Оборонці Дебальцевого: Хлібороб «Япончик» з блокпоста «Балу»

Кулеметник Михайло зі 128 окремої гірськопіхотної бригади, або як його називають бойові побратими «Япончик», донедавна був одним з оборонців Дебальцевського напрямку та тримав ключові позиції на лінії оборони українських силовиків.
Цьому чоловікові 39 років, у мирному житті – він хлібороб з Вінниччини. З такими ж трударями він чотири місяці обороняв блокпост «Балу». За довгі місяці протистояння бліндажі та укріплення стали для «горіхів» домівкою. Тут браталися, прощалися з загиблими, та намагалися зрозуміти чому деякі українці за підтримки росіян взяли до рук зброю і розпочали цю безглузду війну.
Незадовго до виходу з Дебальцевого вони святкували невеличку безкровну перемогу. Тоді, розповідає Япончик, стояв туман, видимість така, що на кілька метрів довкола – все біле мов молоко. Бійці на блокпості якраз відпочивали і вслухалися у ранкову тишу неспокійного Донбасу. Почули рев танкового двигуна. Хтось з хлопців каже «наш», але командир забив на сполох. Всі тільки й почули «стріляйте в нього!». Хто що мав під рукою зі зброї, кинулися бити по бронемашині. Під танк полетіла граната, розрив якої пошкодив гусеницю. Т-72 розвернуло на місці і він з’їхав в яр поблизу. Екіпаж, двоє місцевих і один росіянин, вискочив з танка. Тікати не було куди, тому здалися без бою.
Затримані розповіли, що йшли в колоні із шести Т-72. Один зломався і повернув, а ці «щасливці» – просто загубилися.
– Ми їх питаємо, чого ви проти нас воюєте, а вони все ту ж пісню, що ми бомбимо «їхні» міста. Просили їх розповісти, які ж міста ми бомбили, але крім словоблуддя – нічого конкретного, – доповнив кулеметник 128-ї.
Боєць згадує, що танк був новесенький, ще двигун та його вузли були мов щойно з конвеєра, в солідолі і мастилі. Але згодом в бойову машину влучили ворожі міни і від техніки залишилася груда металобрухту.
Про вихід з Дебальцевого говорить щиро та з сумом. Хлопцям «наш» блокпост було шкода лишати.
– Ми дуже чекали обіцяного перемир’я, але… не вийшло. Нас накривали усім: «Градами», танками, мінометами і важкою артилерією. Йшла на штурми піхота. Першого дня ще давали раду і відбивали атаки, але щільність вогню по нас зросла неймовірно швидко. Триматися далі не було сенсу, навколишні будівлі та укриття було вщент знищено, – згадує Михайло.
За його словами, першою виходила розвідка, яка перевірила безпечність дороги. Потім рушили основні сили. Спочатку – пішо, далі в заздалегідь обумовленій точці на них чекав транспорт. Під шквальним вогнем ворожої артилерії вони передислоковувалися до Артемівська. Подих перевели лише коли звуки розривів мін і снарядів почали затухати вже далеко позаду, а в голові лише три слова: «слава Богу, вирвалися!».
Наразі бійці 128 окремої гірськопіхотної бригади готуються до відпусток та відновлення боєздатності. «Япончик» впевнений, як відпочинуть і їх потребуватиме український народ, бійці знову займуть лінію оборони та будуть стояти на варті спокою та миру рідної землі.