проросійського хана та інтегрують, а коли навіть проросійський хан каже, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу

– Москва не мала підстав вимагати васалітету від тюрко-татарських ханств, тому просто захоплювала їх, використовуючи гібридні методи, як Росія сьогодні. Спочатку ставлять якогось проросійського хана та інтегрують, допоки можуть.

А потім, коли навіть проросійський хан каже, що це вже занадто, дайте хоч якусь незалежність – його скидають і встановлюють свою владу. Так було з Казанню, так сталося із Астраханню.


Російський цар Іван IV Васильович на прізвисько Грозний

З Кримом було не так. До Криму все ж таки через степ дотягнутися московські війська не могли. Тому Іван Грозний спонсорував регулярні напади на Крим донських козаків, а одного разу відрядив воєводу Адашева з загоном, щоб на донських стругах переправився до Криму і щось там зробив. Але до упокорення Криму було ще дуже і дуже далеко.

Невдачі у Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви

Треба сказати, що початок правління Івана Грозного – період розквіту Московського царства. Цар тішився військовими удачами, ліберальний був, але йому запаморочилася від успіхів. Він вирішив проробити собі шлях до Балтійського моря та ув’язався у Лівонську війну. Спочатку ця війна була вдалою – він розгромив Лівонський орден. Але його успіхи викликали об’єднання проти нього польсько-литовських сил на чолі з новим королем Стефаном Баторієм. І тоді почалися суттєві поразки.

Цар почав, як сьогодні в Росії, шукати внутрішніх ворогів, запровадив всередині 1560-их років Опричнину. Опричники влаштували масштабний терор. І ось ці невдачі у Лівонській війні та опричний терор призвели до різкого занепаду військових сил Москви.

– До втрати обороноздатності.

– Однозначно! Десять років терору і поразок на лівонському фронті призвели до того, що Москва втратила свої здобутки і сили, які мала раніше.

Кримський хан Девлет Герай не мав на меті завоювання Росії. Він просто скористався з нагоди, яка йому випала. Вийшло так, що його просто не було кому зупинити. Війська, які цар виставив на перехоплення кримського хана, просто розбігалися, кримці їх громили. І хан вирішив, що якщо вже така нагода випала, то треба скористатися нею повністю, і пройшов тим самим шляхом, як і його батько, до Москви. Внаслідок штурму місто згоріло вщент. Це найбільша з усіх московських пожеж ХVІ століття, і фактично міста не залишилося. Там скільки людей загинуло, скільки було взято у полон – ми напевно не знаємо, але точно десятки тисяч, аж до сотні тисяч.


Кримське військо під Москвою, 1571 рік

А Іван Грозний виявився грізним лише проти своїх підданих, але зовсім не не проти зовнішніх ворогів. Він виїхав до Ростова – не до Ростова-на-Дону, а до просто Ростова – і там відсиджувався. А Девлет Герай без переслідування із величезним полоном повернувся до Криму.


Іван Їжакевич, начерк до картини «Кримський хан Девлет Гірей під Москвою в 1571 році», 1889 рік

– Після цього Іван Грозний зобов’язався віддати кримському хану Астрахань, визнав себе данником кримського хана і зобов’язався платити вихід. Чому так не сталося? Чому кримський хан не скористався результатами своєї перемоги?

Татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився

– Якби Іван Грозний повністю погодився на кримські вимоги – віддати Астрахань і Казань, а також сплачувати велику данину – то тоді, можливо, кримський проєкт інтеграції Степу було би виконано. Але московський цар віддавати Казань відмовився, данину підвищену платити відмовився. За словами одного з очевидців, татарський посол навіть протягнув ножа Івану Грозному, щоб той перерізав собі горло і не ганьбився.

Відтак у наступному 1572 році кримському хану довелося повторювати військову кампанію. Тому що Іван Грозний на всі вимоги не погоджувався. Але тепер вже у Девлета Герая почалося запаморочення від успіхів. Тепер він вважав, що якщо минулого року переміг, то тепер зможе повторити.

Але вже у 1572 році Росія була готова. І в битві при Молодях – це десь 50 км під Москвою – російська армія витримала атаки кримської кінноти. І кримські війська відступили. Із кампанії 1572 року Росія вийшла переможцем. Відтак не лише про Казань і підвищений вихід, а навіть про Астрахань уже не йшлося. Відтоді кримські війська здійснювали походи на прикордонні території, а на Москву вже не ходили.

– І все-таки поминки кримському хану московські царі до якого часу платили?

Після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 року, кримський вихід був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися

– Формально це продовжувалося аж до 1700 року. Лише за Адріанопольським миром 1700 року цар Петро І домігся їх скасування. Потім, щоправда, після нещасливого для Росії Прутського походу 1711 року, кримський вихід був поновлений і ще кілька років мав сплачуватися.

Але формально поминки мали бути щорічними, а фактично росіяни під різними приводами їх затримували, віддали не повністю. Коли у кримського хана уривався терпець, то він здійснював черговий похід, розорюючи південні околиці, вимагаючи регулярних виплат. Та, хоч би як, до 1700 року Росія формально ці гроші виплачувала. Знову ж таки, умови Прутського миру були переглянуті в 1739 році. Тобто після 1739 року навіть формально Росія Криму нічого не платила.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *