Прес-центр штабу АТО

«КАЖУ МАШИНІ: ПОЇХАЛИ, МОЯ ХОРОША. І ВОНА МЕНЕ СЛУХАЄТЬСЯ»

У зоні проведення антитерористичної операції постійно триває робота з ремонту та відновлення озброєння та військової техніки. За час АТО до строю повернулися вже декілька десятків одиниць ОВТ, на яких вояки виконують бойові завдання. Таким чином, фахівці з ремонтно-відновлювальних частин Збройних Сил України, прості і працьовиті людьми з великим серцем і доброю душею, дають друге життя нашим «залізним коням».

Один із фахівців-ремонтників – командир відділення ремонтної роти броньованої техніки сержант Руслан. Зараз він у складі ремонтно-відновлювальної частини виконує бойові завдання на Артемівському напрямку.
Руслан родом із Житомирщини. Він розпочав військову службу у 2000 році. Спочатку була «срочка», а потім пішов на контракт. Вдома на нього чекають дружина та п’ятеро діточок.
– На Донбасі я тому, що захищаю своїх дітей, пишаюся ними та їхніми успіхами. Хочу для них мирного неба, – каже Руслан.
Як зізнаються ремонтники, у них не буває складних робіт, просто є проблемна техніка.
– Машина, як і людина, має свій норов. Вона не дуже любить, щоб їй відкручували гайки – тому вони не завжди й даються. Але ми все одне по міліметру, по сантиметру їх відкрутимо, почистимо, відремонтуємо машину та й знову на передову відправимо. Нікуди вона не дінеться, – усміхається сержант.
За свою службу воїну-ремонтнику неодноразово випадало евакуювати автомобільну та броньовану техніку з передової. Минулого року під час буксирування танка з поля бою раптово почався ворожий артилерійський обстріл. Руслан втиснув газ у підлогу. На щастя, техніка не підвела, і завдання було виконано успішно.
У ремонтника свій підхід до військової техніки, якою він керує.
– Я з машинами спілкуюсь, – зізнається Руслан. – Протру фару, постукаю по корпусу, а потім кажу: «Мій хороший, або моя хороша, давай, поїхали… Треба!..» І машинка слухається.
На питання, чи складно управляти такою технікою, Руслан жартома каже, що легше, аніж «мерседесом», якщо все добре знати.
– Коли Батьківщина у небезпеці, спокійно відлежуватися на дивані неможливо, – приєднується до розмови, погладжуючи сиві вуса, боєць одного з батальйонів на Артемівському напрямку з позивним «Сідий».
Йому п’ятдесят вісім і він уже на пенсії… Чотири доньки, чотири онучки. Здавалося б, у такому віці сидіти б удома та малечу бавити. Але чоловік обрав інший шлях. Коли почалася неоголошена війна на Донбасі, він у своїй домівці в невеличкому селі Везденьки на Хмельниччині не знаходив собі місця. Робота валилася з рук, всидіти на місці не міг.
– Я піду добровольцем на фронт! – заявив він якось дружині та дітям. Рідні подумали, що батько жартує. А він наступного дня, з самого ранку, попрямував до райвійськкомату проситися до армії.
– Років 40 назад танкістом служив строкову службу. Потім все життя трактористом працював, професія – споріднена, – розповідає він.
Чоловіка перевірили на стан здоров’я, відновили облікову карту і записали до війська. Водії-механіки на броньовану техніку були дуже потрібні. За короткий час у навчальному центрі «Сідий» відновив армійські навички і сів за штурвал БМП. І ось вже півроку служить на сході України.
– А чого «Сідим» вас бойові побратими називають? – питаю у військовослужбовця.
– Так я найстарший у нашому батальйоні! Техніку цю люблю, – гладить він свою бойову машину, стежу за нею, як за малою дитиною. Назвав її «Хмельничанка Галя». І хоча їй вже чимало років, але у найвідповідальніші моменти вона жодного разу не підвела, працює надійно. Не раз прикривала наших хлопців-десантників, коли везла їх до переднього краю.
Зараз «Сідий» сам ремонтує «Хмельничанку Галю», і вже найближчим часом вони разом знову вирушать на передову захищати Україну.
Дивлячись на цих звичайних людей, які, не шкодуючи життя і здоров’я, присвятили себе захисту нашої Батьківщини, усвідомлюю: нашим ворогам нічого не світить в нашій Україні.
Володимир МИХАЙЛЕНКО
https://www.facebook.com/ato.news/posts/1103891949621..


Посилання
www.facebook.com

Джерело