ШЛЯХ ВІД «НАСЕЛЕННЯ» ДО НАРОДУ

Тут, на Луганщині, попри те, що вже майже рік тривають бойові дії, мирне українське населення як проукраїнське, так і ті, хто був проти (а таких тут, нажаль, достатньо) досі не може звикнути до обстрілів, гуркоту танків та БТР-ів, вибухів «Градів» та гармат. І це природно. Абсолютно неприродною, не притаманною нашому народові є ця війна розв’язана російськими наймитами, бандитами та терористами, яку ми змушені вести за недоторканість нашої землі та суверенітет української держави.
Все більша й більша кількість людей у містах, звільнених від окупантів підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань України, поступово починає змінювати свої погляди, прагне більше спілкуватися з представниками «великої» України, чути інші, а не лише «сепарські» заклики та думки, отримувати правдиву, а не лише замовлену Кремлем інформацію.
З кожним днем проведеним в зоні АТО переконуєшся, що треба більше спілкуватися з українцями Сходу, доносити до їхньої свідомості істини щодо нашої Соборності та неподільності української держави, єдності, що акумулює силу нації та врешті-решт робить її непереможною.
Спілкуватися треба навіть із тими, які були зомбовані брехливою російською пропагандою та відразу ж не надали належного опору бандитам та агресорам, не постали разом із нашими воїнами на захист своєї незалежності від північного «брата»-сусіда.
Тож, звертаюся й до тих, для кого Україна – понад усе, й до тих, хто мріє жити за вказівками «старшого брата», й до решти, що не визначилися.
Наші незламні духом військові, через перевтому й жагу до скорішого завершення протистояння та повернення у рідні домівки, вдень і вночі самовіддано виконують свій військовий обов’язок та йдуть до перемоги над ворогами. Вони рятують життя й дарують свободу східним регіонам України. Власним прикладом демонструють усьому світові як треба любити Батьківщину та боронити її незалежність.
Водночас багато хто із наших співгромадян нині жаліється, що їм випало жити у переламні моменти епохи – під час війни. Мовляв, не дай Боже! Рятуйте!
Втім, нині для нашого суспільства прийшов час прямої дії, час боротьби не лише за життя, а й до смерті. Адже йдеться про майбутнє нашої суверенної держави, нашого народу, наших батьків та дітей. І багато з тих, кому нині доводиться із зброєю в руках відстоювати досягнення Революції гідності, вже відчули інший вимір дійсності, коли слова втрачають сенс, а треба ділом доводити свою правоту.
– Я щасливий від того, що мені доводиться жити у цей час. Я щасливий тим, що мені й нашому поколінню випала історична місія зламати хребет цій диявольській імперії, цій цитаделі всесвітнього зла, – розповів мені після складання присяги н вірність українському народові один з бійців 24 окремого штурмового батальйону «Айдар» ЗС України. – Це так класно – зі зброєю в руках захищати Батьківщину, наших людей, наше українське майбутнє!
Дійсно, на відміну від бажаючих «закосити» від мобілізації, багато з тих, хто ніколи не служили у армії, хто ніколи до початку війни не тримав у руках зброю, переважній більшості українських воїнів подобається бути солдатом, справжнім захисником, мужчиною. Адже тут, у «прифронтовій» смузі усе відбувається по-справжньому. На війні усе справжнє: ненависть, шляхетність, підлість, біль, дружба…
– На війні ти спиш у холоді і бруді – але відчуваєш себе людиною! Такі відчуття у мирному житті недоступні. Ти розумієш, що мирне життя – то була немов підкилимна мишача метушня. На війні-ж ти свого ближнього оберігаєш не менше як себе, – стверджує мій співрозмовник. – Стільки гідних і шляхетних людей, скільки я побачив на війні, я не бачив за усе своє життя. Стільки друзів, скільки я надбав на війні, у мене не було ніколи. Я викидаю із телефонної книжки номери старих знайомих, бо нові друзі не втискуються. Оточений новими друзями, сповитий любов’ю до ближніх, зі зброєю в руках я захищаю мій народ, суверенітет і цілісність моєї країни.
Чоловікам-українцям, хто досі переживає цю війну лежачи вдома на дивані, дивлячись на бойові дії по телевізору, варто хоч на день, та що там казати, хоч на годину потрапити на лінію зіткнення, побути в ролі наших хлопців на передовій. відчути справжню відстань між Землею та Небом. А потім відповісти самим собі на запитання; а чому я досі не там? І, я переконаний, більшість з них не побіжить додому, а залишиться в лавах справжніх захисників.
Там, на фронті, де гартується наша незламна нація. Гартується вогнем і мечем! Де формуються нові активні суспільні діячі, справжні громадяни вільного справедливого світу, а не лише населення якоїсь території.
І це надає впевненості у великому майбутньому нашої держави!