Нині є вже не так багато людей, котрі жили та добре пам'ятають часи першої половини 20-го століття. Проте Ганна Терентіївна Дубенко (у дівоцтві Жила) народилася ще у 1926 році та має чіткі спогади про події тих часів, про життя на селі Вилівка, про колективізацію та голодомори, про колгоспи та переселення з хуторів й укрупнення сіл та інші події минувшини.
Документальний відеозапис здійснено в межах проєкту "Зникаючі та зниклі українські села та хутори: говорять свідки" Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича за підтримки Українського культурного фонду.
Інші записи проєкту дивіться: http://khotkevych.info а також: http://malva.tv Відеозаписи проєкту на Ютубі: https://youtube.com/tvmalva На Фейсбуці: https://facebook.com/malva.tv
Село Вилівка колишнього Зміївського, а нині Чугуївського району розташоване біля красивої водойми. Тут чисте повітря, мальовничі пагорби. Приїжджі називають його маленькою Швейцарією. Але нині село має лише одинадцять місцевих мешканців. Також є дачники, котрі приїжджають переважно в теплі місяці. А колись тут було до чотирьох сотень хат, життя вирувало і в самому селі, і в навколишніх хуторах.
Подивовує своїм драматизмом розповідь про відому родину Шеметів: як чинився опір колективізації, як тіло вбитого Трохима Шемета возили по навколишім селам напоказ, аби настрахати селян.
Розповідають Хоменко Любов Павлівна (1949 р.н.) та Шемет Михайло Михайлович (1950 р.н.)
Документальний відеозапис здійснено в межах проєкту "Зникаючі та зниклі українські села та хутори: говорять свідки" Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича за підтримки Українського культурного фонду.
Інші записи проєкту дивіться: http://khotkevych.info а також: http://malva.tv Відеозаписи проєкту на Ютубі: https://youtube.com/tvmalva На Фейсбуці: https://facebook.com/malva.tv
Село Диптани колишнього Зміївського району ще в середині минулого століття мало майже півтори сотні хат. Проте постановою влади у 1960-х роках його повністю ліквідували. Але пам'ять про Дептани живе й нині. Це було дружнє село, котре навколо оточувала чудова природа, дубові ліси. Люди були чуйними і ті, хто там проживав згадують його з теплотою.
Спогадами діляться мешканці Дептанів, нині вчителі загальньосвітньої школи села Соколове Куц Любов Опанасівна (1951 р.н.) та Хоменко Любов Павлівна (1949 р.н.).
Документальний відеозапис здійснено в межах проєкту "Зникаючі та зниклі українські села та хутори: говорять свідки" Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича за підтримки Українського культурного фонду.
Інші записи проєкту дивіться: http://khotkevych.info а також: http://malva.tv Відеозаписи проєкту на Ютубі: https://youtube.com/tvmalva На Фейсбуці: https://facebook.com/malva.tv
Колись у цьому селі було багато лози, тому й назвали його Лозовенька. Село було великим, досить заможним і співучим, переважно російськомовним, так склалося історично. І нині тут є гурт Лозовенчанка, котрий своїми виступами прославляє село, адже учасники колективу, хоч і вже старшого віку, проте співають вельми майстерно.
Нині село поступово знелюднюється. Школа з євроремонтом стоїть закрита. Багато хат стоять пусткою або руйнуються, або вже розібрані. Ферми позакривані та зруйновані. Агрохолдинг, котрий зайшов на колишні колгоспні землі, затруднює не більше трьох десятків осіб, і то в період сезонних робіт. А відтак — немає роботи. Мешканці, особливо молодь, виїжджають з села. І хоча в Лозовеньках нині освітлюються вулиці в темний час доби, є скрізь газ, централізований місцевий водогін з чистою питною водою, дороги, котрі регулярно підсипаються — все ж смертність в 7-10 разів перевищує народжуваність. Адже нині 80% мешканців — це люди пенсійного віку. Достатньо сказати, що в центрі села хата площею 80 метрів квадратних з гарним ремонтом та з господарчими будівлями і присадибною ділянкою у 25 соток, з газом та постійнодіючим водогоном коштує максимально одну тисячу доларів. Але є й такі хати, котрі можна придбати за ціну вдвічі чи втричі меншу. Проте й такі дешеві обійстя ніхто не купує…
Ми проїдемось вулицями села Лозовенька та заїдемо в сусідні поселення. Послухаємо правдиві історії найстарших мешканців села, котрі пам'ятають голодомори, часи після Другої світової війни, котрі працювали в повоєнних колгоспах і не тільки. Дізнайтесь про минувшину та сучасність села Лозовенька та прилеглих до нього поселень.
Документальний відеозапис здійснено в межах проєкту "Зникаючі та зниклі українські села та хутори: говорять свідки" Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича за підтримки Українського культурного фонду.
Інші записи проєкту дивіться: http://khotkevych.info а також: http://malva.tv Відеозаписи проєкту на Ютубі: https://youtube.com/tvmalva На Фейсбуці: https://facebook.com/malva.tv
Село Балівка Новосанжарського району Полтавської області розташоване серед вельми красивої природи. Річка Ворскла і ставки, луки, які заливаються навесні водою. Риби тут завжди було повно. Хати ще донедавна стояли під очеретом та були зовсім немаленькі. В кожній хаті на покуті були ікони в рушниках. Чи не в кожній родині жіноцтво вправно вишивало, тому завжди кімнати були прикрашені вишивкою, як на картинці.
Цікавими розповідями поділилися місцеві мешканці Токар Лідія Іванівна (1957), Парфененко Олександр Сергійович (1938 р.н.).
Екскурсію провадить Назар Божинський, кандидат наук, доцент Кафедри містобудування та урбаністики Харківського національного університету будівництва та архітектури.
У відео використані світлини садиби в селі Балівка з особистого архіву Назара Божинського.
Документальний відеозапис здійснено в межах проєкту "Зникаючі та зниклі українські села та хутори: говорять свідки" Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича за підтримки Українського культурного фонду.
Інші записи проєкту дивіться: http://khotkevych.info а також: http://malva.tv Відеозаписи проєкту на Ютубі: https://youtube.com/tvmalva На Фейсбуці: https://facebook.com/malva.tv
