Томас де Ваал
Експерт з питань Кавказу, Фонд Карнегі

З усіх невирішених конфліктів, що виникли на руїнах Радянського Союзу, конфлікт між вірменами й азербайджанцями довкола Нагірного Карабаху завжди був найбільш загрозливим.

Тепер вірмени, азербайджанці, та й світ у цілому отримали нагадування про те, що цей конфлікт – порохова бочка, яка може будь-якої миті вибухнути, причому з катастрофічними наслідками.

Читайте також:

Перемир’я, укладене в 1994 році, підірвано. Головні жертви, а рахунок їм уже йде на десятки, – молоді призовники, які служать у збройних силах обох країн.

Гаряча стадія цього конфлікту припала на 1990-ті роки. А перемир’я 1994 року залишило після себе лінію припинення вогню, що тягнеться поперек Азербайджану без будь-яких міжнародних миротворчих сил.

Чи можливий компроміс?

Рани війни і ненависть один до одного стали фундаментальним фактором для незалежних держав Вірменії та Азербайджану. Майже ніхто не говорить про компроміс.

В Азербайджані, який втратив у результаті конфлікту не тільки Нагірний Карабах, більшість населення якого складали вірмени, а й – цілком або частково – ще сім районів навколо нього, антивірменські настрої особливо сильні.

Більш того, зовнішній тиск задля врегулювання конфлікту з боку трьох міжнародних посередників – Росії, США і Франції – завжди був слабшим, ніж опір Вірменії та Азербайджану самій ідеї компромісу.

В останні кілька років ситуація погіршилася. Минули ті дні, коли молоді солдати сиділи в тихих окопах у горах, час від часу пострілюючи по противнику.

Азербайджан витратив мільярди доларів, отриманих від продажу каспійської нафти, на нове озброєння. Так звана лінія зіткнення між двома сторонами стала укріпленою військовою зоною в Європі – з танками і важкою артилерією.

Додайте до цього повну втрату довіри між Заходом і Росією, які повинні, по ідеї, бути посередниками у суперечці двох країн, – і ось вам готова горюча суміш для потенційного військового конфлікту.

Рука Москви?

Важко зрозуміти, що ж усе-таки відбулося за минулі кілька днів.

Поширена тенденція бачити в цьому “руку Москви” – спробу російської влади створити ситуацію, в яку Росія могла б втрутитися, нав’язавши введення своїх миротворчих сил.

Відомо, що російський міністр закордонних справ Сергій Лавров активно опрацьовує новий план врегулювання конфлікту, в якому Росії відводилася б роль гаранта миру.

У Росії, звичайно, є серйозні інтереси по обидва боки карабаського протистояння, з одного з яких, Вірменією, у неї давній військовий союз.

Однак, незважаючи на свій вплив, Росія не є визначальною силою в цьому конфлікті. Цими силами є Вірменія і Азербайджан.

У Росії немає військової присутності в Карабаху, вона не змогла реалізувати план з розміщення там російських миротворців під час укладення перемир’я в 1994 році.

Кілька пізніших миротворчих ініціатив, висунутих Москвою або з її участю, були відкинуті Баку і Єреваном.

Чому не утрималося перемир’я?

Два сценарії розвитку нинішньої ситуації видаються найбільш вірогідними.

Можливо, що перемир’я було порушено випадково однією зі сторін, і потім ситуація вийшла з під контролю, поки сторони не зазнали важких людських втрат і не вирішили зупинитися.

Або ж Азербайджан вирішив провести невелику військову операцію, щоби спробувати змінити ситуацію на полі бою і таким чином поліпшити свої позиції, а заодно повернути частину територій. Азербайджан заявив якраз про повернення контролю над невеликими ділянками землі.

Подібного роду військова операція могла б також допомогти відвернути увагу населення Азербайджану від економічних труднощів, викликаних падінням цін на нафту. І дійсно, громадськість Вірменії та Азербайджану в останні дні забула про домашні проблеми і, замість критикувати своїх лідерів, воліє виголошувати патріотичні заклики про єднання під національним прапором.

Відновити перемир’я буде важко, і навіть якщо це вдасться зробити, воно буде крихким. Емоції досягли високого напруження і бажання відплати дуже сильне. Світ не має права ігнорувати карабаський конфлікт. _________________________________________________________________ Томас де Ваал є автором книги “Чорний сад”, присвяченої карабахському конфлікту, і співробітником фонду Карнегі.

What’s wrong with the BBC? This entry passed through the Full-Text RSS service – if this is your content and you’re reading it on someone else’s site, please read the FAQ at fivefilters.org/content-only/faq.php#publishers.

Джерело