«Господь, через своє Воскресіння і Вознесіння, зробив нас причасниками Вічності, і лише від нас залежить, прийняти цей дар чи ні», – владика Венедикт Алексійчук

10 червня Християнська Церква відзначила одне із найбільших свят літургійного року – Вознесіння Господнє. Про важливість і зміст цього свята для кожного християнина та про євангельське значення тілесного Вознесіння Ісуса Христа у програмі «Відкрита Церква» розважає владика Венедикт Алексійчук, єпископ єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго (США).

Свято Вознесіння Господнього для християнина – знак причетності до Вічності, можливість бути долученим до Царства Небесного, як Ісус Христос.

«У цей день християни, дивлячись на свої гріхи, немочі, безпомічність та інші людські слабкості, які обтяжують людину, пригадують, що Господь, через своє Воскресіння і Вознесіння, зробив нас причасниками Вічності, – каже владика. – Адже мета нашого земного життя – не просто прожити, у труднощах чи здобутках, а прилучитися до Вічності, як Ісус Христос. І пам’ятати: Господь уже повірив, що ми здатні на це – повірив через свою смерть, Воскресіння і Вознесіння. Це свято – знак, що Господь чекає кожного з нас, для кожного із нас уже є місце у Вічності, це дар Господа кожному з нас. Питання лише у тому – наскільки ми самі забажаємо стати учасниками цієї вічності, прийняти цей дар».

Владика Венедикт підкреслює: кожна подія у земному житті Ісуса Христа мала і має особливе значення і знак, який позначав етапи його Божественної місії тут, на землі. І Вознесіння – це фактично завершення цієї місії.

«Кожен момент земного життя Спасителя – від Благовіщення і до Вознесіння, був важливим для виконання Його місії. В житті Ісуса Христа всі події були важливими – кожна мала свою роль, завдання і покликання. Загалом, хотів би звернути на це увагу: як важливо нам у своєму житті розуміти, що кожен із нас має свою місію і своє призначення в житті, тому кожна подія має своє завдання і значення».

Щодо події Вознесіння, маємо пригадати: Ісус після свого смерті на хресті і Воскресіння ще сорок днів являвся своїм учням, щоб укріпляти їх у вірі. Вони злякалися, коли Ісуса Христа арештували і, як пише євангелист, «закрилися перед страхом юдейським», боялися, що прийде їхня черга. Але подія Воскресіння Христа цілковито перемінила їхню свідомість, і Господь ще сорок днів являвся їм, щоб укріпити у їхній вірі і покликанні.

Як Вознесіння Христове накладається на життя кожного, хто є і вважає себе його учнем – на життя християнина?

«У кожного із нас є момент народження і буде момент відходу до вічності. В особі Христа період його земного життя завершився тим, що Він вознісся на Небеса, сів праворуч Отця і там перебуває з Богом. Знову ж, питання: як Христос міг вознестися на Небо, якщо він завжди був Богом, завжди перебуває всюди? Тому, коли говоримо про Вознесіння Христа, маємо розуміння про Його Вознесіння у людському тілі, як видимий знак людям. Христос саме через Воскресіння і Вознесіння робить нас причетниками Царства Небесного, вічності. І це дуже важлива річ: так Господь робить нас здатними до життя святого. Як казав апостол Павло –  "все можу в укріпляючому мене Христі". Вознесіння Ісуса Христа означає, що ми покликані до вічності: наше земне життя має початок і кінець, а тоді має початися вічне життя у Царстві Небесному».

Владика Венедикт розважає про те, що таке Небо і Царство Небесне. Ось своєрідна коротка катехиза від владики на цю тему:

«Так, людським розумом збагнути певні речі у всій повноті неможливо: апофатичне богослов’я говорить, що легше сказати, чим Небо не є, ніж чим воно є.

Небо –  це буття у вічності, буття з Богом, буття у правді, у Божественній любові. Але хочу підкреслити, що це –  саме буття, на противагу небуттю. Небо у нашому сприйнятті часто – якесь місце там, вгорі. У своєму людському мисленні і розумінні ми кажемо – вгорі, вгору, навіть коли говоримо про Вознесіння Ісуса Христа.

Але, водночас, маємо розуміти: небо –  чи пекло, починається уже тут, на землі. Наше буття з Богом – це уже початок Неба. Коли говоримо про Небо – то це стан буття з Богом, який, думаю, кожен, досвідчував на своєму власному досвіді. Коли робимо гріх – віддаляємося від Бога і Неба, до якого ми покликані через Воскресіння і Вознесіння Христа: гріхом ми ніби відрізаємо себе від Неба, закриваємо двері. І навпаки – через сповідь, покаяння, Святе Причастя, через молитву і читання Святого Писання, ми стаємо учасниками Неба. Тому, для мене особисто, Небо – це не якесь певне місце, Небо починається уже тут, на землі. Це не якийсь певний момент – це кожна мить життя. Божественна Літургія щоразу проголошує – «Благословенне Царство Небесне!», тобто благословенне Небо, вічність, буття з Богом. І ти або починаєш жити Небом і Царством Божим уже тут, у цьому житті – або ні».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *