Науковий блог: смерть у Facebook і втрата онлайн

Євгенія Кузнєцова
Для ВВС Украина

• 16 жовтня 2015

PA

Про автора

Євгенія Кузнєцова

Захистила дисертацію з міжнародних і міжкультурних досліджень, останні 5 років працювала в дослідницькій групі “Соціокультурні виклики і права людини у світі що міняється” (Університет Деусто, Іспанія).

Віртуальна антропологія, наука про життя людей онлайн і їхню взаємодію з різними гаджетами – одна з основних сфер які мене захоплюють.

Одного ранку я відкрила Facebook і побачила, що один із моїх друзів був позначений в статусі, де йшлось про його смерть. Він був випадковим знайомим, який підвозив колись мене із Кракова до Львова, але через його статуси я знала куди він їздив на вихідні, які у нього діти, як він живе і чим переймається.

Загиблий профіль Facebook-друга викликав у мене дивне відчуття. Надто сильне, щоб не звернути на нього увагу.

Обговорення теми онлайн-смерті почалось на початку двотисячних. Businessweek переймався тим, чи доречно вести твітер-трансляції похорону (або ж робити селфі, як Барак Обама на церемонії поховання Нельсона Мандели). В National Review Online обговорювали дивне відчуття, яке виникає при перегляді щасливих аватарок, які пишуть коментарі співчуття. The Atlantic описував тривожний вуаєризм, коли ми спостерігаємо за життям і смертю наших онлайн-друзів. Постало питання етикету навколо теми смерті онлайн – як висловлювати співчуття? Чи користуватись смайликами? Чи доречно “тегати” померлих у власних спогадах про них?

До 2060-го року кількість “мертвих” профайлів у фейсбуці вже може перевищити кількість живих юзерів

Ще більше людей цікавиться долею своїх сторінок після власної смерті чи смерті своїх близьких, які активно ведуть блоги чи свої сторінки на Facebook. В Європі вже є декілька юридичних фірм, які займаються виключно регулюванням цифрового спадку.

Ці дискусії виглядають абсолютно логічно у світлі останніх розрахунків. За результатами соціологічних опитувань більшість користувачів інтернетом вже мали справу з профайлами померлих в соціальних мережах.

Рендал Манро, відомий блогер і популяризатор науки, підрахував, що до 2060-го року кількість “мертвих” профайлів у фейсбуці вже може перевищити кількість живих юзерів.

Минулого року в університеті Колорадо була захищена дисертація на тему того, як Facebook допомагає підліткам пережити втрату близьких. Вчені з Регентського університету аналізували, як переживають втрату користувачі YouTube, а Університет Портленду фінансував дослідження про тугу на MySpace.

Дослідження смерті онлайн приходять до спільного висновку, що соціальні мережі загалом допомагають переживати втрату, знижуючи рівень тривоги і паніки.

В той же час, важливим питанням стає етикет смерті в онлайн світі. Критерії етичності щодо різних подій в житті людей складались роками залежно від культурного контексту, історичних подій тощо. Смерть в інтернеті вимагає спільного етичного коду, єдиного для користувачів з усього світу. Щоб зрозуміти етикет щодо смерті на Facebook, я провела опитування серед його користувачів про практики переживання втрати онлайн.

Із шести сотень людей, які взяли участь в опитуванні, 55% відповіли на питання “Чи помирав хтось із ваших Facebook друзів?” – “Так, помирав”. І кожен третій опитуваний задумувався над тим, що станеться із його Facebook-сторінкою після смерті. При цьому 20,3% хотіли б перетворити свій акаунт на меморіальну сторінку, 26.2% воліли б видалити свій профіль, ще 20% – лишити як є, і майже третина респондентів відповіла, що не переймається цим питанням.

Серед інших варіантів були кілька відповідей від користувачів, які хотіли б запрограмувати пости на майбутнє, щоб і після смерті постити з потойбіччя. Таку ідею нещодавно реалізував видатний нейропсихолог Олівер Сакс, який після смерті продовжує твітити.

Цікаво, що більшість користувачів вважають прийнятним відсилати повідомлення померлим у Facebook. При цьому дослідження з психології травми підтверджують, що це один з найефективніших способів прийняти втрату, написавши померлій людині листа.

І якщо матеріального листа писати все-таки дивно, то при пересиланні повідомлення через соціальні мережі виникає відчуття, що воно якимось чином досягне цифрового “я” померлої людини.

Деякі респонденти відзначали позитивний ефект на прийняття втрати після того, як відправляли повідомлення померлим, зізнаючись їм у тому, що не встигли сказати за життя. При цьому принаймні троє респондентів відмітили негативний досвід такої практики, тому що отримали у відповідь повідомлення від родичів померлих. “Це було дуже моторошно поки я не усвідомив, що це пише дружина мого загиблого друга” – ділився своїм досвідом один із респондентів. Декілька учасників опитування підтвердили, що часто пишуть своїм померлим близьким через Facebook (“Навіть коли я не пишу їй, мене заспокоює те, що я в будь-який момент можу це зробити”).

Getty Images

Найсильнішим чинником, який впливає на толерантність активного переживання втрати онлайн, виявився загальний досвід користування Facebook: користувачі, які мають профіль в цій соцмережі більше, ніж п’ять років, найбільш толерантні до всіх видів скорботи онлайн.

Виявилось, що ті респонденти, які не мали власного досвіду втрати близької людини в соцмережах, були набагато менш толерантні до статусів про смерть і взагалі до туги за померлими в інтернеті, думаючи, що позначення померлих у статусах – це постійне болісне нагадування їхнім родичам. Крім того, такі користувачі вважають, що подібні статуси спрямовані на те, щоб привернути увагу інших радше ніж допомогти близьким пережити втрату. В той же час, користувачі, які самі переживали втрату онлайн або ж підтримували в такій ситуації друга, підтверджують терапевтичний ефект меморіальних сторінок про померлих, позначення їх у статусах і фото тощо.

Отже, не варто боятись скорботи за померлими в Інтернеті – навіть якщо це здається дивним і неетичним. Віртуальність – це нова реальність, де люди так само шукають підтримки і хочуть, щоб їхні померлі близькі жили в пам’яті оточення. Загалом дослідження про переживання втрати в інтернеті приходять до спільного висновку: терапевтичний потенціал соціальних мереж величезний, і його потрібно використовувати. В тому числі post-mortem.

Джерело