Ступити на дорогу братерства (29)

Ступити на дорогу братерства (29)
Останній розділ енцикліки «Fratelli tutti» про братерство та суспільну дружбу має назву «Релігії на служінні братерства в світі». У ньому Папа Франциск роздумує над тим, що різні релігії, виходячи з визнання цінності кожної людини як створіння, покликаного бути сином чи донькою Бога, роблять цінний внесок у побудову братерства і захист справедливості в суспільстві.

За словами Святішого Отця, діалог між визнавцями різних релігій ведеться не тільки як дипломатія, люб’язність чи терпимість, бо його мета – «дружба, мир, гармонія, обмін цінностями та моральним і духовним досвідом в дусі правди й любові». Як віруючі, ми вважаємо, що «тверді та стабільні мотиви заклику до братерства» не є можливими, «якщо не відчинимося на Отця всіх людей», бо «сам розум може прийняти рівність між людьми і встановити принципи громадянського співжиття, але не може закласти принципи братерства» (271-272).

У цьому контексті Папа Франциск цитує енцикліку «Centesimus annus» свого попередника Івана Павла ІІ, який 1991 року писав: «Якщо не існує трансцендентної істини, підпорядковуючись якій людина набуває повноти самоусвідомлення, тоді не існує жодного надійного принципу, який гарантував би справедливі стосунки між людьми, а їхні класові, групові, національні інтереси неминуче протиставляться один одному. Якщо не визнавати трансцендентної істини, тоді торжествує сила влади, і кожен прагне до кінця використати засоби, які перебувають у його розпорядженні, щоб нав’язати власний інтерес або власну думку, не беручи до уваги прав іншого. […] Отже, коріння сучасного тоталітаризму можна впізнати у запереченні трансцендентної гідності особистості, видимого образу невидимого Бога, яка вже саме через це, за самою своєю природою, є суб’єктом прав, які ніхто не може порушити: ні індивідуум, ні група, ні клас, ні нація чи держава. Цього не може зробити навіть більшість будь-якої суспільної групи, виступаючи проти меншості» (273).

Святіший Отець стверджує, що «виходячи з досвіду віри й мудрості, яка накопичувалася віками, і також із досвіду багатьох слабкостей та падінь», визнавці різних релігій знають, що «проповідування Бога є добром для наших суспільств». Пошуки Бога щирим серцем, якщо вони не заплямлені ідеологічними чи корисливими інтересами, допомагають нам бачити один в одному супутників і справжніх братів і сестер», – пише він, нагадуючи про те, що говорив, зустрічаючись у вересні 2014 року з представниками різних релігій та християнських конфесій в столиці Албанії Тірані, а саме, що «коли в ім’я якоїсь ідеології Бога хочуть викинути з суспільства, то це закінчується почитанням ідолів, і людина швидко губиться, її гідність топчуть, її права порушують». Як зазначається в Документі з Абу-Дабі про загальнолюдське братерство, «найважливішими причинами кризи сучасного світу є знеболене людське сумління, відхід від релігійних цінностей, індивідуалізм і матеріалістичні філософії, які божествлять людину і заміняють вищі й трансцендентні принципи дочасними й матеріальними цінностями». Отож, «неприпустимо, щоби в публічних дебатах право голосу надавали тільки людям від влади та від науки», але повинен залишатися також простір «для релігійної рефлексії, за якою стоїть досвід і мудрість століть» (274-275).

«З цих причин, – підкреслює Наступник святого Петра, – Церква, хоча й шанує автономію політики, не обмежує свою місію тільки приватною сферою». Навпаки, вона не «може і не сміє стояти осторонь» при побудові кращого світу, і повинна намагатися «пробудити духовні сили», які можуть збагатити все суспільне життя. Релігійні служителі не можуть брати участь, властиву світським людям, в партійній політиці, але також «не можуть нехтувати політичним виміром життя», який спонукає постійно звертати увагу на загальне добро і турбуватися цілісним розвитком людини (276).

Як навчає Другий Ватиканський Собор в декларації «Nostra Aetate», Церква цінує Божу дію в інших релігіях і не відкидає нічого, що є в цих релігіях правдивим і святим, як також зі щирою пошаною ставиться до тих способів життя й поведінки, тих настанов та вчень, «які часто несуть у собі промінь тієї Істини, яка просвітлює всіх людей». Але ми, як християни, додає Папа Франциск, не можемо приховувати, що «якщо музика Євангелія перестане звучати в наших серцях, то втратимо радість, яка випливає зі співчуття, ніжність, яка випливає з довіри, здатність миритися, яка випливає з усвідомлення, що ми завжди будемо тими, яких пробачили і послали в світ. Якщо музика Євангелія перестане звучати в наших домах, на наших площах, місцях праці, в політиці та економіці, то вимкнемо мелодію, яка нас надихала боротися за гідність кожного чоловіка і кожної жінки». І якщо інші люди п’ють з інших джерел, «для нас цим джерелом людської гідності й братерства є Євангеліє Ісуса Христа» (277).

Святіший Отець підкреслює, що Церква «покликана втілюватися у кожному місці й бути присутньою на всій землі впродовж століть», бо саме це означає «католицька», а тому «може зрозуміти, виходячи з досвіду благодаті й гріха, красу запрошення до універсальної любові». Бо, як повчав святий Павло VI, «нас стосується все, що людське. […] Там, де представники народів збираються, аби встановити права і обов’язки людини, ми радіємо, коли нам дозволяють брати в цьому участь». І для багатьох християн цією дорогою братерства прямує також Божа Мати, Яка отримала під хрестом «універсальне материнство» (278).

«Ми, християни, просимо, щоб у країнах, де ми становимо меншість, нам гарантували свободу, так як ми сприяємо нехристиянам там, де вони становлять меншість. Існує фундаментальне право людини, про яке не можна забувати на дорозі братерства і миру: це свобода віровизнання усіх релігій», – наголошує Папа, підкреслюючи, що ця свобода проголошує, що можемо «досягти згоди між різними культурами і релігіями». Й у цьому контексті він звертається із закликом до християн просити в Бога «зміцнення єдності в Церкві, єдності, яка збагачується відмінностями, які поєднуються завдяки дії Святого Духа». Бо «не можна забувати» про прагнення Ісуса Христа: «Щоб усі були одно». Адже чуючи це заклик, «із болем визнаємо, що процесові глобалізації досі бракує пророчого й духовного внеску в єдність усіх християн». Однак, хоча ми ще прямуємо дорогою до повної єдності, «маємо обов’язок разом свідчити про любов Бога до свого люду і разом служити людству» (279-280).

(На основі перекладу українською мовою, поширеного єзуїтською спільнотою в Україні).

 

Твій внесок у велику місію: підтримай нас в несенні слова Папи до кожної домівки

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *