“Назад у майбутнє 2”: що збулося, а що не вгадали
“Назад у майбутнє 2”: що збулося, а що не вгадали
- 21 жовтня 2015
Universal Pictures
Ось і настав той день, в який вирушили герої фільму Мартін і Док у другій частині фантастичної трилогії “Назад у майбутнє”, – 21 жовтня 2015 року.
Прем’єра фільму “Назад у майбутнє 2” відбулася 22 листопада 1989 року.
Через майже 26 років у фільмі вражає, як багато технологічних тенденцій вгадали автори, попри те, що багато чого так і залишилося фантастикою.
Транспорт
“Дороги? Там, куди ми їдемо, вони нам не потрібні”, – це якраз одна з нездійснених обіцянок.
Проте летючий автомобіль, здається, ось-ось створять. Бостонська компанія Terrafugia, наприклад, обіцяла почати продаж летомобіля ще у 2012 році, але поки що справа не просувається.
Хоч творці фільму і були переконані, що вертикальні злети до 2015 року стануть нормою, з однією деталлю вони потрапили вгадали.
Прислухайтеся до шуму автомобілів, які проїжджають у фільмі, і ви почуєте майже нечутне дзижчання, що асоціюється з Toyota Prius й іншими гібридами та електромобілями.
Ідея про те, що сміття, яке поміщають в перетворювач енергії містера Ф’южн, забезпечить автомобіль паливом, залишається лише фантазією.
Проте роботи з переробки відходів в енергію для автомобілів ведуться в багатьох лабораторіях.
У британських містах Бристолі і Баті нещодавно були запущені “фекалобуси”, які працюють на енергії від перероблених харчових відходів і продуктів життєдіяльності. Є також спроби перетворити у біопаливо відходи, наприклад, від виробництва віскі.
Оплата Біффом поїздки в таксі за допомогою сканера великого пальця не так вже відрізняється від того, як сучасні авто заводяться за допомогою електронних ключів або того, як ми оплачуємо проїзд у таксі не готівкою, а через додатки, типу Uber, Gettaxi і безліч інших.
Навіть легендарна дошка-аероборд зі сцени з погонею, стала до сьогоднішнього дня не такою вже дивиною.
Наприклад, Lexus представив ширяючу дошку-аероборд у серпні 2015 року, хоча працює вона лише за наявності спеціального магнітного покриття на поверхні.
А зовсім недавно з’явилося відео, в якому скейтбордист Тоні Хоук освоює іншу дошку – від Hendo – яка працює на схожій магнітній технології.
І буквально напередодні міністерство транспорту Австрії дозволило використовувати поки що неіснуючі летючі дошки.
А ось штрих-код замість реєстраційних знаків автомобілів далі
першоквітневих жартів не пішов.
“Розумний” одяг
Куртка Марті Макфлая, яка вміла розмовляти, стала передвісником сьогоднішнього масового захоплення серед інженерів і дизайнерів ідеями про пристрої, які можна надягати.
Наш одяг сьогодні все ще не може висушити нас, якщо ми намокли, але деякі новатори від світу моди експериментують з вплітанням в тканину електроніки.
Цього літа з’явилася новина про те, що у США створили
гнучкий кольоровий дисплей, схожий на шкіру. Технологія може використовуватися для створення як армійського камуфляжу, так і звичайного одягу, здатного моментально змінювати колір. Крім того, за допомогою такого винаходу можна буде створювати пристрої для читання електронних книг з низьким споживанням енергії.
Між поліцейським кашкетом зі світловим на повідомленням на ньому з фільму “Назад у майбутнє” і сукнею фірми CuteCircuit, на якому відображаються твіти, проглядається очевидна паралель. А Nike запатентувала кросівок, що сам зашнуровується – такий самий, як у фільмі.
Що стосується догляду за тілом, то ми поки що не можемо стирати з обличчя прожиті роки, як це зробив Док за допомогою “процедури омолоджування”.
Однак 6,7 млн уколів ботоксу і 1,2 млн хімічних пілінгів, проведених за минулий рік у США, показують, що багато хто, принаймні, намагається зробити щось подібне.
Повстання роботів
Дрони у фільмі з’являються на кілька секунд, але цілком органічно.
Медіаорганізації, зокрема й ВВС, стали використовувати
безпілотники з відеокамерами для надання нових перспектив новинним історіям – навіть якщо вони і не наважуються, з міркувань безпеки, направляти дрони на події з великим скупченням людей – як у сцені фільму, де задіяний робот-камера USA Today.
Дрони, які вигулюють собак, вже стали реальністю. Принаймні, якщо вірити всьому, що можна знайти на відеосайтах
YouTube.
Інший тип роботів, які зустрічаються у фільмі, – автомат-заправник автомобілів.
У Нідерландах кілька років тому в рамках
проекту TankPitstop вже провели випробування такого робота. А
Tesla веде розробку подібного заправника для електричних авто.
Розваги
На щастя, голографічного сиквела фільму “Щелепи” нам поки що вдалося уникнути.
Але от від 3D-технологій, попри їх
не найбільшу популярність, кіноіндустрія відмовлятися не збирається: останньою новинкою в цій сфері стала система лазерної проекції, яка, за чутками, робить зображення яскравішим, виразнішим і чистішим.
Дуже вчасно ця технологія вперше була показана у Лондоні на початку жовтня на
прем’єрі останнього фільму режисера Роберта Земекіса “Прогулянка”. Того самого Земекіса – режисера трилогії “Назад у майбутнє”.
У сфері домашніх розваг інтуїція творців “Назад у майбутнє 2” спрацювала краще.
Телевізор з пласким екраном, який можна змотати в рулон, показаний в будинку МакФлай, нагадує
гнучку панель LG. Як повідомляється, така панель скоро з’явиться у продажу.
Минулого року компанія Samsung представила свій новий телевізор Bendable TV з діагоналлю 216 см та з вигнутим екраном, який користувач може переводити в плаский режим за допомогою пульта дистанційного керування.
А телевізори з голосовим управлінням вже міцно вкорінилися у реальності.
“Розумні” окуляри, але не смартфони
У фільмі нам лише натякають на те, що Марті бачить через свої хайтек-окуляри. А компанія JVC, виробник супер-окулярів у фільмі, яка була колись одним з лідерів ринку споживчої електроніки, втратила свій статус.
Втім, деякі з нинішніх гучних імен роблять ставки на різні форми технології, зокрема голографічні шоломи (як, наприклад, у компанії Samsung), – гарнітуру віртуальної реальності Oculus Rift, розроблену Facebook, чи
другу інкарнацію Google Glass.
Однак найбільшим промахом фільму в контексті фантазій про майбутнє, мабуть, стала відсутність мобільних телефонів.
В одній зі сцен Марті-молодший навіть розмовляє по телефону-автомату компанії AT&T, яка першою стала продавати iPhone, що додає іронії.
Не можна сказати, що творці стрічки “Назад у майбутнє” не передбачали, що світ буде наповнений інформацією: програма відеозв’язку, подібна до Skype, в якийсь момент з’являється у фільмі, демонструючи на екрані не тільки абонента, але й дані про нього. Але при цьому зв’язок здійснюється за допомогою стаціонарного телевізора, а не через портативні пристрої.
Так само важко не помітити промах, коли у фільмі використовується газета, а не сенсорний екран, щоб попередити Марті про майбутній арешт. Притому що на момент виходу фільму такі технології вже існували.
У “Космічній одіссеї 2001 року” Стенлі Кубрика, яка вийшла на екрани на двадцять років раніше, вже був показаний “ньюзпад”.
При цьому в одному з епізодів “Назад у майбутнє”, активіст, що виступає за відновлення годинника на ратуші Хілл-Веллі, судячи з усього, використовує планшет.
Майбутнє оффлайн
Втім, не варто, мабуть, підходити до фільму занадто критично, особливо враховуючи те, що “Всесвітня павутина” була винайдена у тому ж році, коли вийшов фільм, а Тім Бернерс-Лі створив свій перший інтернет-браузер лише через рік.
Цим можна пояснити, чому CD-ROMи і їхні більші аналоги, лазерні диски, так виділяються в купах сміття.
І не дивно, що у той час, коли електронна пошта навіть ще не мала назви, футуристи фільму уявляли собі факс з тротуару вершиною прогресу.
Однак і це не надто пояснює, чому будинок МакФлаїв весь заставлений факсимільними апаратами.
Інші влучання та промахи
Хоча духовки з комп’ютерним управлінням все ще є дивиною, тим не менше, робот-кухар став одним з найбільш обговорюваних моментів нещодавньої ярмарки стартапів у Сан-Франциско.
А от гідратація піци, на жаль, поки залишиться у мріях. Холодильник, що повідомляє власникові про те, які продукти “на межі”, і навіть фотографує своє нутро – лише слабка втіха.
Зате фільм влучив “в яблучко” з комп’ютерним управлінням дверних замків – на початку жовтня британська фірма Yale якраз почала продавати такий замок.
Сцена, в якій старий Джордж МакФлай висить догори ногами за допомогою машини “Орто-лев”, спочатку виглядає так, ніби у самих сценаристів кров ударила в голову. Але це до того моменту, поки ви не дізнаєтеся, що єдина мета цього – замаскувати той факт, що у першій і другій частині персонажа грають різні актори.