Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Сліпонародженого

Вірити означає бачити глибше, означає бачити світ у світлі християнської віри, Божого об’явлення та Божої істини. Коли ми грішимо після Таїнства Хрещення, то наша свідомість наче звужується, бо кожен гріх засліплює людину. Ми знаємо, як може засліпити людину гордість, або грошолюбство, або марнославство… І щоразу, коли ми грішимо, потрапляємо під владу темряви. Втрачаємо первісну благодать, даровану нам у Христі Духом Святим, – втрачаємо можливість бачити. Натомість щоразу, коли приступаємо до Таїнства Сповіді, коли боремося з гріхами, то переживаємо Боже просвічення…

Я є світло світу.
Ів. 9, 5

Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Христос воскрес!

Минулої неділі євангелист Іван у своєму Євангелії описував нам Бога як джерело живої води. Бог є вічним джерелом життя. Він, як вода, зрощує все, дає можливість усьому існувати, жити.

Сьогодні Святе Євангеліє представляє нам ще один образ, яким євангелист Іван благовістує нам Бога, що є світлом. Ісус Христос каже про себе сьогодні: «Я є світло для світу». В іншому місці, у соборних посланнях, Іван говорить: «Бог є світло і в Ньому темряви немає» (1 Ів. 1, 5). Провіщаючи нам Бога як світло любові, євангелист веде нас на початок акту створення світу, який був першим моментом, коли те вічне божественне світло засяяло в дії. Те світло не просто освітлює – воно животворить, викликає все, що існує, із хаосу темряви та небуття до гармонії і краси всесвіту, із темряви смерті до повноти життя, проймаючи теплом і світлом своєї божественної любові. Ми читаємо в пролозі Євангелія від Івана: «І світло світить у темряві і темрява його не пойняла» (1, 5).

Нинішнє євангельське читання якраз представляє те, як Ісус Христос просвічує, відкриває очі чи, фактично, наново творить їх тому, хто народився сліпим. Як читаємо в тексті, нечувано, щоб хтось міг відкрити очі людині, яка народилася незрячою. Тут йдеться не лише про оздоровлення, бо можливо вилікувати того, хто бачив, але внаслідок якоїсь хвороби втратив зір. Мова йде про щось набагато глибше – про створення нової людини, або оновлення людини в Христі. Христос проявляє себе як світло. Він дає чоловікові можливість не просто бачити, а бути причасником життя, – дає можливість причащатися Божого світла!

Євангельський текст, який ми сьогодні чуємо, можна умовно поділити на три частини.

Перша частина власне описує цей акт нового створення. Христос побачив цього сліпонародженого чоловіка, зробив грязь із землі та своєї слини і помастив нею його очі. Це дуже нагадує акт створення людини, коли Господь Бог узяв порох із землі, своєю силою створив людину, вдихнув у неї подих життя, і людина стала живою істотою (пор. Бут. 2, 7). Христос, як Бог і Творець, бере цю землю, починає моделювати, ліпити наново очі цьому сліпонародженому і каже: «Іди вмийся у Силоамській купелі». Умитися в Силоамській купелі тут означає ніщо інше, як отой момент, коли Господь Бог просвічує, покликає нас від смерті до життя у водах хрещальної купелі. Сьогодні тим моментом, коли Господь Бог оновлює своє творіння, коли творить нову людину, є уділення Таїнства Святого Хрещення!

Друга частина – опис класичного засідання єврейського суду, на якому є свідки, відбувається залякування свідків, покликання до того, щоб свідчити, подвійний допит підсудного, а в кінці – вердикт, що має бути винесений самому Богові. Фактично, йде судове розслідування не вчинку сліпонародженого, а суд над особою і вчинком самого Христа. Той суд завершується розмовою про знання і незнання Бога. Знати більше означає тут не бути більш освіченим, а мати досвід, бути свідком вчинку Бога – Творця і Спасителя! З’ясувалося, що знавці Закону перебувають у темряві невідання! За словами апостола Павла, на їхніх очах та серці лежить покривало невірства, яке не дає споглядати істину, що міститься в Божому об’явленні (пор. 2 Кор. 3, 13–18). Перед сяйвом Христового світла вони є більш темними від сліпонародженого – того, хто бачив Христа і відчув на собі Його цілющу силу. Знаючи лише писаний Закон, а не маючи можливості споглядати світла Божого Сина, той старозавітний Божий закон стає закритим та не зрозумілим для книжників і фарисеїв.

Третя частина описує особисту зустріч чоловіка, який дістав нові очі, з Ісусом Христом. Ця зустріч завершується визнанням віри. Цікаво, що фарисеї не знали, ким є Христос, а той, хто побачив, просвічений, – знав. Сліпонароджений не тільки міг пояснити тим, які не знали Спасителя, – він сам зустрів і визнав того, у того повірив! 

Моментом отого просвічення, коли людина стає причасником і носієм Божого світла, є акт віри. Хто вірить, не ходить більше в темряві, а стає носієм світла, дарованого йому в Таїнстві Хрещення.

Сьогоднішнє Євангеліє є свідченням життя ранньої Церкви, за часів якої в полеміці з синагогою тих часів кристалізувалося поняття, хто такий християнин. Християн – це особа, яка прийняла Таїнство Хрещення і пережила божественний акт нового створення, незалежно від свого походження. Проте той, хто був охрещений, відразу в той чи той спосіб потрапляв на судилище. Рання Церква була Церквою охрещених, яких тягнули перед правителів світу цього. Християни мусили свідчити про Христа, вони не могли сховати того світла в собі. Рання Церква – це ще й переслідувана Церква, якій виносили вердикт, яку засуджували, відкидали та жорстоко переслідували. Але саме та Церква, спільнота просвічених, носила в собі можливість зустріти і бачити поміж собою живого Бога.

Коли Христос чує, що цього сліпонародженого і оздоровленого прогнали із синагоги, Він сам віднаходить до цього чоловіка. Першим стукає до його серця і стає ініціатором особистої зустрічі нового створіння зі своїм Богом і Творцем, просвіченого зі Світлом, що просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ! 

Ця історія про сліпонародженого, який пережив нове створення, має глибоке значення для духовного життя кожного християнина, зокрема в наш час. Ми народжуємося, приходимо в цей світ сліпонародженими, тобто у стані первородного гріха. Цей стан засліплює нас, схиляє до злого, притемнює наш розум і не дає нам можливість вповні бачити світло істини. Бо коли людина схильна до злого, а її розум притемнений, то вона не здатна розрізняти добра і зла, правди і неправди. У Таїнстві Хрещення ми не просто отримуємо прощення первородного гріха, а переживаємо момент нового створення (тому отримуємо нове ім'я) і справді починаємо дивитися на світ християнськими очима, або очима віри.

Вірити означає бачити глибше, означає бачити світ у світлі християнської віри, Божого об'явлення та Божої істини. Коли ми грішимо після Таїнства Хрещення, то наша свідомість наче звужується, бо кожен гріх засліплює людину. Ми знаємо, як може засліпити людину гордість, або грошолюбство, або марнославство… І щоразу, коли ми грішимо, потрапляємо під владу темряви. Втрачаємо первісну благодать, даровану нам у Христі Духом Святим, – втрачаємо можливість бачити. Натомість щоразу, коли приступаємо до Таїнства Сповіді, коли боремося з гріхами, то переживаємо Боже просвічення. Та невидима духовна боротьба є моментом, коли Господнє світло пронизує нас, усуває темряву з нашого серця. Святі Оці навчали, що на вищих щаблях християнської досконалості преображена і обожествлена діянням Святого Духа людина не тільки стає причасницею божественного світла, здатною до якого воно була створена, але сама перетворюється на світло і сяє ним у Христовій славі.

 Ми, християни, часом не усвідомлюємо багатства сили і світла, що їх дарував нам Господь Бог. Проте ми сьогодні покликані просвічувати наше суспільство світлом нашої віри.

За кілька днів ми переживатимемо свято Вознесіння, а потім у нас розпочнеться Декада місійності, упродовж якої ми щодня молитимемося в очікуванні Духа Святого. Ми також прохатимемо Господа Бога, щоб наша Церква в сучасних умовах могла стати місійною, щоб, несучи в собі Боже світло, як причасниця цього світла за діянням Святого Духа, була готова ним ділитися, просвічувати всіх, хто є навколо. Бо просвічувати означає спасти, рятувати від зла, бути промінням життя і надії серед хаосу темряви та смерті.

Нехай Господь Бог так допоможе нам ісповідувати свою віру, як цей сліпонароджений, перед обличчям сучасного світу, що часом виявляє агресію до християнської віри, щоб перед будь-яким судом ми могли сказати: вірую Господи – і поклонитися Йому.

+ Святослав

Фото з архіву

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *