ЗА́ТИ́ШОК, шку, чол.
1. Тихе місце, захищене від вітру, течії і т. ін. Коли надворі вітер виє, ..у хаті, у теплому затишку, іде тепла розмова… (Панас Мирний, І, 1954, 339); Вони пристали до понтона, знайшли затишок, де не вирувала вода (Юрій Яновський, II, 1954, 92); Навальний вітер рве полу накидки, — Ні затишку, ні проблиску ніде (Микола Бажан, Роки, 1957, 285);
// Малопомітне, приховане місце; схованка. Тихо навкруги, мертво.. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148).
2. Відсутність звуків, шумів, руху, метушні; тиша. Шумів столітній ліс, ..за його гуком нічого не чутно було навкруги, тілько й затишок — коло пасіки (Панас Мирний, I, 1954, 281); [Мартіан☺ Се ж тільки ідоляни уважають, що свято в тім, щоб оргії прилюдні справляти з галасом, а християни і в затишку шанують боже свято (Леся Українка, III, 1952, 279); Юхим лежав і міркував, натомлений ходою та турботами, впивався прохолодними пестощами передвечірнього затишку (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 15).
3. Наявні де-небудь спокій, порядок, зручність. Навмання забрели [моряки] в двір і тепер стояли, зачаровані затишком цієї садиби (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 75); Дерев’яний будинок.. манив домашнім затишком, обіцяв прохолоду і спокій кімнат (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 80).
4. перен. Про стан душевного спокою, тихої втіхи. Кузьма Кузьмич відчував такий затишок, який приходив до нього тільки відразу після великого радісного збудження (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 156); * Образно. Ні, не затишок сірий, не спокій, Не дзеркальна нудна благодать — Нам ще ставить міцніш свої кроки, Нам довіку в житті поспішать (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 147).
5. рідко. Те саме, що затишшя. Артилеристи їздили купатися позмінно в Одесу до лазні, ..коли на фронті випадав сякий-такий затишок (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 122).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 351.

Джерело