Як стрімко летить час повз нас, заручників глобальної гри політиканів. Мешканці Тореза з відчаєм дивляться на те, як скрізь, по усій планеті Земля, піднімає голову жахливий монстр глобального тероризму. Кожний день надходять страшні новини – підірваний російській літак у Синайській пустелі Єгипту з туристами на борту. Жахливі смерті від рук радикальних ісламістів у мирному місті кохання – Парижі. Загиблі від російських бомб діти в Сирії. Ніхто не може впевнено сказати, де вибухне пекельна бомба на поясі смертника, кого вразить черга з автомата на концерті улюбленої музичної групи. На Землі не стало ніде місця, де можна було б почуватися у спокої. Ні дома, ні на роботі, ні у транспорті.

Окуповане державою-терористом місто Торез, над яким 17 липня 2014 був збитий з «Бука», наданого «ДНР» кремлівським біснуватим, малайзійський «Боїнг» рейсу МН-17, поступово втрачає останні залишки надії на повернення у нормальне мирне життя. Політики грають у лише їм відомі воєнні ігрища. Кремлівський володар, награвшись у солдатики з танчиками на Донбасі, залишивши після себе руїни, розкрадені підприємства, тисячі вбитих та поранених мирних жителів і військових, переключився на нову розвагу – бомбування сирійських мирних міст зі стратегічних ракетоносців – літаків, кораблів та підводних човнів з акваторії Каспійського і Середземного морів.

Здавалось би, змарнілі від жахіть війни мешканці Донбасу могли би полегшено видихнути та чекати на поетапну реалізацію мінських домовленостей. Та не так сталося, як бажалося. Заведені Путіним на Донбас російські найманці та їхні поплічники з місцевих зрадників знову почали гатити уздовж лінії розмежування з усіх видів стрілецької зброї, крупнокаліберних кулеметів та мінометів. Більш того, нелюди проводять таємне мінування уночі, встановлюючи пастки та розтяжки. Знову гинуть мирні жителі та українські військові.

На факти загибелі та поранень наших співвітчизників майже ніхто у світі не звертає уваги. Українські керманичі відводять озброєння та військову техніку згідно з графіком. А російські угруповання? Ні. Тут, у Торезі, це відомо усім, хто має очі та вуха. Ночами, а інколи й удень ганяють танки та БМП туди-сюди по вулицях та лісосмугах у Торезі та його околицях, мов наперсточники у базарних ігрищах шахраїв.

Але зараз є суттєва відмінність у поведінці російських окупантів та їхніх поплічників. Переміщення воєнної техніки вже не нагадує воєнні бравурні паради – з прапорами та хоругвами. З танків щезли написи: «на Маріуполь», «на Краматорськ», «на Київ». Усі танки та БМП старанно пофарбовані, мають чітку нумерацію та позначки. Самі російські військові вже соромляться, як засватані дівчата – відводять погляд чи дивляться собі під ноги. З лиць у них щезла нахабність, а з рота вже не вилітають бравурні, брехливі речі, посіяні кремлівською пропагандою.

Людей, які залишилися у Торезі, давно вже не цікавлять жупели «русского мира». Перед нами постають наявні проблеми виживання у сірій зоні беззаконня та зруйнованої інфраструктури життєзабезпечення. Кожен день починається з пошуку грошей на їжу, якісної води, дров чи вугілля на опалення. До цих проблем додався страх відключення електрики, пов'язаний з підривом електроопір високовольтних ліній на адміністративному кордоні з окупованим Росією Кримом. Усі, хто має рублі, побігли на місцевий ринок купувати свічки та ліхтарики!

Ціни піднялись на нові недосяжні сотням жителів міста захмарні висоти. У Торезі систематично не платять зароблене. На вцілілій під обстрілами шахті імені Лутугіна видали 10 відсотків за вересень. Працівникам освіти та вихователям дитячих садочків не виплатили заборгованість за зимові місяці. Ціни на ринку не відповідають елементарним економічним законам. Купівля впала, а ціни ростуть.

З російських каналів телебачення про проблеми жителів Донбасу майже не говорять. Скрізь показують бомбування мирних міст у Сирії, написи на бомбах «за Париж», бомбометання зі стратегічних бомбардувальників Ту-160, що були продані колись за копійки теперішньому ворогові Україною. Красиві картинки, брехливі слова телевізійних манекенів – ведучих зі скляними очима – вже нікого не переконують. Ніхто з цих кремлівських пропагандистів не думає про те, скільки людей вони та їхні ляльководи позбавили спокою і надій на майбутнє своїх дітей.

Жахливі перспективи знову опинитися за «залізною завісою» з обох боків – ось що по-справжньому бентежить жителів окупованого Донбасу. Росія будує свій санітарний кордон, не пускаючи з Донбасу потік зброї та найманців. Україна теж побудувала потрійну оборонну систему. Жителі залишилися самі по собі, не знаючи про те, що їх жде попереду. З розмов між людьми мого рідного Торезу можна зробити висновок про те, що нічого не змінилося на краще, й ніякого світлого майбутнього не буде у найближчі роки. Хтось обізнаний в геополітиці може привести приклад Нагірного Карабаху, Північної та Південної Кореї, Молдови та невизнаної «Придністровської модовської республіки». Це песимістичні приклади з історії воєнних конфліктів та їхніх наслідків. Оптимісти згадають об’єднання Східної Німеччини (НДР) та Західної Німеччини (ФРН). Хочеться вірити у те, що Україну не вдасться розколоти, і ми будемо усі разом жити у єдиній державі, без поділу на Схід і Захід.

Мирослав Тямущий, пенсіонер, місто Торез

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org

Джерело