Під час Всесвітнього конгресу кримських татар, який відбувся в Анкарі у перших числах серпня, народний депутат та уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв оголосив про намір створити у складі українських збройних сил «мусульманський батальйон». Ця заява викликала інтерес у суспільстві та багато супутніх практичних та юридичних питань. Відповісти, бодай, на деякі з них в інтерв’ю для Укрінформу погодився керівник Інформаційно-аналітичного центру нацбезпеки України Володимир Полевий, який є співавтором законопроекту про залучення іноземців до служби у Збройних Силах України. Цей експерт став гостем студії Укрінформ-ТВ.

– Тема «мусульманського батальйону» виникла досить несподівано. Чи вважаєте ви, що створення такого монорелігійного підрозділу у Збройних силах України є принципово можливим? Особливо з огляду на те, що йдеться про залучення до служби не лише кримських татар, але й представників чеченського народу, інгушів, азербайджанців, узбеків та представників інших мусульманських спільнот. Очевидно, не всі вони є громадянами України…

– Дозвольте розпочати з передумов, які призвели до такої постановки питання. В Україні насправді є громадяни інших держав, представники різних віросповідань, які на добровільних засадах, виходячи з власної внутрішньої мотивації, готові захищати наші національні інтереси.

З іншого боку, держава при прийнятті рішення щодо створення подібного роду підрозділів на монорелігійній, як ви зазначили, основі, повинна аналізувати можливі наслідки, серед яких є як тактичні, так і стратегічні.

У якості тактичних можна навести приклад певної загрози некерованості підрозділів, які мають власну чітку групову ідентифікацію. Ми маємо, на жаль, не завжди позитивний досвід існування добровольчих підрозділів, або, наприклад, підрозділів «Правого сектору», які керуються своєю, суто націоналістичною, часом, програмою, та іноді приймають рішення, виходячи зі своїх групових інтересів.

Щодо стратегічних питань… Я би перелічив питання щодо лояльності у майбутньому цих підрозділів, які мають свою чітку групову ідентифікацію, до унітарної держави Україна, яка є унітарною за чинною Конституцією.

– У цьому сенсі, чи існують світові прецеденти створення подібних підрозділів? Наприклад, у Франції існує іноземний легіон – він комплектується виключно із іноземців чи є певне квотування на таку комплектацію?

– Насправді, історія й світова практика знають приклади формування саме мононаціональних іноземних підрозділів. Це, наприклад, підрозділи непальських гуркхів у складі британської або індійської армії, це підрозділи швейцарських гвардійців, які несуть службу у Ватикані. Це підрозділи, які формуються у складі іспанського іноземного легіону за мовною ознакою з представників іспаномовних країн. Кожен такий прецедент має власне історичне і традиційне пояснення.

У цьому аспекті французький іноземний легіон не є моноетнічним або мононаціональним. Власне, однією із засад його формування є існування певних квот, які дозволяють асимілювати представників різних національностей і релігій під єдиним французьким командуванням, і насадити у цьому легіоні цінності та ідеї, притаманні, власне, французькій нації та французьким збройним силам.

Цей аспект є ключовим і в українському розрізі, оскільки саме питання щодо домінування цінностей є надзвичайно важливим при створенні таких підрозділів.

Україна йде еволюційним загальногуманістичним шляхом побудови демократичної держави, і формує політичну націю за участю представників усіх національностей і всіх релігій, які, відповідно до Конституції України, мають рівні перед законом права. Таким чином, створення якихось окремих підрозділів за національною або релігійною основою принципово вступає у протиріччя з цією засадничою річчю, на якій побудовано Українську державу.

– Повернемось до ідеї, яку висловив шановний Мустафа Джемілєв. Ідеться, скоріш за все, про регіональний підрозділ. У нас уже були прецеденти в новітній історії. Ми вже згадували про добровольчі батальйони. У цьому сенсі ми говоримо про конституційне право й обов’язок людей захищати свою Батьківщину. Уявимо собі, наприклад, батальйон «Крим», який буде формуватися переважно мешканцями Криму. Там буде певна частка українців, але переважну більшість об’єктивно складуть представники кримськотатарського народу, які формуватимуть, переважно, моноетнічний підрозділ. Чи не суперечить це законодавству, і які є шляхи для вирішення такої правової колізії?

– Чинна законодавча база, а саме закони України про Збройні сили України, про оборону України та про мобілізацію, передбачають як територіальний принцип комплектування збройних сил, так і принцип, за яким мобілізованих призовників направляють у підрозділи за іншими ознаками. Україна має досвід створення батальйонів територіальної оборони. Очевидно, у цьому контексті й велася мова про створення батальйону «Крим» на території Херсонської області. Оскільки саме в цій області є величезна кількість переселенців, у тому числі й кримських татар, які виїхали з Криму. Тут є їхнє об’єктивне бажання встати на захист України й виконати свій конституційний обов’язок.

Тому, якщо згадати ваше перше запитання, теоретично створення такого підрозділу є можливим за наявності певної політичної волі. Нагадаю, що це могло б суперечити, певним чином, нашим засадничим цінностям, закріпленим у Конституції. З іншого боку, практика свідчить, що більш ефективними, більш вмотивованими є ті підрозділи, які не є сформованими виключно за територіальним принципом, а скоріше – за принципом професійної придатності й ефективності.

Не секрет, що основними ударними підрозділами в Україні, які беруть зараз участь у бойових діях, є підрозділи аеромобільних військ. Ці бригади не є територіальним за своїми ознаками. У цьому напрямку й можна уявити реалізацію бажання кримських татар служити Україні. Якщо вони глибоко мотивовані стати на захист України зі зброєю в руках.

Вважаю, що Генеральний штаб має розглянути можливість їх залучення саме до цих бойових ударних підрозділів у складі аеромобільних бригад. Якщо в складі однієї з цих бригад у процесі виконання бойових завдань буде визначено доцільність створення окремого підрозділу суто з кримських татар, якщо вони покажуть у складі такої етнічної групи високий професіоналізм, то чому б і ні? Але це буде, приміром, 95-а аеромобільна бригада, це міг би бути її конкретний батальйон у складі Збройних Сил України.

Але власне той акцент, який було поставлено, про те, що це має бути саме мусульманський батальйон, де особовий склад добирається за якоюсь релігійною ознакою – я вважаю такий підхід неприйнятним.

На сьогодні це є також позицією Генерального штабу, він не планує створення підрозділів за якоюсь мовною або релігійною ознакою.

– На наш запит у Генеральному штабі Укрінформу повідомили, що вони не отримували висловленого політичного рішення або політичної волі щодо доцільності створення такого батальйону. Але ж навряд чи ця теза про мусульманський батальйон виникла на «пустому місці». Чи не виявиться так, що Генеральний штаб буде просто поставлений перед фактом створення такого підрозділу? Яку роль у цьому сенсі може відіграти те, що ми називаємо «політичною доцільністю»?

– Генеральний штаб має власну позицію щодо формування таких підрозділів. Наразі ця позиція ними чітко окреслена, вони не передбачають створення таких підрозділів.

Які в них є аргументи? Як уже було зазначено, є досвід кампанії 2014-2015 років, коли Генштаб, навпаки, був поставлений перед необхідністю асимілювати добровольчі націоналістичні та інші підрозділи до складу бойових підрозділів Збройних Сил. Тож я не думаю, що така ініціатива буде виходити від Генерального штабу.

Чи можлива постановка політичного замовлення? Політичні рішення такого рівня проходять через різні рівні аналізу їхніх наслідків, тому не вважаю, що ці пропозиції можуть бути реалізовані у цьому контексті.

Інша справа, що батальйон «Крим», сформований з громадян усіх національностей і різних релігійних переконань, – так, створення такого окремого підрозділу є можливим. Не виключаю, що у складі цього батальйону буде достатня мусульманська спільнота для введення там власного капелана для тих, хто сповідує іслам.

Цього буде достатньо для розстановки політичних акцентів – що ми визнаємо Крим окупованою територією, ми зважаємо на стратегічну перспективу, ми будемо за нього боротися, і військова компонента є одним із засобів та інструментів, які можуть бути при цьому використані.

– Один підрозділ, навіть якщо його назвати «Крим», не вирішить проблему російської анексії півострова. Напевно, військова компонента – це лише одна зі складових вирішення цієї проблеми. З вашої точки зору, чи може проблема Криму бути вирішена військовим шляхом?

– На рівні вищого політичного керівництва неодноразово зазначалося, що проблема анексії Криму та окупованих територій Донбасу не може бути вирішена виключно військовим шляхом. Військова компонента є однією зі складових глобальної комплексної політики держави щодо відновлення нашої територіальної цілісності й суверенітету. Вона включає в себе економічні засоби, інформаційні й дипломатичні заходи. У питанні тиску на Російську Федерацію є важливими не стільки військові зусилля України, скільки скоординовані зусилля світової спільноти.

А от в контексті інформаційного посилу, який свідчить про принциповість захисту наших національних інтересів, створення батальйону «Крим» могло б мати свій позитивний вплив.

Дмитро Шкурко, Київ.

Автор фото: Тарасов Володимир

Джерело