Чоловік, який купив Стоунхендж і подарував його людям
Чоловік, який купив Стоунхендж і подарував його людям
Джастін Паркінсон
BBC News Magazine
- 26 вересня 2015
Image copyright
Getty
Сьогодні Стоунхендж – найважливіша пам’ятка Англії, але 100 років тому його було виставлено на вільний продаж. Чоловік, який його тоді купив, і визначив подальшу долю визначного місця.
Величезна, помітна здалека кам’яна споруда у 1986 р. увійшла до
Світової спадщини ЮНЕСКО і щороку приваблює до Солсберської рівнини мільйон людей.
Та, як це не дивно, найвідомішу пам’ятку Англії колись продавали з молотка. Власником Стоунхенджу став адвокат, який купив його у подарунок дружині. Принаймні, це одна з версій. За іншою – він боявся, що його купить багатий американець.
Якими б не були мотиви, 100 років тому, 21 вересня 1915 р., на аукціоні у місті Солсбері містер Сесіл Чабб віддав за цю пам’ятку 6,6 тисяч фунтів стерлінгів. Це було, за його власними словами, спонтанне рішення.
Дружина Мері, як кажуть, була не в захваті від такого романтичного жесту – можливо, через те, що у перерахунку на сучасні гроші ця сума становить близько 680 тисяч фунтів (понад 1 млн доларів). “Розповідають, що Мері очікувала, що Сесіл придбає на аукціоні штори, – каже куратор Стоунхенджу Гізер Себайр. – А він зробив трохи іншу покупку”.
Image copyright
Library of Congress
Image caption
Леді Мері і сер Сесіл Чабб на борту лайнера “Аквітанія”, 1926 р.
26 жовтня 1918 р., за шістнадцять днів до Комп’єнського перемир’я, яке поклало кінець Першій світовій війні, Сесіл Чабб передав Стоунхендж у суспільну власність, про що свідчить
дарча грамота.
Наступного року прем’єр-міністр Великої Британії Девід Ллойд-Джордж винагородив його за щедрість: містер Чабб став сером Чаббом, першим баронетом Стоунхенджу.
На знак цього для сера Чабба розробили герб, на якому срібна лев’яча лапа стискає дві гілки омели – рослини, священної для друїдів, які, як тоді вважалося, використовували Стоунхендж для поклоніння. На
гербі був також девіз: Saxis Condita, що означає “заснований на каменях”.
Містер Чабб народився у 1876 р. у простій родині. Його батько виробляв сідла та упряж у селищі Шрутон, що у кількох милях від Стоунхенджу.
Сесіл Чабб закінчив граматичну школу і завдяки репетиторству сам заробив собі на навчання в Кембриджі. Він став адвокатом і поступово надбав значні статки.
Чабб пам’ятав про своє коріння, коли дарував Стоунхендж народу. У дарчій зазначено, що публіка не мусить платити за відвідування “суму, що перевищує один шилінг”. За окремою угодою з парафіяльною радою встановлювалось, що для місцевих мешканців вхід має бути безкоштовним.
Image copyright
AP
Нині Стоунхенджем управляє державний фонд “Англійська спадщина” (English Heritage), і місцеві мешканці справді мають право на безкоштовний вхід. Для решти ж, повна вартість
вхідного квитка становить 14,5 фунтів (22 долари). Представники “Англійської спадщини” стверджують, що з урахуванням інфляції, це дешевше, ніж сто років тому.
Причина, з якої у 1915 р. Стоунхендж разом з трикутною прилеглою ділянкою у 12 гектарів був виставлений на продаж – смерть сера Едмунда Антробуса, єдиного спадкоємця родини, яка володіла цією ділянкою з 1820-х рр. Лейтенант Гренадерського гвардійського полку сер Антробус загинув у бельгійському селищі Крузейк у жовтні 1914 р. в одній з перших битв Першої світової війни.
Можливо, ці сумні обставини – а також любов до Мері чи бажання винагороди за добрі справи – спонукали містера Чабба купити Стоунхендж.
“Гадаю, важливу роль зіграло і те, що він звідси родом, – каже пані Себайр. – Невідомо, чи був він знайомий з родиною Антробус, але безсумнівно, він про неї чув”.
Перед аукціоном з’явилися чутки, що Стоунхендж може придбати якийсь багатий іноземець, який розбере його і вивезе за кордон – як це сталося з Лондонським мостом більш ніж півстоліття по тому, коли його переправили до Аризони.
Image copyright
Getty
Журналіст з Daily Telegraph у статті про майбутній аукціон тоді зазначив, що новина про продаж Стоунхенджу “пробудила заздрість американських мільйонерів, охоплених жагою до придбання антикваріату”. Можливо, і це вплинуло на рішення містера Чабба.
“Сесіл Чабб прекрасно вчинив, повернувши Стоунхендж людям, – каже Френк Сомерс з організації “Друїди Стоунхенджу і Еймсбері”. – Гадаю, що державні органи, які взяли на себе управління пам’яткою, не виявили до неї достатньої поваги”.
Стоунхендж був конфіскований у місцевого абатства ще за правління Генріха VIII і відтоді перебував у приватній власності. На час, коли його купив містер Чабб, суспільство дедалі більше усвідомлювало відповідальність за збереження давньої пам’ятки.
У 1913 р. вийшов Закон про пам’ятники давнини, який вперше надав державі право примусового викупу історичних цінностей. Із завершенням Першої світової війни посадовці отримали більше часу, щоб перейти до практичних дій. Стоунхендж мав би бути серед перших кандидатів на викуп. Тож містер Чабб міг наполягати на отриманні державних грошей. Натомість він добровільно віддав Стоунхендж державі, не вимагаючи платні.
Сесіл Чабб помер у 1934 р. Його син, сер Джон Чабб, помер у 1957 р., не лишивши спадкоємців – отже, титул баронета не було передано далі.
Сьогодні мало кому знайоме ім’я сера Сесіла Чабба, але на будинку в Шрутоні, де він народився і виріс, є меморіальна дошка.
Image copyright
SalisburyareaplaquesFlickr
Image caption
Меморіальна дошка на будинку, де народився сер Сесіл Чабб, зображає його герб з гілками омели
Наразі на території Стоунхенджу проходить масштабна реконструкція вартістю 27 млн фунтів. Найближчу дорогу А344 було закрито, а туристичний центр і парковку перенесено далі від каменів. Навколо руїн зносять огорожу.
У своїй дарчій грамоті містер Чабб просив, щоб ця пам’ятка лишалась максимально відкритою. Через сто років з дня придбання Стоунхенджу його бажання, схоже, збувається.
Але сучасні друїди кажуть, що змін ще недостатньо.
“Раніше сім’ї приходили сюди на пікнік, – каже Френк Сомерс. – Під повним місяцем зустрічались закохані. Діти зачаровано торкалися правічних каменів. Відбувалися різні суспільні події під егідою друїдів”.
“Стоунхендж приймав і надихав усіх, хто приходив до нього з добрими намірами, – додає він. – Стоунхендж не змінився, але в епоху, коли всім керують гроші, напевно, змінилися ми”.
Камені і далі вражають своєю величчю, а дебати про їхнє майбутнє йдуть навколо балансу між вільним доступом та дбайливим збереженням.
“Я бувала тут у повній тиші, в різні пори року, – вголос міркує Гізер Себайр. – Стоунхендж ніколи не лишає людину байдужою. Ніхто не знає, чому містер Чабб вчинив саме так. Його вчинок, так би мовити, настільки ж загадковий, як і сам Стоунхендж”.
Image caption
Свято сонцестояння біля Стоунхенджу
Кілька фактів про Стоунхендж
- Вперше масштабна людська діяльність спостерігалась тут близько 7000 р. до н.е.; перші значні земляні роботи відбулися близько 3100 р. до н.е., а другий етап спорудження – близько 2150 р. до н.е.
- Третій етап відбувся ще через 150 років, коли з півночі Вілтширу були завезені величезні камені-пісковики, найбільші – вагою у 50 тонн; люди волокли їх за допомогою саней і шкіряних тросів.
- Приблизно у 1500 р. до н.е. камені були розставлені так, як сьогодні – у формі підкови і круга.
- Призначення Стоунхенджу лишається таємницею; серед гіпотез – місце поховання королівського роду, храм, місце для принесення в жертву людей або споруда для передбачення сонячних затемнень.
- Каміння розставлене таким чином, що у дні літнього та зимового сонцестоянь сонячні промені сягають певних точок – але вчені не дійшли єдиної думки щодо того, чому доісторичні британці надавали цьому значення.