Чи можна подружжю спочатку розписатися, а, наприклад, через 4 роки взяти церковний шлюб? Причиною є те, що мати одного з наречених перебуває закордоном на роботі.

Те, що матір перебуває закордоном не є причиною, щоб не приступати нареченим до Таїнства Подружжя. Таїнство Подружжя не вимагає весілля. Щастя майбутнього подружжя не залежить від весілля, а від того наскільки наречені розуміють роль Ісуса Христа в їхньому коханні і наскільки вони готові Його прийняти як третього спільника їхнього подружжя в Святім Таїнстві. Для Таїнства Подружжя вистачає молодого, молодої і двох свідків, а якщо свідків немає, то й вони знайдуться на парохії. Майбутнє щастя не залежить від грошей чи розміру весілля. Багато людей будучи бідними не мали весілля, а тільки Таїнство Подружжя, наприклад, в тюрмі чи на Сибірі, і живуть довго та щасливо.

Мій наречений хрещений, але 10 років тому з невідомих причин став затятим атеїстом. Він погодився на шлюб у церкві і навіть на сповідь перед шлюбом, але у ній він не буде щирим, оскільки не вірить в Бога. Як мені діяти? Чи прийме Бог наш союз ?

В першу чергу, Ви мусите зважити чи часом не бажання навернути Вашого нареченого до Церкви є причиною, що хочете з ним одружитися? Увага: одруження – це не терапія. Є слова в присязі: «Я беру тебе», тобто беру таким, як ти є, а не щоб ти став таким, як мені хочеться.

Господь Бог приймає різні союзи, думаю, що ваш не є великим виїмком. Добре є, що ви з вашим милим серйозно і щиро обговорюєте питання віри. Порадити треба вашому нареченому знайти доброго сповідника і правду говорити і висловлювати свою недовіру до Бога і так далі. Сповідь – це таїнство зустрічі немічної, зраненої людини зі своїм Творцем, але для того щоб лікування було ефективним, треба до нього ретельно готуватися. Можливо, Ви є тою, через яку Бог хоче спасти вашого майбутнього чоловіка, так що живіть постійно в Божій благодаті, щоб Він міг через вас діяти. Не так словами, як любов’ю і прикладом. Вашого нареченого треба переконати, щоб він всі кути своєї душі відкрив сам собі (а може іншим), щоб нічого не ховав… Також треба цю справу представити вашому парохові, щоб так не сталося, що він виключає одну із головних прикмет шлюбу і щоб ви не заключали неважного шлюбу. Бо, очевидно, поняття вічної природи шлюбу і родини, в християн відрізняється від атеїстів.

Якщо ви не зможете переконати вашого нареченого, що він не атеїст, що Бог існує, його створив, його любить, що через Хрещення його прийняв до спільноти для вічного життя, що це нормально мати повно сумнівів щодо Церкви і Бога, що людина шукає правди ціле життя – то інша чесна дорога для заключення шлюбу є його трактувати як відступника від Церкви, тобто людини, яка формальним писаним чи публічним актом відійшла від Церкви. Чи він би виступив з Церкви якби мав для цього формальну нагоду? Це очевидно риторичне запитання, яке не закликає до цього, а навпаки служить для роз’яснення позиції нареченого. Але якщо так би сталося, за що молюся, щоб не сталося, то тоді застосовуються правила для мішаних подруж (канони 813- 816 ККСЦ), тобто вашого нареченого Церква буде трактувати як «хрещеного не католика».

Розкажіть про церковний обряд заручин, якщо такий передбачений.

В книзі Історія Української культури: Побут. Письменство. Мистецтво. Музика, (видання 1937 року) читаємо, що “Заручини мають назву від того, що наречений брав дівчину за руки” (див. uahistory.kiev.ua).

Заручини – це богослужіння, в котрому наречений і наречена обіцяють друг другу перед Богом, що будуть разом прямувати до вінчання. Заручини звершуються пресвітером в притворі або західній стіні середньої частини храму. Пресвітер надіває нареченим кільця, якими вони опісля троєкратно обмінюються. Чин заручин складається із благословення, великої єктенії, властивих заручин, пресвітерської молитви і відпусту.

В Кодексі Канонів Східних Церков знаходиться лише один канон, який виразно говорить про заручини, цитую: “Кан. 782

§ 1. Заручини, які похвально передують подружжю, відповідно до найдавнішої традиції східних Церков, підлягають партикулярному праву власної Церкви свого права.

§ 2. Обіцянка одружитись не дає підстави виступити із скаргою, яка б вимагала одруження, дає, однак, підставу вимагати відшкодування витрат, якщо такі мали місце.”

Можна поділити заручини на церковні, коли відбуваються при двох свідках та в присутності пресвітера, або приватні, які відбуваються в родинному середовищі при батьках і родичах. Вагомість одних та інших заручин є однаковою. Дуже важливим є включати кожну поважну людську подію “в боголюдський організм Церкви”. Церковність заручин це також признання, що заручини це не лише приватна справа двох родин, але виховний момент в нутрі церковної спільноти, на який всі її члени просять Божого благословення. Взагалі заручини повинні відбуватися у радісній, щирій атмосфері, без жодного примусу та боязні, і ці почуття повинні бути обов’язково взаємними для двох сторін.

Для прикладу з історії нашої традиції відомо, що родичі наречених завжди зустрічались, щоби себе взаємно пізнати і таким способом полегшити молодим краще ввійти в середовище, з якого походить майбутній чоловік чи дружина. Безсумнівно обряд заручин збереглися в ужитку серед українського народу, що надає більше часу для прийняття відповідного рішення щодо самого Таїнства Подружжя, яке вже невідворотне.

Для того взагалі форма заручин повинна бути невід’ємною від Євхаристії, так як і саме Подружжя, щоб була боголюдським і отже тривалим ділом. Норми, які встановлюють відповідну процедуру належать до сфери права кожної помісної Церкви. Розвиваючи літургійну формулу заручин у першому тисячолітті, легальне значення заручин в східній традиції було піднесене на вищий рівень. Заручини майже прирівнювалися до самого благословення подружжя. Таким чином, заручини стали майже так само зобов’язуючими і вважалися невід’ємними від подружжя. Внаслідок цього заручини були прилучені як вступна частина до обряду подружжя.

Однак заручини завжди залишалися умовною угодою для кращого пізнання себе із дуже важливою молитвою про Господнє благословення на цей людський почин. З угоди заручин не випливає обов’язкова вимога укладання подружнього зв’язку, хоч можливою є вимога відшкодування витрат, пов’язаних з майбутнім подружжям. Заручини не несуть за собою правових наслідків і зобов’язують лише в сумлінні, так би мовити наречені почуваються морально зв’язаними цим приреченням до взаємної лояльності і пошани. Заручини належно розірвані не є перешкодою до укладання іншого шлюбу оскільки не надають подружніх прав та обов’язків.

Взагалі бажано, щоб заручини відбувалися один рік перед шлюбом, в іншому випадку рекомендується, принаймні шість місяців перед шлюбом. Синод Єпископів Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, що відбувся в Трускавці 30 липня 2003 року, так постановив на цю тему:

Постанова 3. Чин Заручин (благословення наміру одружитися) можна проводити не менше аніж за три місяці до дня уділення Святої Тайни Вінчання. Заручини можуть відбуватись як у храмі, так і вдома.

Постанова 4. Доопрацювати питання форми та застосування чину Заручин засягнувши думку досвідчених душпастирів.

Детальнішу інформацію про заручини, слід шукати в джерелах нашої Церкви. Слід переглянути твори св. Отців, рішення Синодів, праці багатьох науковців та дослідників, а також в усному переданні наших з вами старших членів однієї української християнської родини.

Я загубив свою шлюбну обручку і хочу придбати нову. Чи потребує нова обручка якогось певного обряду (освячення тощо)?

Звичайно, не обручка робить шлюб шлюбом, однак і посвячують її в контексті уділення цієї Тайни Христової Церкви також недарма. Тож коли вже з Вами трапилася така неприємна пригода, то краще, все ж таки, після покупки нової обручки, принести її до храму та попросити священнослужителя, щоби, помолившись над Вами, з Вами та за Вас, благословив її освяченою водою.

Якщо дитина народиться не в шлюбі, то дитину охрестити, а потім взяти шлюб, коли мати одного з подружжя повернеться з закордону?

Мати за кордоном – це велика трагедія для неї і дитини. Однак цей стан не має відношення до приймання Святих Таїнств, бо вони визначають життя, яке дане кожному від Бога. З людського боку виглядає, що коли мати вмирає чи занепадає, вона перестає давати життя. Навпаки, роль матері є самій вмирати, але передати життя. Якщо у вас такий випадок, що ви не в шлюбі чекаєте дитину і не можете приймати рішення, бо мати закордоном, раджу чим скоріше піти в храм, попросити про Таїнство Подружжя, а потім, коли дитина народиться, її охрестити. Чи мати є, чи її нема вона, передала Боже життя і Боже життя має дальше пульсувати між вами. Це життя можна черпати тільки в Святих Таїнствах і воно тим більше вам потрібне, що земна матір тимчасово відсутня.

Якщо жінка з чоловіком живуть окремо, але е не розведені, то чи може хтось з них бути хресним батьком або мамою ?

Коли жінка одружена із чоловіком, то вона повинна жити з ним під однією покрівлею і провадити спільне життя. Спільне подружнє життя – це спільна молитва, спільна відповідальність за родину і суспільство, спільна трапеза, спільне ложе. Воно так описане в кан. 776 § 1: “Подружній союз, заснований Творцем і наділений його законами, завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра супругів та народження і виховання дітей.” Утворення взаємної спільності життя є прикметою християнського життя.

Якщо б сталися якісь речі, які перешкоджали такому життю, то право так пише в Кан. 864 – “§ 1. Якщо одне із супругів робить спільне життя небезпечним або надто важким для другої сторони чи для дітей, то дає тим самим іншій стороні законну причину відійти на підставі декрету місцевого Ієрарха і також власним рішенням, якщо небезпека є наглою.”

Якщо такі вимоги сповнені, і людина дорожить своїм подружжям, хоч легітимно живе окремим ложем і така людина дорожить Божою благодаттю і регулярно приступає до Святого Причастя, то вона дійсно гідна бути Хресним Батьком, бо несе в собі Боже благословення.

Хресна моєї дочки є жінка, яка ніколи не була одружена, але сама народила двох дітей без чоловіка. Вона сестра мого чоловіка, який наполіг на тому, щоб вона була хресною матір’ю. За 15 років ця жінка жодного разу не бачила дитини і не має наміру її побачити. Чи може вона вважатися хресною мамою моєї дитини і чи потрібно якимось чином це змінити ?

Хресна матір тільки одна. Ваш чоловік не мав рації, коли вимагав, щоб сестра стала хресною матір’ю, бо в дійсності немає ніякого зв’язку між рідною сестрою і хресною матір’ю своїх дітей. Тим більше, якщо людина має інший світогляд ніж християнський, то її не можна вибирати на хресну, бо вона такою не може бути. Відповідальність тут може бути не людини, яка не знає своєї відповідальності, а тих, які довели до такої ситуації, спільно із парохом вашим. Однак, це вже сталося. Для мене ясно, що не має таких помилок, які Христос не може використати для спасіння людини. Хресна мати вашої дочки – сестра вашого брата – це свого роду Марія Магдалина, яка має свій спосіб життя нам не зрозумілий. Але одного дня вона навернеться і дуже полюбить Ісуса. А знаєте чому? Бо Ісус її завжди любив. Потрібно молитися, любити, говорити про неї з пошаною, запрошувати, виявляти свою любов малими ненав’язливими добрими ділами…

Запитання ставились на офіційній сторінці УГКЦ ugcc.org.ua
Газета “Український простір” №15 (45) від 15-30 вересня 2010 р.