Чи можлива насправді війна у космосі?
Чи можлива насправді війна у космосі?
Кріс Боулбі
BBC, Дрезден
- 3 січня 2016
Alamy
У минулому космічні війни навряд чи були можливими через підтримання ядерної рівноваги між США та СРСР. Але сучасний світ складніший; вже близько 60 країн ведуть активні дії у космосі. Чи зростає ймовірність космічних війн, зокрема нападів на супутники?
На екрани кінотеатрів вийшов новий фільм “Зоряні війни”, і мільйони глядачів захоплено спостерігають за конфліктами у віддалених частинах всесвіту – у голлівудській версії.
Це – приємна втеча від реальності, адже космічні конфлікти не мають до нашого життя жодного стосунку. Чи мають? На думку військового аналітика Пітера Сінгера з фундації “Нова Америка” (New America Foundation), “ідея про… битви у космосі колись належала до наукової фантастики, але нині стала реальністю”.
Космічні битви – це не обов’язково перестрілки між могутніми космічними флотиліями міжгалактичних імперій. Якщо вони таки розпочнуться, то, напевно, з того, що надзвичайно багато значить для всіх нас, – із супутників. Адже наше життя дедалі більше від них залежить. Вони допомагають визначати час, знімати готівку в банку і знаходити дорогу за допомогою смартфону чи інших пристроїв із супутниковою навігацією.
Що ж до сучасної армії, то її функціонування без супутників стало би зовсім нестерпним.
Супутники наводять на мішень зброю і взагалі знаходять те, що має стати мішенню. Вони – “нервова система” американської армії, каже пан Сінгер, і їх використовують для 80% її комунікацій, включно з комунікаціями для стримування ядерної загрози.
Між ядерними силами США і президентом країни мусить бути безперервний і “абсолютно надійний” комунікаційний канал, каже Браян Віден, колишній офіцер збройних сил США, який відповідав за запуск міжконтинентальних балістичних ракет.
“Ми міркували: якщо десь відбудеться ядерна детонація, ми будемо змушені так чи інакше завдати удару у відповідь”, – розповідає він.
Супутники, створені для забезпечення таких комунікацій і для виявлення можливих ядерних атак, перебувають високо над землею у геостаціонарній орбіті. Ще нещодавно вона вважалася наріжним каменем, убезпеченим від будь-яких нападів.
Але ситуація змінилася у 2013 році, коли під час одного китайського експерименту ракета підлетіла дуже близько до цієї орбіти, яка перебуває майже за 36 000 км над землею.
Getty
Китай реалізує амбітну програму космічних досліджень. На фото – ракета “Чан’е-3” злітає з космодрому Січан
Раніше того ж року генерал Джон Гайтен із Космічного командування Збройних сил США зробив рідкісну заяву, де висловив занепокоєння тим, що можуть означати подібні китайські випробування.
“Гадаю, вони можуть скласти загрозу усім орбітальним режимам, де ми оперуємо, – сказав він у випуску новин CBS. – Ми маємо визначитись, як захистити наші супутники. І ми це зробимо”.
Утім, це не перший випадок, коли можливість космічного конфлікту раптово набула рис страшної реальності.
У 1983 році президент США Рональд Рейган розпочав свою Стратегічну оборонну ініціативу, яку охрестили “Зоряними війнами”; вона передбачала розвиток космічного озброєння, яке б захищало від радянських ракет.
Це позначило новий етап у міжнародних відносинах, бо раптом стало ясно, що тонка рівновага між наддержавами на землі може бути порушена через нарощення космічної переваги. Радянський Союз відреагував, зокрема, тим, що почав думати, як краще влучати в американські супутники під час війни.
Бхупендра Джасані з Королівського коледжу Лондона, який уже давно стежить за питанням космічної безпеки, каже, що СРСР “фактично запустив програму випробувань протисупутникової зброї на орбіті”.
“Фактично, вони вже програвали сценарій ядерної війни, – каже фахівець. – Тобто, якщо почнеться війна, ми зіб’ємо супутники-шпигуни, комунікаційні та інші супутники”.
Китай сьогодні міркує приблизно так само, вважає він.
Але нинішній світ, де є лише одна військова наддержава – США, набагато менш передбачуваний, ніж у 1980-ті роки, на думку Браяна Відена.
“Між США і Радянським Союзом існувало негласне розуміння того, що ушкодження певних супутників може порушити чи унеможливити керування ядерною зброєю або позбавити можливості попередити про напади – відповідно, його сприймуть як фактичну ядерну атаку. Це стримувало обидві сторони від нападів на супутники”, – пояснює він.
“Нині ж потенційний суперник, такий як Китай, має набагато більше приводів атакувати чи виводити з ладу супутники, бо прекрасно розуміє, що космічні досягнення – один із найважливіших показників військової сили США”, – каже пан Віден.
Заграва від ядерного вибуху в розрідженій атмосфері, здійсненого в рамках американського проекту The Starfish Prime
У цій атмосфері підозри є й ризик того, що випадкове пошкодження головних військових супутників – можливо, спричинене космічними відходами, – можуть витлумачити як ворожу дію.
У 2007 році Китай провів експериментальне знищення супутника в космосі, після якого там досі літають тисячі дрібних уламків, що потенційно можуть зіткнутися з іншим супутником.
“Уламки часом такі малі, що за ними неможливо встежити, – каже пан Джасані. – Отже, якщо якийсь із них влучить у супутник, ніхто не знатиме: це випадковість, чи сплановане ураження. Військові зазвичай схильні до найгірших висновків – що це чийсь свідомий вчинок. А з цього може розгорітися конфлікт”.
Ще одна причина для хвилювань – можливі кібератаки на військові супутники.
Військовий аналітик Пітер Сінгер – один із авторів книжки “Флот-привид”, де він описав свої уявлення про те, як може розгортатися майбутня світова війна – і в космосі, і на землі. На його думку, в кібервійну можуть бути втягнено багато різних країн і військових організацій.
“Це арена не лише для великих гравців, – каже він. – Протисупутникові ракети доступні лише потужним державам – Росії, Китаю, США. “Хезболла”, “Аль-Каїда” чи “Ісламська держава” їх не мають і навряд чи матимуть. Але поріг для вступу у кібервійну набагато нижчий”.
Усе це ще більше напружує систему, яка досі забезпечувала мир у космосі.
У 1950-ті роки широка громадськість не вірила, що космос лишиться мирним.
“Ми дуже серйозно припускали можливість військового конфлікту в космосі”, – каже Сергій Хрущов, колишній радянський розробник ракет і син голови радянської держави Микити Хрущова.
NASA ESA
США зосередили зусилля на тому, щоб висадити на Місяці людину
У 1965 році, коли він проектував першу космічну станцію з екіпажем на борту, проект передбачав там невеличкі ракети та гармати.
І Радянський Союз, і США здійснювали в космосі ядерні випробування; США навіть планували продемонструвати свою ядерну міць, організувавши ядерний вибух на Місяці.
“Ідея полягала в тому, щоб кратер від вибуху на Місяці було видно з Землі неозброєним оком, і це би свідчило про потужність ракет далекої дії”, – каже Джилл Стюарт, редакторка журналу Space Policy.
“Це мала бути красномовна заява на адресу СРСР, але від неї відмовилися, бо побоялися, що американська громадськість не схвалить такого жорстокого обходження з Місяцем”.
Натомість США вирішили здійснити на Місяці посадку, і космос багато в чому став символом міжнародної співпраці, а не конфлікту. У 1967 році підписали “Договір про космос”, який забороняв, поміж іншим, застосування у космосі зброї масового ураження.
Але після того, як супутники набули великої важливості – спершу для шпигунства, потім для наведення зброї та навігації, – думки про космос стають дедалі більш войовничими і пов’язуються з ідеєю про світове суперництво.
Сучасний світ набагато складніший, ніж у 1950-ті чи 1960-ті роки. Близько 60 країн нині ведуть активні дії у космосі; існує й величезна комерційна зацікавленість.
Напевно, припускає військовий аналітик Пітер Сінгер, у ставленні світу до космосу завжди буде напруга.
“Можна брати участь у прекрасних спільних проектах і наукових дослідженнях – і водночас планувати нам’яти одне одному боки”, – каже він.
“Космос досі був тим простором, який не зачіпали конфлікти. Але немає гарантій, що так буде завжди”, – попереджає Пітер Сінгер.