Осучаснення класики. Харківська вистава “Лісова пісня” Лесі Українки у постановці Ольги Туруті

У КЗ “Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна” поставили казку-феєрію “Лісова пісня” Лесі Українки українською мовою та модерним стилем.

“Якщо не перекласти на сучасну мову, то ця казка не буде звучати переконливо”. Ольга Турутя.

У КЗ “Харківський академічний російський драматичний театр імені О. С. Пушкіна” , до 150-річчя Лесі Українки на сцені поставили її найвизначніший та найвідоміший у світі літературний твір “Лісову пісню”. Сам твір видатної української літераторки позначено як казка-феєрія. Цей символічний твір,  є поетичною та водночас трагічною історією про велич кохання, потяг людини до гармонії з природою, а також про конфлікт між високим у людині та сірою буденщиною суспільства.

Глядачі побачили осучаснене прочитання української класики, і, в той же час, події на сцені залишаються нібито поза часом. Глядач не може визначити точний час – про який йде мова. Нібито, Лукаш у кедах та танцює брейк-данс, ніби й українські селянки не носили таких спідниць, духи природи з української міфології своїм одягом нагадують античних давньогрецьких німф – але все це, у режисерському задумі Ольги Туруті, настільки органічно поєднується з текстом Лесі Українки, який всі ми читали у шкільному дитинстві, що перша дія вистави відчувається та сприймається на одному диханні.

Вистава насичена гарно поставленою хореографією, грою світла та тіні, глибоким психологізмом та символізмом, що вже понад сто років (з 1914) бентежить душі людські по всьому світу, а особливо, серця українців.

Як нам розказала, незадовго до прем’єри вистави, сама режисер-постановник Ольга Турутя, що ідея поставити на сцені цей твір визрівала у неї давно:

“Коли мені розказують, що українська література важка, що її неможливо читати, мені здається, що люди, які це стверджують, або не пробували її читати, або у них сформувалося це уявлення під впливом шкільних вчителів, які ненавидять українську літературу, але її викладають. Тарас Шевченко, Леся Українка, всі наші автори, це фундамент нашої сучасної літератури, на якому вона і сформувалась.

Щодо самої вистави, то, як відомо, Леся Українка була поетесою, і тому всі її драматичні твори не так легко перенести на театральну сцену, вони дуже статичні, той же “Камінний господар”. Я читаю, і розумію, що читаю вірші. Це не п’єса, це не драматичний твір. Це дуже статичне, віршоване, полотно.

А от її “Лісова пісня” найбільш дієва, там постійно щось відбувається, на відміну від інших її творів, де основні події відбуваються всередині самої людини, у її душі. Інші твори Лесі Українки дуже красиві, але це просто гарна література, це не про театр. Втім, це лише моя особиста думка.

Як Леся Українка написала, що це казка-феєрія, тому у нас це казка-феєрія для дорослих. Як ми з творчою групою уявили, так ми і поставили.

Я завжди за хеппі-енд, навіть якщо він після смерті, це надія, що не може все закінчитись темнотою. З тексту самої “Лісової пісні” виходить, що ніяка туга краси перемагати не повинна. Про це зараз багато говорять, що ми замислюємось аж занадто – про минуле, про майбутнє, а те що зараз, для нас нібито не існує.  Дарма, бо цей момент, він і є життям, бо не відомо, що там надалі, секунду назад все скінчилось, а далі ти не знаєш, що буде у майбутньому.

Якщо є роздуми, про те, щоб змогти бути разом, і бути вдвох – то напевно, від якоїсь частини себе доведеться відмовитись. Погане слово компроміс, для мене це пошук, я не можу це стверджувати, але лише таким чином можна домовитись.

Моя вистава чітко ділиться дві частини. Перша частина, вона присвячена Мавці, а друга частина присвячена Лукашу. І Мавці і Лукашу треба відмовитись від якихось своїх звичних для них дій та уявлень. І йому і їй від чогось свого треба відмовитись, для того щоб знайти щось спільне.

Про екологію. Як би ми не знищували природу, вона буде відновлюватись, а ми лише гості на цій планеті. Ми заходимо на територію лісу, степу, ми думаємо, що ми тут господарі, але ні – це не лисиці крадуть курочок з пташників, а ми зайшли тим пташником на їхню територію. Моє особисте відношення до трагедії спиляних дерев у нашому місті є у виставі.

Ми мали певне обмеження по персонажах, бо на Малу сцену неможливо нагнати десять акторів, це буде забагато. І я зрозуміла, що якщо у нас є ці обмеження по персонажах, то ми можемо об’єднати багато лісових персонажів у один, скажімо, назвемо її Мати лісу, і всі інші персонажі – Мавка, Русалка, Той, що греблю рве – вони як діти, а вона над ними наглядає, як мати. І далі ми обіграли, те, що колись, коли дядько Лев був молодий, то, можливо, у нього були відносини з цією жінкою, з Матір’ю лісу. Нічого не з’являється з нічого. З тексту самої “Лісової пісні” – дядько Лев приводить племінника у ліс, і каже – “Тепер ти будеш жити тут”. Тобто, до того дуба, який дядько Лев не дав зрубати. Ми провели таку паралель – щодо можливих відносин, роману дядька Лева з тією жінкою, Матір’ю лісу. Виходить, що коли Лукаш зустрічається з Мавкою, їм є про що поговорити – саме через те, що він знає щось зі своєї родини. Спочатку, у Мавки виникає інтерес до Лукаша, скажімо так, природній для неї – закинути у ліс, згубити. І от цікаве питання, що саме примусило її змінити думку про Лукаша, зацікавитись ним, а далі вони обидва зрозуміли що закохалися один у одного. Все це треба зуміти передати засобами сучасного театру. Бо, якщо не перекласти на сучасну мову, то казка не буде звучати переконливо” – вважає режисер театру імені Пушкіна Ольга Турутя.

Особисто мене вистава вразила втіленням на сцені ідеї традиційного українського вертепу – поділу театрального простору, сцени, на два рівні – небесне, містичне – та земне, людське. І те, що ці два рівні буття поєднані символічним деревом у вигляді сходів, своєрідної драбини, якою духи природи під час вистави спускаються на людську землю, де і відбувається основне дійство, а люди, підіймаються на небо, лише один раз – в кінці вистави. Велич дерева світу та краса матері лісу – ось що залишається в пам’яті після вистави.

Автор: Олександр Кузьменко

Фото: Олександр Кочегура

Ольга Турутя
Ольга Турутя

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *