Markian Lubkivskyi

Кубічєская сіла…

11 січня ц.р. Папа Римський Франциск запевнив посла України при Святосу Престолі, що "ніколи не залишить Україну".

12 січня була була оприлюднена т.зв. Гаванська заява за результатами його зустрічі з московським патріархом Кирилом.
І хоча ці два повідомлення розділяє неповний місяць, між їнім змістом утворилася величезна прірва розчарування, здивування і зневіри.
Зустріч на Кубі Папи Римського Франциска з патріархом Кирилом супроводжувалася незрозумілим пропагандистським пафосом і маніпуляціями: "Вперше за майже 1000 років!…", "Схід і Захід разом!…", "Брати зустрілися!…", "Католики і православні об’єдналися!…", "Світові лідери…" і т.д.
В якийсь момент навіть почало здаватися немов московська віра є як мінімум однією із світових релігій, а патріарх Кирило ледь не одноосібний символ, голос та лідер якихось світоглядних зрушень.
І все це невипадково.
Дещо справді відбулося…
По-перше, відбулося безпрецедентне порушення церковних традицій та процедур. Зустріч московського патріарха із Главою Святого Престолу, це все одно що участь т. зв. "голови" т. зв. "ради міністрів" т. зв. "республіки Крим" Аксьонова у Саміті G-20. М’яко кажучи це повний нонсенс. Адже патріарх Кирило є лише одним із 14 помісних церковних ієрархів та нижчим за рангом ніж "перший серед рівних" Вселенський Патріарх Варфоломій. Такі "високі зустрічі" – це, без перебільшення, "революційне" порушення церковної ієрархії та канонів релігійної дипломатії із далекосяжними наслідками для статусу і престижу Константинополя.
По-друге, зустрічі "братів", тобто глави Католицької Церкви та Голови Православної Церкви відбувалися вже неодноразово. Першою такою подією (дійсно першою за кілька століть), була зустріч Вселенського Патріарха Афінагора з Папою Павлом VI у Єрусалимі в січні 1964 року. Нинішні ж керівники церков зустрічалися вже принаймні двічі: в середині 2014 року в Єрусалимі та наприкінці того ж року у Стамбулі. Тож, дефіцит масштабу події та особистості, як видно, цілком можна компенсувати піаром.
По-третє, під час минулорічної зустрічі у Стамбулі, обидва ієрархи помолилися за мир в Україні та взагалі випромінювали більше позитиву. Натомість, під час московсько-ватиканських заходів на Кубі, настрої були вже зовсім іншими. Окрім звичної для російського телеглядача критично-негативної тональності а-ля «все в світі погано – скрізь війна і капіталізм», пролунали також неприємні пасажі і щодо конкретно України.
Залишається сподіватися що Папу Франциска не запишуть одного разу до складу чергової "міжнародної делегації" візитерів до Криму…
По-четверте, усе це дозволяє констатувати, що за спинами світової православної громади, РПЦ починає плести масштабні інтриги та безсоромно вмонтовувати релігію у кремлівський геополітичний мейнстрим.
Методи роботи РФ у релігійній сфері навряд чи відрізняються від засобів здобуття права на проведення світових футбольних чемпіонатів…
І хоча невиказаною лишається поки офіційна позиція Константинополя, і попри те, що оцінці "кубинських подій" з боку українських церков бракує метелевих нот, і хоча офіційні представники України недолуго мовчать, залишаймося оптимістами.
Якщо із релігією не вдалося впоратися історичному матеріалізму та суспільству споживання, то "гібридних пророків" типу Гундяєва-Залдостанова-Охлобистіна і їхню "кубічєскую сілу" вона якось переживе…
https://www.facebook.com/markian.lubkivskyi/posts/165..


Посилання
www.facebook.com

Джерело