Чому в Японії досі полюють на китів?

Руперт Вінгфілд-Гейз
BBC News, Токіо

• 12 лютого 2016

Getty

Вада – один з п’яти портів, де дозволяється полювати на китів, згідно з японською урядовою програмою китобійного промислу у прибережних зонах

Полювання на китів не критичне для забезпечення харчових потреб японців, засуджується світовою спільнотою і явно не сприяє економіці. Чому ж Японія досі цим промишляє?

Відповідь японського уряду: тому що китобійний промисел – давня частина японської культури, рибалки століттями полювали на китів і, нарешті, Японія ніколи не дозволить іноземцям вказувати громадянам, що їм можна їсти, а що не можна.

Один японський посадовець колись сказав мені: “Японці не їдять кроликів, але ж ми не забороняємо цього британцям”. Я зауважив, що кроликам, взагалі-то, не загрожує зникнення.

Втім, у відповіді уряду є певна рація.

Кілька прибережених японських селищ справді мають багатовікову історію полювання на китів – і продовжують цим промишляти. Зокрема, селище Тайдзі у префектурі Вакаяма здавна користується славою – недоброю, як багато хто вважає, – через щорічне полювання на дельфінів. Є також інші місця, – місто Ісіномакі на півночі країни і кілька селищ у префектурі Чіба, – де теж полюють на китів поблизу узбережжя.

AFP

Полювання на китів має довгу історію протестів

Отже, це правда, що китобійний промисел – частина японської культури, як і норвезької, ісландської та інуїтської на півночі Канади. Але лише Японія продовжує засилати кораблі через півсвіту, щоб полювати на китів в Антарктиці, і утримує величезний плавучий завод, здатний переробляти сотні китових туш просто у морі.

Ці антарктичні китобійні експедиції вже ніяк не назвеш історичними. Першу таку подорож японці здійснили у середині 1930-х років, але справді масштабним полювання стало вже після Другої світової війни.

Японія лежала у руїнах, а її населення голодувало. За підтримки генерала Дугласа Макартура Японія переобладнала два величезні танкери американського флоту на плавучі заводи і скерувала їх до Антарктичного океану.

З кінця 1940-х і до середини 1960-х рр. китобійний промисел був найбільшим джерелом м’яса у Японії. У кульмінаційному 1964 році Японія вбила понад 24 тисячі китів за рік, більшість з них – гігантські фінвали і кашалоти.

AFP

Японія досі має програму китобійного промислу у прибережних зонах, схвалену державою

Сьогодні Японія може собі дозволити імпортувати м’ясо з Австралії та Америки. Формально, японського китобійного бізнесу у відкритому океані більше не існує. Кораблі, що зараз полюють у водах Антарктики, фінансуються з податків японських громадян і виконують те, що уряд називає “науковими дослідженнями”.

Японія виправдовує щорічне вбивство сотень китів потребою їх “вивчати”. Але Міжнародний суд регулярно спростовує цей аргумент. У 2014 році він постановив, що Японія не має наукових причин проводити свою програму “смертельних досліджень”, і наказав токійським урядовцям її зупинити.

На рік Японія послухалась. Але минулого року вона знову послала до Антарктики свої кораблі, наголошуючи, попри сумніви широкого загалу, що нова урізана програма антарктичних “досліджень” відповідає вимогам Міжнародного суду.

AP

Полювання у прибережних зонах – це набагато менші кораблі і менший улов

Дзюнко Сакума раніше працювала у японському Greenpeace. Останні десять років вона досліджує китобійну індустрію своєї країни.

“Японія не має жодного зиску від полювання на китів… але ніхто не знає, як з цим зав’язати”, – пояснює вона. Ми зустрілися на хаотичному токійському рибному ринку Цукідзі, який прославився найбільшим у світі продажем тунця з аукціону, що відбувається ще до світанку.

З тисяч гуртових продавців, що працюють на Цукідзі, лише двоє досі продають китове м’ясо.

На одній ятці ми бачимо кілька шматків малих смугачів, темно червоних і налитих кров’ю. На іншій викладені дві довгі вирізки зі світлішого м’яса фінвала – кита, якому загрожує зникнення і продаж якого заборонений Конвенцією про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори (CITES).

Справи кепські, жаліється власник ятки. Минулого року Японія не полювала на китів в Антарктиці, отже, м’яса смугачів у наявності мало, каже він.

Getty

Колись основна страва, а нині дивовижа

Якщо пропозиція китового м’яса мала, ціни мають підскочити. Але Дзюнко пояснює, що це не так.

“Річ у тім, що більшість японців не їдять китів, – каже вона. – Споживання уже багато років скорочується”. І додає: “Хоча китового м’яса у продажі меншає, ціни на нього не піднімаються”.

За дослідженнями Дзюнко, у 2015 році обсяг споживання китового м’яса у Японії склав лише 30 г на людину.

Greenpeace

Ісландія також полює на китів, але продає частину м’яса Японії

Якщо споживання цього м’яса – така невід’ємна частина японської культури, чому японці від нього відмовляються?

Я звертаюся з цим питанням до мого старого приятеля Ецуо Като. За 20 років, що ми знайомі, він кілька разів намагався переконати мене розділити з ним китову трапезу. Като-сан виріс у західнояпонському місті Кіта-Кюсю, що розташоване неподалік від великого китоловного порту Сімоносекі.

Ми сидимо у затишному ресторанчику у скандально відомому токійському “кварталі червоних ліхтарів” Кабукічо. Над нашими головами підвішений величезний і досить древній муміфікований китовий пеніс. На стінах – картини з китами.

Перша страва, яку нам приносять, – китове сашимі, з сирого м’яса. Власник рекламує різні делікатеси: стейк, серце, язик і навіть сира китова шкіра.

У мене скручує живіт, але я себе опановую. Я обережно кладу до рота шматочок сирого китового стейка. Він сильно пахне дичиною, жилавий і важко жується. Потім я куштую язик. Смак – як у дуже солоної риби. Като-сан вказує на серце. Я чемно відмовляюся.

“У дитинстві я їв це щодня, – каже він. – Слово “м’ясо” означало китове м’ясо. Я гадки не мав, що таке яловичина чи свинина. Стейк – це китовий стейк, бекон – китовий бекон”.

Та якщо Японія відмовиться від китобійного промислу, чи це його засмутить?

Він усміхається і повільно хитає головою.

“Ні, мені це не потрібно, – відповідає він. – Якщо ти спробував яловичину, китового м’яса більше не хочеться”.

Greenpeace

Єдиний японський плавучий завод з переробки китового м’яса старішає, і фахівці підозрюють, що йому навряд чи шукатимуть заміну

Інші відвідувачі цього ресторану – чоловіки середнього віку, на вигляд – прості робітники. Для них китове м’ясо має присмак ностальгії, можливо, згадки про шкільні обіди 50 років тому.

Отже, я повертаюсь до початкового питання: чому Японія досі полює на китів?

Нещодавно я був на закритому брифінгу високого японського посадовця. Щойно перед тим Японія оголосила, що збирається продовжити китобійний промисел. Я коротко пояснив йому, чому вважаю це нераціональним, і поцікавився його думкою. Його відповідь вразила мене прямотою.

“Я з вами згоден, – сказав він. – Антарктичне полювання на китів не має стосунку до японської культури. Воно підриває наш міжнародний імідж; окрім того, на китове м’ясо немає комерційного попиту. Гадаю, років за десять полювання у відкритому морі вже точно не буде”.

“То чому ж не згорнути цю програму просто зараз?” – спитав інший журналіст.

“Є кілька важливих політичних причин, чому це складно зробити”, – відповів він, не вдаючись до подальших пояснень.

AFP

Обидві сторони збирають прихильників; часом доходить до суперечок у відкритому морі

Але Дзюнко Сакума пропонує своє пояснення: на її думку, річ у тім, що китобійний промисел – це масштабна і бюрократична державна програма з розписаним бюджетом, річними планами, рекламними акціями і пенсіями.

“Якщо державній конторі доведеться скоротити штат, начальникам буде дуже соромно”, – каже вона.

“А значить, більшість бюрократів боротиметься за те, щоб зберегти китобійний промисел за будь-яку ціну. Те ж стосується і політиків. Якщо ця проблема актуальна для їхнього виборчого округу, вони радо пообіцяють відновити комерційне полювання на китів. Це спосіб зберегти свої місця у керівних органах”.

Це видається надзвичайно банальним. Але наполегливість Японії у полюванні на китів, ймовірно, зводиться до жменьки депутатів від “китобійних” округів і кількохсот бюрократів, які не хочуть, щоб їм урізали бюджет.

Джерело