«Спілкуючись з Богом, пізнаючи свій внутрішній духовний світ, відчуваємо себе покликаними до свободи», – Блаженніший Святослав на «Обнова-фест» (повний текст)

30 травня, у неділю, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав взяв участь у фестивалі «Обнова-фест» – щорічному етнодуховному фестивалі, який відбувається у Чернівцях з 2008 року. Цей фестиваль – ініціатива Федерації українських католицьких академічних та студентських товариств «Обнова», захід, який несе ідею духовного та патріотичного обновлення, поєднання історії і традицій із сучасними тенденціями у арт-просторі та на дискусійних майданчиках, де обговорюються актуальні теми сьогодення. Цього року одним із спікерів «Обнова-фесту» був Блаженніший Святослав із доповіддю «Дар свободи» – запропонованою темою для виступу перед молоддю. Пропонуємо текстову версію цієї доповіді.

Христос воскрес!

Мені дуже приємно бути сьогодні тут, у Чернівецькому університеті, і особлива радість у тому, що можу сповнити обіцянку, яку я повторював, але відчував себе несвобідним, щоб її здійснити. Це була обіцянка прибути до чернівецької «Обнови» на «Обнова-фест». І ось нарешті це звершилося! Мені дуже приємно бачити сьогодні обновлян і передати особливий привіт від київської «Обнови». Знаєте, у Києві одна із найбільш активних молодіжних спільнот – наші «обновлята». Ми вже творимо інший рівень – академічної «Обнови», бо часом ті, хто вже не є студентами, відчувають себе покликаними творити ширшу спільноту – спільноту людей, які хочуть своїм досвідом, своїм життям, своїм прикладом будувати нову Україну. І тому дійсно, я думаю, сповняється заповіт митрополита Андрея Шептицького, нашого великого праведника, Мойсея українського народу, який хотів творити спільноту вільної справжньої європейської християнської молоді. І ми рухаємося у тому напрямку.

Мене попросили говорити на дуже складну тему – «Дар свободи». Цього року ми дякуємо Господу Богу за 30 років вільної Незалежної Української держави. Незалежність і свобода – це виміри людського буття, української мрії, державотворення, які є інтимно між собою пов’язаними. І тому хотів би сьогодні з вами трохи поміркувати на тему свободи.

Ця тема лежить на межі дуже різних галузей людського знання. Свобода є темою глибоких філософських міркувань: зокрема, мислителі минулого століття говорили про «свободу від» і «свободу для» – свободу, яка є невід’ємною частиною людського буття.

Свобода є предметом тих, хто вивчає право: ми кажемо – ми маємо право на свободу. Свобода є також темою психологічних студій. І так можна продовжувати – безліч різних видів людського знання тему свободи мають як один із важливих елементів свого дослідження.

Я би хотів сьогодні разом з вами поглянути на тему свободи з духовного погляду. І тому недаремно ми сьогодні говоримо про свободу як дар – перш за все, як дар від нашого Бога і Творця. На жаль, сьогодні сучасне людство, коли роздумує над темою свободи у своєму людському досвіді, часом кидається в крайнощі. Хтось каже про свободу як мрію. Інші кажуть про свободу як щось, що може людину сп’янити: кажуть –  «п’янкий запах свободи». Часом сьогодні чуємо, що давні країни демократії говорять про тягар свободи. У сучасному світі часом кажуть, що люди змучилися від свободи і хочуть цей дар повірити у руки якогось сильного авторитаризму – щоб він, а не я вирішив усі проблеми і створив щасливий простір для мого життя.

Але що таке свобода з точки зору Того, хто дарує все? Тому тут у мені десь промовлятиме колишній викладач християнської антропології і морального богослов’я – даруйте, якщо відчуєте академічний ладан з боку богословської науки.

Свобода, як дар, є певним покликанням, до якого кличе наш Творець. У різних часах розвитку християнської думки цей Божий дар, як дорогоцінний діамант, розглядався під кутом різних променів, які різні культури, різні епохи, різні народи спрямовували на цей дар. І той дар свободи щоразу висвітлював нові грані і показував нову красу.

Від самих початків християнства людина усвідомлювала себе покликаною бути свобідною на взірець свободи самого Бога. У книгах Святого Писання, у Новому Заповіті, чуємо термін – «свобода синів Божих». Людина, сотворена на образ і подобу Бога, була сотворена на образ Його подоби, Його образу – і Його свободи. Господь Бог хоче, щоб ми були свобідними так, як свобідним є Він.

У сьогоднішньому світі, де уява про Бога десь, можливо, не є такою чіткою і зрозумілою, людина до кінця так би не говорила і не думала. Але, зокрема, Отці перших століть християнства говорили, що свобода людини пов’язана з певним потенціалом, який Творець у неї заклав. І людина почуває себе свобідною лише тоді, коли вона визволить, висвободить усі ті сили й енергії, які Господь Бог у неї заклав. Більше того – вона скерує їх до однієї мети.

Ті  внутрішні сили є доволі потужними. Якщо вони дезорієнтовані чи тягнуть людину в різні сторони, вони можуть її просто розірвати зсередини. Пригадуєте байку Крилова про лебедя, рака і щуку? Це унікальна алегорія, яка десь, можливо, висвітлює ті патристичні уявлення.

Ми багато чого хочемо в нашому житті, правда? Часом, коли спитаєш молоду людину – чого ти хочеш?, можна почути: «Я не знаю, чого я хочу, але я це хочу вже». Часом ми хочемо речей, які є протилежними між собою, взаємовиключними.

Але патристичне уявлення про свободу говорить наступне: наш Творець дав нам розум, волю і почуття. І свобода – це покликання скерувати всі ті елементи людської особи до Нього. Розум визволяє всі свої сили, енергії, здатності тоді, коли пізнає правду. Тому каже Христос: «Пізнайте істину, і істина визволить вас». Пізнання істини має визволяючу силу!

Кожного разу, коли чуємо, що коли або ми самі, або хтось інший нас обманув, відчуваємо себе обкраденими, тому що скеровуємо свій розум на манівці. Наша воля відчуває досвід свободи тоді, коли вона обирає справжнє добро. Бо здатність обирати чи мати можливість робити вибір – це ще не є воля, це ще не є свобода! Часом невміння людини вибрати між різними пропозиціями може бути досвідом несвободи. Можливо, багато хто з вас відчував себе у такому стані, прийшовши до великого супермаркету – маса різних речей і пропозицій, і ти не знаєш, що вибрати. Тому таким є досвід «совєцкого чєловєка», який потрапив на Захід, і коли його спитали – якого виду сир він хоче, бо є десятки сортів французьких сирів, він просто відчув себе знищеним – мовляв, дайте хоч що-небудь! Пригадуєте, у Жванецького був монолог про склад, на якому все є? Якщо хтось не бачив – подивіться: це про те, як «совєцкій чєловєк» у совєцкіх реаліях потрапив на склад, де є все, що не запитає, і він не знає, що вибрати. Тобто можливість вибору – це ще не свобода.

Наша воля переживає досвід свободи тоді, коли вона знає, чого хоче, і обирає те, що є найкращим. Тому правда і добро тут завжди будуть співдіяти.

Є ще й інший вимір – краса. Краса, яка захоплює, з одного боку, нашу емоційну сферу, але показує справжнє добро і справжню істину, яка проявляється нам як щось зовні красиве. Тому якщо ці три виміри – істина, краса і добро, зустрічаються разом, ми відчуваємо те покликання – «вибери мене». Так часом звертається до людини Господь Бог. Якщо б ми з вами могли усвідомити, що у Ньому знайдемо найвище добро, найвищу істину і найвищу красу, тоді наша зустріч з нашим Творцем завжди буде визволяючою.

Можливо, те, що ви чуєте зараз, може трошки бентежити, бо коли хтось сьогодні говорить про Церкву, часто думає: а, та Церква – це те, що краде мою свободу. Часом читаю повідомлення у ЗМІ про ті чи інші свята – християни сьогодні святкують те-то, у цей день не можна робити – і далі цілий каталог заборон. А це неправда!

Ми, спілкуючись з нашим Творцем, пізнаючи свій внутрішній духовний світ, справді відчуваємо себе покликаними до свободи. В осмисленні того дару Божественної свободи, на мою думку, людство зробило дуже важливий крок вперед, зокрема, у другій половині минулого століття. Століття, яке було позначене кривавими тоталітаризмами, коли людська цивілізація досягла такого рівня, що могла контролювати (чи хотіла контролювати) не тільки елементи зовнішньої свободи. Держава намагалася втрутитися у святая святих внутрішнього життя людини і контролювати її думки, емоції, прагнення, визначала, хто є «благонадьожний», а хто – не є.

Той світ тоталітаризмів породив, чи не вперше в історії, Хартію прав і свобод людини – хартію людських прав. А отці Другого Ватиканського собору подарували людству унікальний текст, який так і називається – Dignitatis humana, Декрет про релігійну свободу. Очевидно, що цей текст у різних обставинах, у кожній дискусії про людську свободу потребує окремого читання. Тому якщо хочете щось дійсно доброго почитати про свободу, почитайте цей текст – він не є дуже великий і його легко знайти. УКУ зробив сучасний переклад документів Другого Ватиканського собору – цю роботу курував Мирослав Маринович, вона дуже гарна, тож закликаю вас до того джерела заглянути.

Одна із основних ідей цих документів: свобода є невід’ємною частиною гідності людської особи. Кожного разу, коли переживаємо досвід свободи, ми досвідчуємо власну гідність. Гідність, до якої ми покликані самим Творцем. Гідність, яку у нас ніхто не може забрати. Гідність, яку ми покликані відкрити в собі і її зреалізувати.

Друга річ, яка там є, надзвичайно важлива і, часом, провокативна: ніхто не може примусити мене бути свобідним. Так само, як ніхто не може примусити мене бути щасливим. Сьогодні ми кажемо: ніхто не може примусити мене бути здоровим. Можна сприймати чи не сприймати всі ті карантинні обмеження, але той вірус є дійсністю: тобто це ваш вибір: хочете бути здоровими – вибирайте.

Ніхто не може бути насилу примушений у своєму сумлінні вірити або не вірити в Бога. Ніхто не може бути насилу навернений до тієї чи іншої релігії. Релігійна свобода є індикатором справжньої демократії і свободи будь-якої держави, будь-якої суспільної формації.

Ми, християни, є щасливими ділитися тим даром свободи, яку ми отримуємо як окрему благодать визволяючого Святого Духа. Бо дар свободи дається людині силою і діянням Святого Духа, який зворушує людину зсередини. Він є тим внутрішнім порадником, який стукає до людського серця, який вчить людину бачити, що є справжнім. Вчить бачити красу і гармонію того світу. Вчить бачити добро – не тільки приватне, особисте, але й добро іншої людини, спільне благо цілого народу. Той Дух Святий вчить людину з нутра, збуджує отой, як говорив колись Тома Аквінський, інстинкт, оте відчуття, що є правдивим, а що – фальшивим.

 Сьогодні, у світі пост-правди, де дуже часто правда не є жодною цінністю і більше не є орієнтиром для людини, є особлива небезпека втрати свободи. Тому ми, християни, говоримо про те, що Божий Дух, якого посилає нам наш Небесний Отець, є визволяючим даром свободи. Ми кажемо, що свобода – це також духовна категорія. Хтось може бути свобідним від якогось зовнішнього примусу. Але крім зовнішньої, існує і внутрішня свобода – свобода від зла, свобода від гріха, бо зло завжди поневолює. Так само, як поневолює неправда, як поневолює все те, що пов’язане із викривленням, нищенням того потенціалу, який Творець мій мені подарував, коли покликав до життя.

Ми цього року спогадуємо одну сумну дату – 75 років так званого Львівського псевдособору, коли в тодішньому Радянському Союзі наша Церква була зліквідована. Дехто із старшого покоління, можливо, пам’ятає, як ми молилися про дар свободи для Церкви і народу. Але навіть тоді, в тих умовах і обставинах підпілля, навіть тоді, коли наші славні попередники і сповідники не мали зовнішньої свободи, коли терпіли ув’язнення, кайдани і тортури, внутрішньо вони вміли залишатися вільними людьми. Вони носили у собі визволяючу силу правди, і тому кожен, хто з ними зустрічався, отримував визволяючий досвід справжньої людини, справжнього християнина, справжнього українця.

Я пригадую однну мою особисту зустріч з такою людиною. Той священик мені сказав так: знаєш, для того, щоб бути справді свобідним, вільним, треба вміти говорити «так», але часом треба вміти сказати «ні». Бо якщо вмієш говорити «так», але не вмієш сказати собі «ні», часом твоє «так» нічого не означає. Я собі пригадав ці слова, коли відповідав на запрошення говорити тут про свободу до молоді.

Перед молодою людиною, як велике море, ціле життя попереду.  І треба обрати свій шлях у цьому житті, треба обрати якусь професію, треба обрати кохану людину. І ти розумієш, що коли ти чомусь чи комусь одному скажеш «так», всім іншим мусиш сказати «ні». Але якщо ти вмієш обрати справжнє, добре, правдиве, красиве, ти будеш почувати себе вільним.

Я не хочу переходити на різні високі академічні теми – думаю, сьогодні багато хто вас буде цим наповнювати. Я просто хочу побажати нашій молоді пережити радісний досвід свободи. У тому світі штучного, у світі підробок різного типу вміти розрізнити, що є правдою, а що – брехнею і фальшю. У тому світі, де, часом, добро є не таким очевидним, коли, часом, хтось плутає цінності із прайс-листом. Я хочу побажати вам вміти справді чинити добро – зокрема, для іншої людини, мати те внутрішнє відчуття доброго. Побачите, коли ви зробите щось добре, ви будете мати відчуття радості всередині свого серця. Бо добро і правда завжди дають відчуття якоїсь повноти, яку ти зачерпнув, як ковток чистої води чи чистого повітря. Я хочу вам побажати вам бути красивими. Бо у того, хто справді сповнений Божим Духом, добром і істиною, та краса пломенить із його очей – незалежно від того, скільки людині років, бо це не про естетику. Це пломінь вічності, який через гідність людини, гідність християнина буде осявати вас і всіх тих, хто є довкола. Тому пізнайте правду, і правда визволить вас.

† Святослав

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *