Правила дипломатичного імунітету ставлять іноземних посадовців понад законом країни, в якій вони живуть. Та чи не надто ця система відкрита для зловживань?

Уявіть, що ви можете порушувати закон – і ніхто вас не зупинить. Забудьте про штрафи за неправильне паркування. Не переймайтеся податками. Навіть за вбивство вам нічого не буде.

Теоретично усе це можливо, якщо ви – посол. Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні відносини (1961), дипломати звільнені від судового переслідування у країні перебування.

Ця система неодноразово викликала суперечки – наприклад, коли у 1984 р. від кулі, що вилетіла із посольства Лівії у Лондоні, загинула поліцейський Івонн Флетчер. Нині ж про це знову заговорили – у зв’язку з неординарною справою, що розглядалася у кількох лондонських судах.

Саудівський бізнесмен шейх Валід Джуффалі намагався використати дипломатичний імунітет у своєму захисті, після того як його колишня дружина Крістіна Естрада, що раніше була рекламним обличчям компанії Pirelli, подала позов із претензіями на значну частину його чотиримільярдних (у фунтах стерлінгах. – Ред.) статків. Як заявила пара в суді, вони роз’їхались ще у 2013 р.

Але найбільше запитань викликало наступне: у 2014 р. пана Джуффалі став постійним представником карибського острову Сент-Люсія у Міжнародній морській організації зі штаб-квартирою в Лондоні.

У лютому суддя Гайден постановив у Високому суді, що цей дипломатичний статус “абсолютно штучний”, оскільки пан Джуфаллі “раніше не мав жодних зв’язків із Сент-Люсією”, а також не виявив “жодних знань у галузі мореплавства”.

Стаття 29 Віденської конвенції про дипломатичні відносини (1961).

Особа дипломатичного агента є недоторканною. Він не підлягає арешту чи затриманню у будь-якій формі. Держава перебування мусить виявляти до нього належну повагу та вживати всіх належних заходів для запобігання будь-яких замахів на його особу, свободу чи гідність.

З повним текстом цього документа можна ознайомитись

тут.

Минулого тижня Апеляційний суд назвав помилкою рішення судді про те, що Джуфаллі “в принципі не має права на імунітет”.

Але апеляцію все одно не задовольнили на тій підставі, що його дипломатичний статус не має ваги у даній ситуації: Джуфаллі – резидент Великої Британії і мусить відповідати на цивільні позови. Резиденти, що служать дипломатами від інших держав, захищені лише від переслідувань у службових справах.

Після рішення суду прес-секретар пана Джуфаллі заявив, що той “і далі виконуватиме дипломатичні обов’язки”, і що прем’єр-міністр Сент-Люсії відзначив “зразкову роботу” пана Джуфаллі. Втім, останній був “розчарований” тим, що суд визнав його резидентом Великої Британії.

Уряд Сент-Люсії зазначив у офіційній заяві, що їхня країна “завжди дотримувалась і буде дотримуватись належного процесу” у призначенні дипломатів, і що випадок пана Джуфаллі нічим не відрізняється від інших. Представники Міжнародної морської організації відмовились коментувати цю справу.

Інститут дипломатичного імунітету покликаний захистити працівників посольств від залякувань під час перебування у недружніх країнах; це давня засада міжнародних відносин, яка століттями існувала у тих чи інших формах, перш ніж її зафіксували у Віденській конвенції.

Втім, це вже не перший випадок, коли в суспільстві піднімають серйозні сумніви щодо цього інституту, який лише у Британії охоплює близько 25 тисяч людей – як посадовців, так і членів їхніх сімей.

У 2010 р. тодішній міністр закордонних справ Вільям Гейг оприлюднив дані про 18 злочинів на території Британії, включно із сексуальним нападом, торгівлею людьми, погрозами про вбивство та керуванням автомобілем у нетверезому стані, у яких протягом року звинуватили дипломатів.

У грудні газета Financial Times повідомила, що працівники посольств не сплатили зборів за користування завантаженими дорогами на 95 млн фунтів (близько 136 млн доларів); вони стверджують, що це податок, а не плата за послугу, а відтак, Віденська конвенція звільняє їх від оплати цих зборів.

У лютому, суд постановив, що завдяки своєму дипломатичному статусу шейх Хамад бін Джасім бін Джабер Аль-Тані – один із найбагатших людей світу та колишній прем’єр Катару – не підлягає судовому переслідуванню у Британії через звинувачення у несправедливому ув’язненні чоловіка із подвійним британсько-катарським громадянством.

Шейх Хамад та уряд Катару заперечили будь-які правопорушення; юристи мільярдера заявили, що з чоловіком, про якого йдеться, обійшлися “згідно з катарським та міжнародним законодавством”.

Конфлікти дипломатичного імунітету з місцевим законом

• У 2013 р. у Нью-Йорку заарештували заступницю генерального консула Індії Девіані Хобгараде. Її звинуватили у наданні неправдивої інформації для отримання візи. Посада не наділяла затриману дипломатичним імунітетом, але уряд Індії перевів її на іншу посаду в ООН, яка вже передбачала імунітет. Пані Хобгараде заперечила свою провину.
• Катарський шейх Халід Хамад Аль-Тані раптово залишив США, коли в інтернеті з’явився відеозапис, на якому його “феррарі” бере участь у спринтерських перегонах у Беверлі-Гіллз. Чи був у нього дипломатичний імунітет – питання суперечливе; крім того, поліція так і не встановила, хто був за кермом.
• У Нідерландах поліція затримала російського дипломата Дмитра Бородіна і тримала його під охороною три години, попри дипломатичну недоторканість. За повідомленнями місцевої преси, поліцію викликали через звинувачення у жорстокості до дітей, а Бородін був у стані алкогольного сп’яніння. МЗС Росії та пан Бородін палко заперечували звинувачення.
• У 1997 р. уряд Грузії скасував дипломатичний імунітет свого дипломата Георгія Махарадзе, коли той спричинив у Вашингтоні аварію, в якій зіткнулися п’ять автомобілів і загинула дівчина-підліток.

Такі випадки призвели до закликів переглянути усю систему. Джеффрі Робертсон, королівський адвокат і фахівець із прав людини, вважає, що Віденська конвенція мала сенс у часи холодної війни, коли дипломатичному персоналу у ворожих країнах загрожували усілякі пастки, але зараз вичерпала себе.

“По суті, вона ставить дипломатів над законом, – каже він. – Це порушує Велику хартію вольностей”.

“На мою думку, у Віденську конвенцію треба внести поправки, які би обмежували імунітет дипломатів. Не думаю, що його слід поширювати на цивільні справи. Він має стосуватися лише кримінальних справ за певних обмежених обставин”.

Юрист також виступає проти занадто широкого визначення поняття “дипломат” – наразі воно стосується послів, що представляють свою країну не лише у закордонних посольствах, а й у окремих агентствах ООН та інших міжнародних установах.

І хоча зазвичай держави не роблять дипломатами іноземних громадян, як це сталося у випадку пана Джуфаллі, дехто хвилюється про можливі зловживання з боку тих, хто намагається уникнути правосуддя.

“У низці країн світу можна просто купити громадянство”, – каже юрист Марк Стівенс, колишній президент Юридичної асоціації Співдружності. Є небезпека, що за круглу суму можна зробити й наступний крок, вважає він. “Якщо ви – велика шишка, замішана у багатомільйонній афері, вам захочеться придбати і дипломатичний паспорт у комплекті з недоторканністю”.

Утім, на практиці статус посла не виносить вас повністю за межі закону – на відміну від персонажа Джосса Екленда, південноамериканського консула та контрабандиста наркотиків у одному з найвідоміших шаржів на політичне шахрайство – фільмі “Смертельна зброя 2”, де той холоднокровно чинить одіозні злочини, розмахуючи дипломатичним паспортом.

Віденська конвенція дозволяє країні перебування оголосити дипломата персоною нон ґрата і депортувати його – врешті-решт, це державний службовець, якого за серйозні злочини мають судити у його власній країні.

У виняткових випадках дипломат може постати перед правосуддям і у країні перебування. У 1997 р. нетверезий грузинський дипломат Георгій Махарадзе спричинив у Вашингтоні автомобільну аварію, в якій загинула дівчина-підліток; тоді уряд США попросив Грузію скасувати його імунітет.

Грузія так і зробила, і пан Махарадзе зізнався у ненавмисному вбивстві. А у листопаді 2015 р. у Британії заарештували громадянина Лівії за підозрою у змові, внаслідок якої загинула поліціянтка Флетчер; новий виток цього розслідування став можливим після падіння режиму полковника Муаммара Каддафі.

Прибічники системи кажуть, що вона оберігає послів та інших дипломатів від залякувань і безпідставної судової тяганини, яка би відволікала їх від роботи.

“Це важливий інститут. Він захищає наших дипломатів за кордоном”, – каже Креґ Баркер, професор міжнародного права Лондонського університету Саут-Бенк. Фахівець додає, що МЗС може ветувати призначення дипломатів, які здаються йому підозрілими, а також депортувати тих, хто вчиняє серйозні правопорушення.

За словами прес-секретаря МЗС, дипломатичний імунітет дозволяє британським посадовцям представляти національні інтереси Британії по всьому світу, навіть у ворожих режимах. Він додає, що цей інститут створений не для особистої вигоди і що Віденська конвенція передбачає, що дипломати дотримуватимуться законів країни перебування.

“Велика Британія займає тверду позицію стосовно дипломатичних місій, чиї дипломати порушують закон. У найсерйозніших випадках, ми вимагатимемо, щоб вони відкликали правопорушника”, – каже прес-секретар.

Міністр закордонних справ Філіп Хеммонд критикував рішення Високого суду позбавити недоторканості Валіда Джуфаллі, а МЗС подало до Апеляційного суду лист, в якому дії пана судді називалися “помилковими”.

Утім, МЗС не стало втручатися у висновок про те, що пан Джуфаллі не має цивільної недоторканості як резидент Великої Британії.

Можливо, система дипломатичного імунітету стара, як міжнародна політика, але кінець дебатів найближчим часом не передбачається.

What’s wrong with the BBC? This entry passed through the Full-Text RSS service – if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.

Джерело